7.Виникнення Київського князівства та його розвиток за Києвичів. Русь за князя Аскольда.

Східні слов'яни, що в VI–VII ст. розселилися над Дніпром та його притоками, мали три політичні центри – Київ, Ладога (пізніше Новгород), Тьмутаракань у Криму. Київ утворений, за легендою, братами полянським князем Києм на межі V-VI століть. Кий мав братів Щека, Хорива та сестру Либідь. Заснуванню міста на високих кручах Дніпра сприяв географічний фактор. Він знаходився на перехресті важливих торговельних шляхів – річкового з Константинополя до Північної Європи (Шлях «з варяг у греки»), сухопутного – з Азії до Європи. Хто такий був реальний Кий, і чи взагалі він був – суперечки серед істориків не вщухають. Щоправда більшість з них визнають, що така особа могла реально існувати, а деякі навіть знаходять аналоги у тогочасних джерелах. Так український історик М. Брайчевський доводить, що Кий – це воєвода Куврат, який жив у 70-і pp. VI ст., походженням білий хорват. Його нащадками вважаються князі Аскольд та Дір (з династії Києвичів). З їх іменами пов'язується поширення і зміцнення Русі. 860 р. Аскольд ходив з військами на Візантію, примусивши візантійського імператора укласти з Руссю союзницьку угоду, був першим князем-християнином. 882 р. Київ був захоплений норманським князем Олегом (Хельгом). Перебуваючи у Візантії, Аскольд ближче ознайомився з віровченням, яке в середні віки стало провідною релігією в Європі, християнством. Він не тільки сам прийняв хрещення, а й спробував запровадити його в Русі. Сюди з Візантії запрошувалися християнські священнослужителі, будувалися храми. Однак ці заходи князя викликали невдоволення серед знаті, яка, як і більшість простолюду, ще дотримувалася язичницьких традицііі, а водночас не бажала зміцнення князівської влади. Наддніпрянське Київське князівство за Аскольда досягло високої могутності, вагомим свідченням чого стали успішний похід русів на Костантинополь 860 р. і укладення з Візантією мирної угода, вигідної й почесної для руського князя. Однак подальша доля Аскольда вкрита серпанком таємничості. Джерела втрачають з поля зору його самого й очолюване ним князівство на два десятиліття. Літописи знову згадують про Аскольда лише у зв'язку з появою поблизу Києва його непроханого суперника - Олега, прозваного Віщим. За легендою, 882 року новгородський Олег, приставши човном до дніпровського берега, убив Аскольда і Діра, що князювали в Києві, і сів на князівський престол. За літописним переказом, зробив він це не у відкритому двобої, а підступним способом. Якщо вірити легендам, Аскольда поховали на місці загибелі, на правому березі Дніпра в урочищі, що в давнину називалося Угорським. Зараз це частина мальовничого парку, що має назву Аскольдова могила.

8.Періоди розвитку Київської Русі, її соціально – економічний та політичний розвиток.

Взагалі, історію Київської Русі можна умовно поділити на три періоди (звичайно, пов'язуючи розподіл з релігійним життям держави):

1.Період консолідації державності або дохристиянська епоха(кінець 9-10 ст.):пов'язується з князюванням Олега (882-912), Ігоря (912-945), Ольги (945-964) та Святослава (964-972). У процесі завершення політичного об'єднання Русі відбувалося встановлення феодального – суспільного ладу, утворення апарату влади. За цей час виникло величезне господарське й політичне об'єднання.

2.Період розвитку держави або період поширення християнства припадає на час правління Володимира Великого (980-101) та Ярослава Мудрого (1016, 1019-54), а також Володимира 2 Мономаха (1113-25) та Мстислава Великого (1125-32). Прийняття християнства несло з собою нову культуру і духовність, зміцнило внутрішню політику Київської Русі. Утвердженню сильної централізованої держави сприяло проведення під час правління Володимира адміністративної реформи. Територія країни, значно збільшившись за рахунок підкорення в'ятичів, радимичів, сусідніх литовських племен, була поділена на вісім волостей. На чолі кожної з них стояли спочатку намісники, а потім сини Великого князя.

3. Період розпаду та занепаду державності або "після християнський" (друга третина 12 – перша половина 13 ст.) характеризується загостренням міжусобних війн, посилення нападів кочовників, яких притягували надзвичайно родючі землі, економічним застоєм. У 1240 році монголо-татари зруйнували Київ. Цю дату офіційно вважають завершенням київського періоду в історії України.

За соціальною структурою і правовим статусом населення Київської Русі поділялося на три категорії: феодали, вільна верства, феодально залежне населення. Найвище місце в суспільній ієрархії посідали Великий князь і численні представники різних відгалужень династії Рюриковичів (що можна порівняти з сучасними Президентом і Парламентом). Княжі воїни, дружинниуи та місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали "княжими мужами". Отже, релігія – такий соціальний інститут, що втручається у всі устрої людського життя, докорінно змінюючи їх. Як і за часів Київської Русі, коли церкви та монастирі були важливими осередками освіти, літератури, мистецтва, так і в сучасному світі вічного протистояння мусульманства та християнства, ставлення до релігії впливає на політичне, економічне становище всього світу – варто згадати лише події 11 вересня 2001 у США.