47.Демократичні реформи в Україні в 60- 70 р. 19ст.

Реформи 60-х pp. XIX ст. відкрили простір для розвитку капіталістичних відносин. Господарство України було повністю інтегроване у всеросійський ринок. Що стосується капіталістичного сільського господарства, то воно особливо бурхливо розвивається на півдні України. На початок XX століття Україна стала давати 43% світового врожаю ячменю, 20% – пшениці та 10% – кукурудзи. Виникає чітка спеціалізація сільськогосподарських районів: Правобережжя спеціалізується на вирощуванні цукрових буряків, Лівобережжя – картоплі, тютюну, коноплі, Південь вирощує зерно і розвиває тваринництво. Зростає розшарування селянства: заможні селяни складають 15-20%, середняки – до 30%, бідняки – до 50%. Наслідком цього процесу стає масова еміграція українських селян у пошуках землі на схід Росії та в Америку, з'являється українська діаспора. В Україні прискореними темпами розвивається південно-східний регіон, де виокремлюються 4 промислових райони: Донецький вугільно-металургійний (видобував 70% вугілля імперії), Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий, Південно-західний цукробуряковий. Тут переважає іноземний капітал – французький, бельгійський. 80-90-і pp. стали періодом «металургійного буму», – в Україні збудовано 15 металургійних заводів-гігантів (Гданцевський у Кривому Розі, Дніпровський у Каменському та ін.). У 80-х pp. в цілому завершується промисловий переворот. До 15% населення України працює в промисловості. В Україні розпочинається перехід від аграрного до індустріального суспільства.Соціально-економічний розвиток України наприкінці XIX – на початку XX ст. йшов у руслі загальносвітових тенденцій розвитку капіталізму – на зламі століть закінчувалася епоха вільного, не регульованого державою підприємництва і розпочалася нова стадія економічного розвитку – стадія монополістичного капіталізму. Монополії (великі об'єднання підприємців в одній чи кількох галузях) придушують вільну конкуренцію, ділять між собою ринки збуту, регулюють ціни на продукцію. Для України характерне панування такої форми монополій, як синдикат. На початку XX ст. Україна стає одним з промислово розвинутих регіонів Росії – тут виробляється 25% чавуну, 60% російського цукру. Однак життєвий рівень основної маси населення залишається найнижчим – відсутня охорона праці, низька заробітна плата, робітники працюють по 12-16 годин на добу. Політичне становище України не змінилося – вона і далі залишалася регіоном Росії без будь-яких національних прав. Проте реформи призвели до активізації національно-визвольного руху: з'явилися гуртки хлопоманів, громадівців. Українська інтелігенція поряд х культурницькими гаслами стала висувати і політичні – відродилися ідеї автономії і незалежності України.

48.Особливості розвитку капіталізму в Україні (друга пол.. 19 ст)

За 40 років, від 1861 р. до Д900 р. — внаслідок швидкого розвитку буржуазних відносин, як в економічній, так і в інших сферах спостерігаються великі зміни. Порівняно з феодальною епохою суспільний прогрес відбувався дуже швидко. Уже на протязі перших десятиліть завершився промисловий переворот. Україна, незважаючи на імперську політику російського самодержавства, перетворилась із аграрного на один з найбільш розвинутих в економічному відношенні регіонів імперії. На протязі 1866—1878 рр. по території України прокладено більш як 4,5 тис. верст залізничної колії, і на кінець XIX століття загальна довжина залізниць досягла.17 % від залізничної мережі Росії. Перша залізниця на Україні стала до ладу у 1865 р. Вона зв’язала місто Балту з Одесою і мала протяжність у 219 верст. Характерною особливістю цього часу стало посилення довгострокових вкладень іноземних капіталів (інвестицій), частка яких у промисловості України досягла 80 і більше відсотків. Особливо яскравий процес можна спостерігати на прикладі гірничої промисловості, де з 1888 по 1894 рік було створено 22 іноземні кампанії з основним капіталом на суму 62,9 млн. крб. Що стосується сільського господарства, то земля України дедалі більше втягувалась в ринковий обіг, перетворюючись в товар. Протягом останніх десятиліть минулого століття Дворяни України продали понад половину своїх земельних володінь. Це стало основою створення буржуазної приватної власності на землю. Відбувались і соціальні зміни. Найпомітніша з них, що мала серйозні наслідки, це поява нового класу пролетарів. На відміну від дрібних власників-селян, пролетарі зосереджувались переважно в промислових центрах і не мали засобів виробництва та власності. Тому вони продавали свою робочу силу. Умови життя і праці в промисловості Російської імперії у порівнянні з європейськими державами були у 4—5 разів гірші. Робочий день на підприємствах тривав 10—12, а іноді 15 годин, техніки безпеки та медичного обслуговування майже не було. Таким чином, друга половина XIX ст. характеризувалась величезними успіхами в економічному розвитку як Росії, так і України. Але феодальні пережитки у вигляді поміщицького землеволодіння і самодержавства стримували прогресивний розвиток суспільства і загострювали соціальні протиріччя. У порівнянні з найбільш передовими країнами Росія продовжувала відставати як в економічному, так і в політичному відношеннях.