156. Тягар свободи, феномен конформізму. «Втеча від свободи» Фромма

Термін “конформізм” означає робити подібним, відповідним, пристосовуватися, погоджуватися. У загальному плані конформізм визначається як пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визначення існуючих порядків, норми і правил, безмовне схиляння перед авторитетами. У визначенні конформізм мале означати три різні хоч зовні подібні між собою явища: вираз відсутності у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосування; вплив однаковості у поведінці, згоди особистості з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості оточуючих людей; результат тиску групових норм на індивіда, який внаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати подібно до інших членів групи. Конформна поведінка – це ситуативна поведінка індивіда в умовах конкретного групового тиску (впливу). Комфортність можна визначити як особливість чи властивість індивіда, яка виявляється в його схильності піддаватися реальному чи уявному тискові групи. Ця поступливість знаходить свій вияв у зміні його поглядів та поведінки відповідно до точки зору більшості. Є два типи конформної поведінки: внутрішнє і зовнішнє підпорядкування індивіда групі. Зовнішнє підпорядкування виявляється у свідомому пристосуванні до думки групи, яке супроводжується гострим внутрішнім конфліктом, і у свідомому пристосуванні до думки групи без яскраво вираженого внутрішнього конфлікту. Внутрішнє підпорядкування полягає в тому, що частина індивідів сприймає думку групи як свою власну і підтримує її не тільки в конкретній ситуації, а й за її межами. Йдеться, як про бездумне прийняття думки групи через вироблення власної логіки пояснення здійсненого вибору. Є три рівні конформної поведінки людини: підпорядкування (вплив групи має зовнішній характер, тривалість конформної поведінки обмежується конкретною ситуацією); ідентифікація (існує в двох формах; людина може повністю чи частково уподібнювати себе іншим членам групи, або ж учасники взаємодії очікують один від одного певної поведінки, намагаючись виправдати ці взаємні очікування); інтерналізація (пов’язана із цінностями особистості); в такій ситуації поведінка людини є відносно незалежною від зовнішніх впливів, тому що думки чи точки зору інших об’єднані у систему цінностей самої людини. Конформізм розглядається також як функція трьох різновидів впливу. По-перше, це інформаційна конформність щодо групи, коли точка зору групи вважається адекватним відображенням дійсності. По-друге, нормативна конформність щодо групи, коли людина зацікавлена одержати оцінку групи. По-третє, нормативна конформність щодо експериментатора. Вона виникає тоді, коли інтереси піддослідного спрямовані головним чином на оцінку його не групою, а експериментатором. Узагальнюючи різні точки зору на природу конформної поведінки можна виокремити групу головних чинників, які її викликають. Конформна поведінка виникає тільки у разі конфлікту (реального чи уявного) між індивідом та групою. Конформна поведінка виникає тільки в ситуації тиску (впливу групи). При цьому важливим є те, що цей тиск здійснюється не як пряма погроза, а саме як психологічна: через оцінки, спільну думку, образливий жарт). Важливими чинниками конформної поведінки є групові. До них належить розмір групи, її структура, міра згуртованості. На конформну поведінку впливають індивідуальні та особистісні характеристики членів групи. Конформності протистоїть протистоїть конформізм, тобто повне заперечення якоїсь згоди, нехтуванням будь-якими нормами та цінностями. Нонконформізм як прагнення будь-що заперечувати точку зору більшості, чинити завжди протилежно її є не альтернативою конформності, а одним з її виявів, та проявом негативізму, та невмотивованої поведінки індивіда, і виявляється у незгоді, запереченні певних вимог, очікувань, норм соціального оточення.

Початковою проблемою, яку ставив автор перед написанням книги, було дослідження психіки сучасної людини, однак тенденції політичного розвитку того часу вимусили його сконцентруватися на іншому, ключовому для культурної та соціальної кризи того часу, аспекті: на значенні свободи для сучасної людини [1, с. 182]. Таким чином, Фромм насамперед зацікавився варіаціями смислу свободи в сучасному світі. У вищеназваній першій великій своїй роботі Фромм розглянув феномен тоталітаризму саме в рамках проблеми свободи. Загалом роботи Е. Фромма принесли йому світове визнання, але особливо значимою виявилася книга «Втеча від свободи» (1941 р.), у якій розглядаються кардинальні проблеми існування людини. У зв'язку з тим, що існування людини вимагає від неї відповідальності за свій вибір, то людина, частіше за все, тікає від свободи, передаючи її іншим або суспільству.

Основну ідею свого твору Еріх Фромм формулює наступним чином: «.для сучасної людини свобода має двоякий сенс: вона звільнилася від колишньої влади і перетворилася в «індивідуума», але в той же час стала ізольованою та безсилою, стала знаряддям зовнішніх цілей, відчуженою від себе самої і від інших людей» [3, с. 345]. Для більш повного розкриття проблеми свободи Фромм розглядає процес індивідуалізації людини як систему двох аспектів: першим аспектом є виникнення особистості як сукупності рис характеру, прагнень, розуму і волі індивіда; другим же стає зростаюча самотність людини, яка спричинюється збільшенням відокремленості людини від світу, внаслідок чого отримуємо або ж незалежність і творчість через спонтанні зв'язки з оточуючим світом, або злиття зі світом, розчинення та підкорення. Не дивлячись на те, що в цілому процес індивідуалізації є об'єктивним, необхідним і позитивним, автор розглядає можливості його негативного прояву в житті особи: «... якщо економічні, соціальні і політичні умови, від яких залежить весь процес індивідуалізації людини, не можуть стати основою для такої позитивної реалізації особи, але в той же час люди втрачають первинні зв'язки, що давали їм відчуття впевненості, то такий розрив перетворює свободу на нестерпний тягар: вона стає джерелом сумнівів, спричиняє за собою життя, позбавлене мети і значення. І тоді виникає сильна тенденція позбавитися такої свободи: звернутися до підкорення або знайти якийсь інший спосіб зв'язатися з людьми і світом, щоб врятуватися від невпевненості навіть ціною свободи» [3, с. 56-57]. Автор, підкреслюючи унікальність та індивідуальність особистості, задається питанням: «Як саме сучасна людина розуміє слово «свобода»«? Не дивлячись на величезну кількість філософських трактовок даного поняття, всі їх можна звести лише до двох найсуттєвіших варіантів: свобода являє собою або відсутність зовнішнього тиску, або ж присутність чогось принципового у житті людини. Отже, Е. Фромм розрізняє «свободу від» (негативну) та «свободу задля» (позитивну).