Форми психічної діяльності

1. Мова

Мова - це прояв вищої нервової діяльності людини, вона спрямована на відображення об'єктивної реальності. За допомогою мови можливе спілкування між людьми. Мова є основою понятійного, абстрактного і логічного мислення. Інтелектуальна діяльність людини неможлива без мови. Словами здійснюється керівництво поведінкою інших людей, а також власними діями і рухами. Медик повинен добре усвідомлювати, що слово як умовний подразник впливає на діяльність різних функціональних систем людського організму. Образливим сло­вом можна викликати захворювання, а добрим, людяним - вилікувати.

У корі великих півкуль локалізуються центри мови. В лівій півкулі в нижній лобовій звивині розміщений моторний центр мови Брока. Його ушкодження призводить до афазії: хворі розуміють мову, але говорити не можуть.

У задніх відділах верхньої скроневої звивини локалізується сенсорний центр мови Верніке. При його ураженні людина не розуміє мови, але зберігає здатність спонтанно розмовляти плутаною мовою. Існують також центри письма (у потилич­ній частці) і читання (задній відділ лобової частки).

Розташування центрів мови в лівій півкулі свідчить про тісний взаємозв'язок виникнення мови з трудовою діяльністю людини.

2. Пам'ять

Пам'ять є функцією вищої нервової діяльності і проявляється збереженням інформації про подразник після припинення його дії. За проявами розрізняють наступні види пам'яті:

1) образну - відтворює образ об'єкта;

2) емоційну - коли у людини виникають певні емоції при згадці про події, що відбувалися раніше, або при аналогічній ситуації в даний час;

3) логічну - яка викликає міркування і думки. За якістю подразника розрізняють зорову, рухову, тактильну, нюхову та інші види пам'яті.

За часом збереження пам'ять є короткочасна і довготривала. Ці види мають різні механізми виникнення. Механізм короткочасної пам'яті (наприклад, запам'ятовування номера телефону, який тільки-що сказали) полягає у цирку­ляції нервових імпульсів по замкнутих колах нейронних ланцюгів. Короткочасна пам'ять може легко порушуватися дією сторонніх сильних подразників, нейронними отрутами (алкоголь, нікотин), наркозом, гіпоксією.

В основі довготривалої пам'яті лежать складні процеси, що пов'язані з активністю синтезу білкових молекул у нейронах великого мозку. Кандидатами на "молекули пам'яті" є такі біохімічні компоненти нервової тканини, як нуклеї­нові кислоти (ДНК і РНК) та білки і їх комплекси з цукрами та ліпідами. Вони беруть участь у кодуванні значного об'єму інформації. Кора великих півкуль є основним місцем тривалого збереження інформації. До довготривалої пам'яті мають безпосереднє відношення лобові, скроневі і скронево-тім'яні ділянки кори.

Центри пам'яті розташовані у лімбічній системі мозку (гіпокамп) та деяких ядрах таламуса. Ретикулярна формація стовбура мозку також бере участь у процесах пам'яті.

3. Свідома поведінка

Поведінка є функцією вищої нервової діяльності, без якої неможлива адаптація організму до постійних змін середовищ, в яких живе людина. Поведінковий акт складається з наступних послідовних стадій: аферентного синтезу, прийняття рішення, акцептора результату дії, формування поведінкової дії, поведінкової діяльності, оцінки досягнутого результату.

У процесі аферентного синтезу вирішуються такі питання: "що робити?", "як робити" (включається пам'ять) і "коли робити?". Вся ця стадія триває лише мить.

Прийняття рішення базується на аферентному синтезі. Механізм його відбувається в лобових частках.

Формування акцептора результату дії дозволяє прогнозувати ознаки потріб­ного в даний момент майбутнього наслідку дії і поведінки їх із параметрами реального наслідку. Це дозволяє людині миттєво виправити помилку поведінки за частку секунди.

Наступним етапом поведінки є поведінкова дія, у виконанні якої беруть участь соматична та вегетативна нервова система. Поведінкова дія має емоційне забарвлення.

У регуляції поведінкового акту беруть участь передні відділи нової кори, лімбічна система, гіпоталамус та ретикулярна формація.

4. Свідомість та підсвідомість

Вища нервова діяльність людини здійснюється на двох рівнях - свідомості та підсвідомості.

Свідомість є відображенням об'єктивної дійсності. Вона регулює взаємо­зв'язки особистості з навколишнім середовищем і еволюційно сформувалась у людини в процесі загальної трудової діяльності.

Свідомість є умовнорефлекторним процесом. Інтуїція, "передчуття", "твор­че натхнення", здогадки є підсвідомими реакціями. На рівні підсвідомості відбувається умовно-рефлекторна діяльність внутрішніх органів. Підсвідомі реакції проходять автоматично, вони швидші та "економніші", ніж свідомі.

Різниця між свідомими та підсвідомими реакціями організму залежить від ступеня активації мозку та кількості втягнутих у реакцію нейрональних структур. Якщо в процес залучається відносно невелика кількість нервових клітин підкір­кових структур і кори, то такі реакції мозку відбуваються на рівні підсвідомості. При залученні великої кількості нейронів кори і підкірки та значній активації центральної нервової системи реакція відбувається свідомо. В цьому випадку в роботу включається безліч нейронів підкірки та кори, що є наслідком активації їх ретикулярною формацією мозку.

Підсвідомість не знаходиться в конфлікті зі свідомістю. Вона є першим ступенем усіх реакцій організму і підпорядкована свідомості. Лише свідомість є найвищим регулятором поведінки людини.

5. Сон

Сон є фізіологічною потребою організму. Третина життя людини проходить у стані періодичного сну. Дорослі люди повинні спати не менше 8-ми годин на добу, новонароджені - 20 годин.

За І.П. Павловим, сон є внутрішнє гальмування, іррадійоване, розповсю­джене на всю масу півкуль і на нижчі відділи головного мозку. Тривала робота нейронів призводить до розвитку втоми, яка переходить у виснаження. Це може викликати серйозні порушення нормального функціонування нейронів кори і навіть їх загибель.

У відповідь на втому в корі головного мозку виникає процес гальмування, який поширюється на всю кору та підкіркові відділи (проміжний і середній мозок).

Під час сну втрачається зв'язок організму з навколишнім середовищем. При цьому органи чуття не сприймають нормальних подразнень, розслаблю­ються м'язи, дихання стає нечастим і глибоким, уповільнюється робота серця, знижуються артеріальний тиск, температура тіла, діяльність нирок. Сон є періо­дичним. Найбільш глибоким він є в перші дві години, потім настає спокійний сон, під час пробудження від якого людина може сповістити про сновидіння, пов'язані з переробкою інформації із зовнішнього середовища у збуджених ділянках кори - "сторожових пунктах". Оскільки аналітично-синтетична діяльність кори різко знижена через гальмування, що охопило її значну частину, то часто результат такої діяльності представлений у ірреальних картинах.

Крім фізіологічного сну, розрізняють наркотичний, патологічний і гіпно­тичний.

Наркотичний сон виникає при дії наркотичних речовин, які спричинюють гальмування у корі.

Патологічний сон настає при порушенні кровообігу в головному мозку, руйнуванні ділянок мозку.

Гіпнотичний сон викликає гіпнотизер. Основою цього виду сну є також внутрішнє гальмування кори великих півкуль, але з вогнищем збудження, через яке гіпнотизер може навіяти потребу в тих або інших діях. Гіпнотичний сон часто використовують з лікувальною метою.