2. Визначення та суть ідеального кінцевого результату (ікр)

Методика рішення винахідницьких задач, яку створив радянський винахідник Г.С. Альтшуллер є однією з науково обґрунтованих, яка добре зарекомендувала себе в практиці технічної творчості. Він назвав її алгоритмом вирішення винахідницьких задач (АВВЗ) [2].

АВВЗ - наочний приклад застосування діалектики та системного підходу до процесу технічної творчості. Методика ґрунтується на вченні про протиріччя (суперечності), які виникають в процесі технічної творчості.

Алгоритм - це комплекс послідовних дій (кроків, етапів), що виконуються, заради вирішення винахідницької задачі. Тут поняття “алгоритм” застосовується не в строгому математичному, а в більш широкому понятті. Процес рішення в АВВЗ розглядається як послідовність операцій по виявленню, уточненню і подоланню технічного протиріччя (ТП). Послідовність, направленість і активізація мислення досягається при цьому орієнтацію на ідеальний кінцевий результат (ІКР), тобто ідеальне технічне рішення.

Ідеальне технічне рішення - рішення найбільш сильне із всіх можливих і неможливих рішень поставленої задачі.

На період формулювання ІКР для своєї задачі студент має стати на деякий час футурологом або письменником-фантастом і уявити технічне рішення майбутнього, яке буде відповідати поставленим вимогам до об‘єкту.

Ідеальне кінцеве рішення являється орієнтиром (маяком) при виборі найближчого аналогу (прототипу) та для подальшого удосконалення технічного об‘єкта в напрямку цього орієнтиру.

Технічна задача буде сформульована правильно, якщо приведена реальна технічна система (ксерокопія опису і креслення цієї технічної системи), вказані недоліки і вимоги до неї, намічений ідеальний кінцевий результат (ІКР) і виявлені технічне і фізичне протиріччя між ними.

Процес вирішення винахідницької задачі полягає в тому, щоб шляхом порівняння ідеального кінцевого результату і реального стану речей виявити технічне протиріччя (ТП) або його причину - фізичне протиріччя (ФП) і усунути їх. При цьому буде мінімізована кількість перебору можливих варіантів рішення, завдяки чому скорочується час на досягнення необхідного рівня нового технічного рішення.

Як видно з цього винахід - це нове технічне рішення одержане в результаті подолання (зняття) технічного і фізичного протиріччя.

Удосконалений технічний об’єкт розглядається як цілісна система, яка складається з підсистем (взаємно поєднаних елементів) нижчого рівня, і який одночасно є частиною надсистеми, що складається з взаємозв’язаних систем. Перед рішенням прямої задачі, яка пов’язана з технічним об’єктом, виконують пошук задач в надсистемі (обхідні задачі) та вибирають більш прийнятний в конкретному винятку шлях вирішення технічної задачі.

При постановці задачі враховується той факт, що джерелом психологічної інерції може бути технічна термінологія та просторово-часові уявлення об’єкта. Тому рекомендують формулювати не умови того, що потрібно зробити, а причину яка заважає досягти ІКР.

Формулювання вихідної задачі (ВЗ) дається по визначеній схемі в термінах, які доступні навіть неспеціалісту.

Після цього формулюють по визначеній схемі ІКР (рис. 4.2). Він слугує орієнтиром (маяком), в направленні якого іде процес вирішення задачі. При формулюванні ІКР не потрібно замислюватися над тим, яким чином він буде отриманий.

Стратегія вирішення винахідницької задачі складається з наступного. Після формулювання винахідницької задачі (ВЗ) у загальному вигляді (рис.

2. , обробляють і уточнюють її, враховуючи дію вектора психологічної інерції (ВІ) та технічні рішення в даній та інших областях. Викладають умови задачі, яка складається з перерахованих елементів технічної системи, виконують опис існуючого положення (технології, пристрої, речовини) та перелічують вимоги,

ВЗ - вихідна задача;

В

що висуваються до елемента технічної системи та ті елементи, що заважають отримати очікуваний ефект, визначають очікуваний ефект.

І - вектор психологічної інерції;

ОЗ - оброблена задача;

ІКР - ідеальний кінцевий результат.

Рисунок 4.2 - Схема вирішення винахідницьких задач