Теорія абсолютних переваг
Обмеженість меркантилістської теорії міжнародної торгівлі не могла не привернути до себе увагу наступних поколінь вчених. Так, уже в 18-му столітті англійський економіст Д. Хьюм (1711-1776 рр.) кинув виклик меркантилізму. Він звернув увагу на те, що приплив золота в результаті підтримки позитивного сальдо торговельного балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни й призведе до зростання заробітної плати й цін, що може дестабілізувати економіку.
Але найдокладнішу критику меркантилізму дав А. Сміт (1723-1790рр.) – представник англійської класичної політекономії.
А. Сміт чітко сформулював, що добробут націй залежить не стільки від кількості накопиченого ними золота, скільки від їхньої здатності виробляти кінцеві товари й послуги. Тому основне завдання полягає не тільки в придбанні золота, оскільки в розвитку виробництва на основі поділу праці та його кооперації. А. Сміт виступав проти митних й інших обмежень міжнародної торгівлі. У роботі «Дослідження про природу й причину багатства», опублікованій в 1776 р., А. Сміт доводив необхідність свободи торгівлі й підприємництва, оскільки, на його думку, різні обмеження свободи торгівлі перешкоджають подальшому поглибленню розподілу праці між окремими регіонами й цілими країнами й скорочують обсяг торгівлі між ними.
Знищення митних бар'єрів і розширення міжнародного обсягу, на думку А.Сміта, повинне вести до спеціалізації країн на певній продукції, до зростання їхньої взаємозалежності, до створення загальносвітового господарства, що ми сьогодні й спостерігаємо.
Теорія зовнішньої торгівлі А. Сміта заснована на наступних умовах:
Єдиним фактором виробництва є праця.
Має місце повна зайнятість, тобто всі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів.
У міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які торгують одна з одною тільки двома товарами.
Витрати виробництва залишаються постійними, а їхнє зниження збільшує попит на товар.
Ціна одного товару виражена в кількості праці, витраченого на виробництво іншого.
Транспортні витрати з перевезення товару з однієї країни в іншу дорівнюють нулю.
Зовнішня торгівля вільна від обмежень і регламентацій.
Теорія абсолютних переваг означає, що країни експортують ті товари, які вони виробляють, з меншими витратами виробництва (у виробництві яких вони мають абсолютні переваги), і імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить торгівельним партнерам).
Оскільки праця є, за допущеннями А. Сміта, єдиним фактором виробництва, то умова абсолютної переваги у витратах означає, що одній країні потрібно менше часу на виробництво одиниці товару, ніж іншій країні. Як правило, абсолютні переваги обумовлені географічним положенням країни, кліматом, наявністю певних природних ресурсів, висококваліфікованої робочої сили й т.д.
Розглянемо приклад
Припустимо, що країна А може випускати на одиницю витрат 50 одиниць пшениці або 25 одиниць сукна, а країна Б відповідно – 40 одиниць пшениці або 100 одиниць сукна ( рис. 3.1, 3.2).
Рисунок 3.1 – Виробничі Рисунок 3.2 – Виробничі
можливості країни А можливості країни Б
Розрахуємо відносні (альтернативні) витрати виробництва:
У країні А виробляється замість 1 одиниці сукна 2 одиниці пшениці (50пш./25с. = 2пш./1с.), замість 1 одиниці пшениці – 0, 5 одиниці сукна (25с./50пш. = ½с).
У країні Б виробляється замість 1 одиниці сукна 0,4 одиниці пшениці (40пш./100с. = 0,4пш).; замість 1 одиниці пшениці - 2,5 одиниці сукна (100с./40пш. = 2,5 с.).
Отже, країні А треба спеціалізуватися на виробництві пшениці, тому що на одиницю ресурсів у ній пшениці виробляється 2 одиниці, а сукна – 1 одиниця, тобто в 2 рази менше витрачається праці на виробництво пшениці в порівнянні з виробництвом сукна.
У країні Б ситуація інша. Тут витрати праці на виробництво 1 одиниці сукна становлять в 2,5 раза менше в порівнянні з виробництвом пшениці (1 од. пш. = 2,5 од. с.; 1 од. с. = 0,4 од. пш.). Тому країні Б слід спеціалізуватися на виробництві сукна.
Сильна сторона теорії абсолютних переваг полягає в тому, що вона заснована на трудовій теорії вартості й показує явні переваги поділу праці вже не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.
Але очевидна і її обмеженість: вона не дає відповіді на запитання, чому торгують між собою країни за відсутності абсолютної переваги у виробництві тих або інших товарів. На це запитання відповів Д. Рікардо у своїй теорії порівняльних (відносних) переваг.
Теорія порівняльних переваг
Д. Рікардо в книзі «Принципи політичної економії й оподаткування» (1817р.) показав, у яких межах можливий і бажаний обмін між двома країнами, виділяючи критерії міжнародної спеціалізації. Ці думки далі були розвинені в його теорії відносних переваг.
У теорії порівняльних переваг Д. Рікардо використовуються ті ж допущення, що й у теорії абсолютних переваг А. Сміта.
Теорія порівняльних переваг означає, що країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають порівняльні переваги, і імпортують ті товари, у виробництві яких інші країни мають порівняльні переваги.
Порівняльна перевага полягає в тому, що альтернативні витрати виробництва певного товару в даній країни нижче, ніж в іншій, за даним товаром.
Розглянемо приклад.Припустимо, країна А може виробляти, витрачаючи певний обсяг ресурсів, 12 літаків або 12 кораблів, а країна Б, однакова за населенням країні А, але виходячи з рівня технологічного розвитку може побудувати 6 літаків або 3 кораблі.
Чи вигідно їм торгувати?
Зрозуміло, що країна А може виробляти більше як літаків, так і кораблів. Але розглянемо уважніше порівняльні (альтернативні) витрати виробництва кожної країни.
Альтернативна вартість одного літака в економіці країни А становить 1 корабель, тобто якщо країна А задіяна одночасно у виробництві і літаків і кораблів, то вона може випускати щорічно 6 літаків й 6 кораблів, або 4 літаки й 8 кораблів і т.д. (див. рис. 3.3, 3.4).
З іншого боку, ефективність економіки країни Б у два рази нижче від виробництва літаків (12 й 6) і в 4 рази нижче від будівництві кораблів (12 й 3), ніж у країні А.
Тобто країна А може виробляти більше і літаків, і кораблів, ніж країна Б. Але в межах своєї власної економіки країна Б має більшу продуктивність у виробництві літаків, оскільки може побудувати 2 літаки за той самий час, що й 1 корабель.
Тому через різні альтернативні ціни країні А вигідніше спеціалізуватися на виробництві кораблів, а країні Б – на виробництві літаків. У результаті обміну обидві країни виграють.
Припустимо, що ці країни уклали договір про обмін на умовах: 2 кораблі країни А будуть обмінюватися на 3 літаки країни Б. Чи вигідний їм такий договір?
Якби країна А віддала перевагу випуску трьох літаків, то їй вони обійшлися б в 3 кораблі, а тепер за 3 літаки вона заплатить 2 кораблі (вигода становитиме 1 корабель). Країна Б одержить у результаті торгівлі за 3 своїх літаки 2 кораблі, а без обміну вона мала б тільки 1,5 корабля (вигода становитиме 0,5 корабля). Отже, обидві країни виграють від міжнародної торгівлі.
Таким чином, теорія відносних переваг чітко довела існування вигоди від торгівлі всіх країн, що беруть участь у ній, розвінчавши тезу про те, що одна країна може одержати вигоду від торгівлі тільки за рахунок завдання збитків іншій країні. Однак ця теорія Д. Рікардо не з’ясувала, чому в різних країнах розрізняються альтернативні ціни на ті або інші товари.
Відповідь на дане питання дає теорія Хекшера-Оліна – теорія співвідношення факторів виробництва.