49.Столипінська аграрна реформа та її наслідки для українського суспільства.

Придушивши революцію 1905-1907 pp., царський уряд розумів, що одними репресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо. Однією з головних причин революції було аграрне питання, вирішити яке запропонував голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін. У листопаді 1906р. ним було

видано указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р. В указі містились основні положення реформи. При розробці реформи П. Столипін виходив з положення, що ліквідація поміщицького землеволодіння призведе до втрати виробників товарного хліба, а з часом знову постане проблема малоземельності. Він пропонував реформувати селянське господарство шляхом руйнування селянської общини і перерозподілу селянських земель на користь заможних селян (куркулів). Куркулі повинні були стати опорою царського режиму і, одночасно, виробниками додаткового товарного хліба. Так, напередодні реформи в Україні поміщикам належало 63,9 млн десятин землі, селянам — 96,4 млн. десятин. Перерозподіл поміщицької землі при такому співвідношенні радикально б ситуацію не змінив.Столипінська аграрна реформа передбачала: — руйнування общини, яка відіграла активну роль у виступах селян під час революції, і закріплення у приватну власність за кожним домогосподарем земельної ділянки, яка йому належить; — надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; — переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії. Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом 1906—1912 pp. переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась. Незважаючи на такі успіхи, столипінська реформа не виконала головного свого завдання: вона не створила опори царському режиму, не ліквідувала соціальної напруги на селі, а ще більше її загострила. До конфлікту селянин-поміщик додався конфлікт між заможним і бідним селянином. Чисто економічні наслідки реформи були вражаючими: збільшилось виробництво товарного хліба, місто, за рахунок розорення частини селян, поповнилось дешевою робочою силою, були освоєні нові території на Сході. З 1910 р. до 1913 р. посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. десятин і загалом становила 22,9 млн. десятин. У 1913 р. було досягнуто найбільшого валового збору зернових - 1200 млн. пудів. Третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках. Частка України в експорті Російської імперії становила 25%, а щодо вивозу зернових - і того більше: понад 40%, 250—300 млн. пудів щорічно. Вона могла б бути ще більшою. Завершити свої реформи П. Столипіну не вдалось. 1 вересня 1911 р. він був застрелений у Києві в оперному театрі. Поховано Столипіна на території Києво-Печерської лаври.

50.Соціально – економічний розвиток України на початку 20ст (1900 1917).

Україна на початку XX ст. являла собою один з найбільш розвинутих у промисловому відношенні районів імперії. Тут склалися такі великі промислові центри загальноросийського значення, як Донецький вугільно-металургійний. Кри- ворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукробуряковий район. Розвиток промисловості в Росії й на Україні у цей період визначався ростом великого капіталу, який все глибше проникав у всі галузі економіки країни. Україна займала друге (після Центрально-промислового району) місце в промисловому виробництві Росії. Тут було сконцентровано 20,9 % промислових підприємств країни, які виготовляли 20,7 % промислової продукції, її вартість становила 14,5 % загальної вартості всієї продукції. В окремих районах України розвиток продуктивних сил і розвиток капіталізму відбувався набагато швидше, ніж в обтяженому пережитками кріпосництва центрі. Це передусім торкалось гірничої, металургійної, кам'яновугільної та цукрової промисловості. Водночас стан економіки України характеризувався нерівномірним розвитком її окремих регіонів. Так, на Лівобережжі більш всього збереглися залишки кріпацтва, особливо низьким був рівень заробітної плати. В південно-західних сільськогосподарських районах переважав дрібнобуржуазний уклад. Найбільш високим рівнем розвитку капіталізму виділявся Південь України. Таким чином, її становище в економічній системі Російської імперії було досить своєрідним. З одного боку, тут відносно швидкими темпами розвивалися капіталістичне сільське господарство і промисловість, а з іншого - розвиток продуктивних сил і культури гальмувався тяжким соціально- політичним і національним гнітом. Найбільшого рівня концентрація промислового виробництва досягла в таких промислових центрах України, як Катеринослав, Луганськ, Харків, Київ, Миколаїв, Юзівка, Одеса. Внаслідок концентрації промисловості зростали великі монопольні об'єднання, які вже в першому десятилітті XX ст. займали панівне становище в економіці, причому багато з них створювалися на базі основних галузей української промисловості і мали загальноросійське значення. Монополістичні об'єднання на Україні виникали й иа базі місцевого капіталу. Серед них найбільш помітними були «Товариство солепромисловців Євпаторійсько-одеського району» і товариство «Бахмут-ська сіль». Вони вели жорстоку конкурентну боротьбу з об'єднанням астраханських солепромисловців.

У 1913 р. в Одесі налічувалося вже 42 підприємства, що входили до складу монополістичних об'єднань. Найбільшими з них були товариство механічного і ливарного заводу «Беллі-но-фендеріх» та Акціонерне товариство чорноморських канатних заводів. Становище робітничого класу на західноукраїнських землях визначалося переплетенням в економіці капіталістичних форм розвитку, і господарської відсталості. На початку XX ст. тривалість робочого дня на підприємствах у Галичині була набагато довшою, ніж в інших провінціях Австро-Угорщини, 1 становила від 11 до і 6 годин. Лише після гострої страйкової боротьби робітників у 1905 р. на більшості підприємств було встановлено 10- годинний робочий день. Постійним лихом був травматизм робітників.. Лише протягом 1902—1904 рр. на підприємствах Галичини сталося близько 8,5 тис. нещасних випадків. У господарствах поміщиків та заможних селян впроваджувалися досягнення агрокультури, застосовувалися машини; прогресивні зміни відбувалися у структурі посівних площ. У господарствах заможних селян, хуторян, фермерів спостерігалося дальше зростання товарного виробництва, розширювалися посіви зернових та технічних культур — пшениці, жита, ячменю, цукрових буряків, тютюну, соняшнику. Зростало тварипництпо. Широко застосовувалася передова агротехнія, Продукція цих господарств все більш Широким потоком йшла на ринок, як внутрішній, так і зов- нішній, через українські порти: Одесу, Миколаїв, Херсон, Бердянськ. Процеси обезземелення селянства під впливом дії фінансового капіталу особливо посилюються на початку XX ст. У 1905 р. на Україні частка безземельних і малоземельних селян складала 55,7 %.

51.Україна в роки революції 1905 – 1907.

52.Виникнення та діяльність політичних партій в Україні (90-ті р 19ст – 1917).

На початку XX ст. в українському національному русі просліджуються дві тенденції – посилення земсько-ліберальної опозиції царизмові та переростання українського культурно-просвітницького руху в політичний. Ліберальна опозиція – представники інтелігенції (службовці, лікарі, вчителі та ін.) все частіше висувала вимогу щодо надання політичних свобод, ліквідації пережитків кріпосництва у законодавстві, скликання Установчих зборів для розробки конституції. Питання про захист національних прав українців піднімалося за відзначення 35-річчя діяльності І. Нечуя-Левицького та М. Лисенка, відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, проведення «банкетних кампаній» на честь 40-річчя судової реформи.На початку XX ст. у Східній Україні з'являються перші політичні партії. 1900 р. в Харкові була утворена Революційна Українська Партія (РУП), яка обстоювала соціальні інтереси селянства. РУП не мала ні статуту, ні програми. М. Міхновський, котрий готував для партії програму під назвою «Самостійна Україна», був змушений вийти з партії і заснувати власну партію – Народну Українську Партію у 1902 p., оскільки він пропагував утворення самостійної України під шовіністичним гаслом «Україна для українців».У 1904 р. від РУП відкололася Українська соціал-демократична спілка («Спілка») на чолі з М. Меленевським та О. Скорописом-Йолтуховським, що була близькою за поглядами до російських меншовиків. У 1905 р. РУП перейменована на Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою, що захищала інтереси українських робітників. У 1904 р. була утворена Українська Демократична Партія. Невдовзі від неї відкололася Українська Радикальна Партія, але в 1905 р. вони об'єдналися в Українську Радикально-Демократичну Партію на чолі з Б. Грінченком, С. Єфремовим. За поглядами вони були близькі до російських кадетів і виступали за надання автономії Україні в складі перетвореної на конституційну монархію Росії. Більшість українських політичних партій була лівого спрямування і виступала за надання автономії Україні у складі перебудованої на федеративних засадах Росії. Лише партія Міхновського НУП виступала за самостійність України, однак вона не мала широкого впливу на маси. На Західній Україні першою виникла Русько-українська радикальна партія (1898 p., засновник І. Франко), Українська соціал-демократична партія, Українська народно-демократична партія. Всі вони виступали за самостійність і соборність України.В Україні також діяли загальноросійські, єврейські та польські партії.

53.Лютнева 1917р революція в Росії. Піднесення національно – визвольного руху в Україні. Утворення УЦР та її діяльність.

54.Україна в період Першої світової війни(1914 – 1917) Українські землі в планах воюючих сторін посідали істотне місце. Росія, прикриваючись ідеєю "об'єднання усіх руських земель", відкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб назавжди покінчити з "мазепинством" і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати до Габсбурзької імперії хоча б Волинь і Поділля. Німеччина, намагаючись створити потужну світову імперію, також була не проти взяти під свій контроль най родючіші землі Європи. Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-угорщини. Для України світова війна мала подвійно трагічний зміст. Єдиний народ, який не мав власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн. українців у російській армії та 250—300 тис. в австрійському війську боролися та вмирали за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного народу, розділеного між двома імперіями, мусили вбивати одне одного. Упродовж усієї війни територія Західної й певною мірою Центральної України стала одним з основних театрів бойових дій на сході Європи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потужними союзниками старі супротивники — Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку і Росія з другого. Зокрема, під час запеклої Галицької битви, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р., австро-угорську армію було розгромлено. Галичина та Буковина опинилися під окупацією царської Росії. У 1916 р. Галичина і Буковина знову стали тереном найжорстокіших боїв, коли внаслідок багатомісячної битви — т.зв. Брусиловського прориву було завдано великих жертв та руйнувань, чимало населених пунктів зруйновано вщент, населення евакуйоване, господарство та майно — втрачено. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її відступом за р. Збруч. Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів´я коней та свиней зменшилося на 60%, овець — на 47%. Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо 1913 року тут функціювало 3381 підприємство, то 1915 — лише 2849. На 1917 рік з 4 млн. селянських господарств 1,8 млн. дворів були без коней.У цей час в селах залишилося лише 38,7% працездатних чоловіків. Водночас з деградацією господарства в роки війни зростала його залежність від іноземного капіталу. Тільки впродовж 1916—1917 років 74% іноземних вкладів у розвиток кам'яновугільної промисловості Російської імперії було вкладено в підприємства Донбасу. Наслідки війни були руйнівними для економіки воюючих країн, які опинилися на межі виснаження. Найтяжчих втрат зазнала Російська імперія, а відповідно й українські землі, які перебували в її складі. Це викликало гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революційно-визвольного руху. Активізувалася страйкова боротьба робітників і селян. На революційну боротьбу стали солдати, які відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавалися у полон, браталися із солдатами противника тощо. До революційного руху активно долучалася демократична інтелігенція, зокрема студентська молодь.

http://pidruchniki.ws/14550112/istoriya/istoriya_ukrayini_vidpovidi_na_ekzamenatsiyni_bileti_-_lazarovich_mb

55.Проголошення автономії України. І,ІІ Універсали ЦР.

56.ІІІ Універсал ЦР. Проголошення УНР.

Керівництво УЦР, вбачаючи небезпеку для України в діях більшовиків, на засіданні Малої Ради, яке розпочалось 6 листопада 1917р., проголосило III Універсал. У ньому йшлося: "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська Республіка стала Федерацією рівних і вільних народів. До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству — Генеральному Секретаріатові України". ІІІ Універсал проголошував широку програму перетворень: — скасовувалось право приватної власності на землю — вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалась йому без викупу; — Центральна Рада зобов'язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками; — проголошувала свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання; — скасовувалась смертна кара; — впроваджувався 8-годинний робочий день і контроль над виробництвом;— підтверджувалось право національно-територіальної автономії. Проголошення Української Народної Республіки стало актом великої історичної ваги: український народ після тривалого поневолення заявив про відродження власної держави.

57.ІV Універсал ЦР і проголошення незалежної,самостійної держави українського народу. Крути: трагізм української історії. 58.М.Грушевський,В.Винниченко – лідери національно – визвольної революції українського народу1917 – 1920.

59.Брестський договір і Україна. Прикінцевий період діяльності ЦР: причини її падіння.

60.