
- •1. Етимологія терміну „філософія". Концепція походження філософії.
- •2. Отличия между мифом и философией
- •3. Філософія і релігія. Спільні і відмінні риси.
- •4. Філософія і мистецтво. Спільні і відмінні риси.
- •5. Філософія і наука. Спільні і відмінні риси.
- •6. Філософія і полiтика. Спільні і відмінні риси (политическая философия: о.Хоффе и др).
- •7. Природа філософських проблем.
- •8. Основные функции философии
- •9. Умові виникнення ф. Стародавньої індії
- •10. Основні ідеї буддизма.
- •11. Причини виникнення ф. У стародавньому китаї
- •12. Основні ідеї конфуція.
- •13. Даосизм. Поняття „дао”.
- •14. Якісна відмінність між міфами і філософією д. Греції.
- •15. Матеріалізм геракліта
- •16. Атомистика демокрита
- •17. Теория идей платона
- •18. Учение аристотеля про форму и материю
- •19. Особенности античной философии
- •20. Особенности философ. Средневековья
- •21. Апологетика, патристика, схоластика
- •23. Идея предначертания у августина.
- •24. Споры про природу универсалий: номинализм реализм.
- •25. Фома аквинский про соотношения веры и разума.
- •26 Учение двойственности истины у фомы аквинского
- •27. Соотношение религии и науки в средние века.
- •28 Особливости свїтогляду київської русі.
- •29. Міфи давніх словян
- •30. Вплив християнства на культуру київської русі.
- •31. Проблема отношения человека к богу у иллариона
- •32. Творчество владимира мономаха
- •33. Ідеї політич. Самостійності в слово о полку ігоревім
- •34. Характерные черты философии эпохи возрождения.
- •35. Гуманизм эпохи возрождения.
- •36. Возвращение итальянск. Ренесанса к идеям платона.
- •37. Возвращение итальянс. Ренесанса к идеям аристотеля
- •38. Основні ідеї реформації
- •39. Основные идеи н.Кузанского
- •40. Социально-политические идеи н.Макиавели
- •42. Основные идеи «города солнца» т.Компанелли.
- •43. Пантеиз кузанского, джордано бруно
- •44. Общая характеристика украинского ренесанса
- •45. Идеи гуманизма в украинском ренесансе.
- •46. П. Русин про людську особистість
- •47. Ю. Дрогобич про можливості науки
- •48. Розуміння бога і людини у с. Зизанія
- •49. Основні ідеї с. Оріховського
- •50. „Напучення польському королеві сигізмунду августу” оріховського.
- •51 Творчість вишенський
- •52. Особливості нового часу
- •53 Парадигми нового часу
- •54 . Научная революция 17 века.
- •57 Сенсуалізм гобс, локк
- •58 Раціоналізм декарта
- •59. Поняття субстанції у спінози
- •60 Агностицизм берклі,юма,канта англия XVII-XVIII.
- •61, Французькі матеріалісти XVII століття.
- •63 Вчення прокоповича
- •64 Проблема відносин людини і бога у кониського.
- •68. Творчість г.С. Сковороди.
- •69. Концепція "сродної" праці у г.С. Сковороди.
- •70 Місце німец. Класичної філософіїї в філософській думці
- •71. "Ноумени" і "феномени" і. Канта.
- •72. Дуалізм і.Канта.
- •73. Поняття "я" та не "я" й.Г. Фіхте.
- •74. Суб'єктивна діалектика й.Г. Фіхте.
- •75 Философия тождество шелинга.
- •76. Г.В.Ф. Гегель, его философская система и метод.
- •77. «Абсолютная идея» г.В.Ф. Гегеля
- •78. Панлогизм г.В.Ф. Гегеля
- •79. Материализм л. Фейербаха
- •80. Распространение идей немецкой классической философии в украину
- •81. Понятие способа производства в марксистской философии
- •82. Общественно-экономические формации (маркс)
- •83. Производственные силы и отношения в марксисткой философии
- •84. Развитие марксизма в.И. Лениным
- •85. Проблема нерационального (воля, чувства, интуиция) в философии хіх века
- •86. Волюнтаризм а. Шопенгауера
- •87. «Философия жизни» ф. Ницше
- •88. Экзистенцоинализм кьеркегора
- •89. Проблема экзистенциальной истины
- •90. Идея несознательного з. Фрейда
- •91. Психоаналіз. Філософія 3. Фрейда.
- •92. Методи емансипації свідомості: феноменологічна редукція е. Гуссерля.
- •93. Філософія памфіла юркевича.
- •94. Т.Шевченко (1814–1861).
- •95. Философия всеединства в.С. Соловьева
- •96. Вернадский про ноосферу
- •97. Бердяев проблема творчості
- •99. Н.О. Лосский проблема людини
- •100. Социалистические идеи булгакова
- •101. Вплив марксизму на філософські погляди і. Франка.
- •102. Філософія української діаспори
- •103. Михайло петрович драгоманов
- •104. Проблема человека как один из главных направлений современной философии.
- •105. Антропологізм шелера
- •106 Христианский еволюционизм шардена
- •107 Структурна антропологія леві-строса
- •108 Антропологічна орієнтація «молодого» маркса
- •109 Філософські погляди о.Ф.Лосева
- •110 Екзистенциалізм хайдеггер
- •111 Екзистенциалізм сартра, камю
- •112 Екзистенциалізм ясперса
- •113 Російський екзистенциалізм
- •114 Філософські погляді фромм.
- •115 Проблема истины в философии. Критерии истины.
- •116 Философский аспект проблемы происхождения человека.
- •117 Походження людини
- •118 Значення природних наук для философії
- •119 Трудовая концепция антропогенеза (ф.Энгельс)
- •120 Християнська доктрина походження людини
- •122. Філософська проблема буття взагалі.
- •123. Сутність світу і сутність людини в філософії історії.
- •124. Поняття природи як філософська категорія.
- •125. Сутність життя як філософська проблема.
- •126. Ідеї панпсихізму і пантеїзму.
- •127. Поняття культури, її духовні і матеріальні аспекти.
- •128. Культура як грунт духовного існування.
- •129. Життєвий світ як соціум.
- •130. Поняття суспільства та суспільного буття.
- •131. Світ як сукупна реальність. Смисл світу.
- •132. Світ як сукупна реальність. Проблема субстанції.
- •133. Поняття матерії, його історичний генезис.
- •134. Рух, простір, час.
- •135. Головні концепції розвитку.
- •136 Буття як діяльність
- •137 Проблема практики в історії філософії
- •138 Необхідність і свобода в практичній діяльності
- •139 Людинотворча функція практики
- •140 Ціннісно-духовні орієнтири практики
- •141 . Духовная реальность, ее особенности.
- •142 Ідеальне, його природа
- •144 Походження і сутність свідомості як філософська проблема
- •145. Свідомість та буття у світі. Самосвідомість..
- •146 Феномен несвідомого. Його природа та функції
- •147 Суспільна та індивідуальна свідомість та несвідоме
- •148 Воля як сутнісна властивіст людини
- •149 Концепція волі в історії філософії
- •151. Воля як практична духовність.
- •152 Свобода волі
- •153 Вибір як сутність вольового акту
- •154 Вибір самопроектування самоздісненні людини
- •155 Вибір свобода відповідальність
- •156. Тягар свободи, феномен конформізму. «Втеча від свободи» Фромма
- •157. Світ цінностей
- •158. Пізнання як напрям самореалізації людини
- •159 Головне питання гносеології
- •Поняття і питання гносеології
- •160 Объект и субъект познания.
- •161 Познание как отражение и как конструирование действительности.
- •162. Пізнання як творчість
- •164 Методологічні підходи до істини та її критеріїв
- •168. Мислення і матеріально предметна діяльність
- •169 Творча інтуїція
- •170 Еволюція і творчість, детермінізм і свобода.
- •171 Трагедія творчості . Задум і його здійснення
- •174. Конфликты и методы их развязки
- •175 Організація колективу як примусовість і організація як гармонія інтересів.
- •176. Проблема засвоєння та відтворення культури людиною.
- •178 Самототожність особистості. Проблема ідентифікації особистості
- •179. Інтерсуб’єктивність як основа спілкування ???
- •180 Розуміння як метод пізнання іншого і суто людське ставлення до дійсності.
- •182. Наука, утопия, общественная мифология
- •183. История общества и история природы
- •184. История и философия истории
- •185. Главные концепции философии истории
- •186. Историческая необходимость и свобода личности
- •187. Движущие силы и субъекты исторического процесса
- •188. Свобода и ответственность в истории
- •189. Общественное производство как социально-философская категория (по марксу).
- •190. Структура общественного производства
- •191. Человек как основа, цель и способ производства
- •192. Сущность и структура производительных сил
- •195. Теория постиндустриального общества
- •196 Проблема етики наук.-техню творчості.
- •198 Людина-світ як предметне поле філософії
- •200 Метафізика і діалектика
- •201. Метафізичній спосіб мищлення.
- •202 Діалектика як вчення про розвиток и спосіб філософування.
- •203. Закон едності та боротьбі протівоположності.
- •204. Закон взаимною перехода количественных и качественных изменений.
- •205. Закона отрицания отрицания.
- •206. Философия и методология науки: предмет и функции в научном познании(наука как объект философского исследования)
- •207.Філосовськи засади науки
- •217.Научные революции и эволюции в концепц. Т. Куна.
- •218. Концепции методологического плюрализма п. Фейерабента.
- •224. Основные формы становления научного знания: проблема, гипотеза, закон
- •227 225 222. 223, 224 ,226, , 228 Наукова проблема і гіпотеза
93. Філософія памфіла юркевича.
Одним з найяскравіших послідовників ідей Сковороди був Памфіл Юркевич (1827—1874 pp.). Він доповнив і глибше розвинув лінію "філософії серця" свого великого попередника.
Він був відомий сучасникам насамперед як критик матеріалізму. Юркевич показує вузькість матеріалістичного світогляду, що прагне вивести все піднесене в людині з матеріального і назвати це матеріальне єдино реальним.
Буде справедливим зазначити, що Юркевич так само критикує й ідеалізм. Він критикує ідеалізм у його найбільш розвинутій в той час формі — німецьку класичну філософію.
І ідеалізм, і матеріалізм, на думку Юркевича, стоять на ґрунті помилкової установки — про те, що в людині все доступне теоретичному і емпіричному пізнанню. Ідеалізм виходить із чистого мислення, матеріалізм — із чистої наочності. Але ні те, ні інше не вичерпує людської сутності. Ця сутність укорінена значно глибше.
Як і Сковорода, Юркевич переконаний, що таємниця людини знаходиться в її серці. "Серце є осередком душевного і духовного життя людини. Так, у серці зачинається і народжується рішучість людини до тих або інших вчинків; у ньому виникають різноманітні наміри і бажання; воно є седалище волі і її хотінь". Серце і сердечність як душевна діяльність — це внутрішня причина людського життя. Вона не виключає зовнішніх причин цього життя, але є головною. Серце і душевність Юркевич протиставляє теоретичній і емпіричній достовірності. Розум, на думку Юркевича, має зміст лише тоді, коли укорінений у серці. Він розсуває свої межі і стає безмежним. І водночас він наповняється теплотою.
Розум без серця породжує холодну і неживу моральність, що не може замінити справжньої моральності, заснованої на сердечності й любові. Дійсно моральні стосунки між людьми — це стосунки, що опосередковані не думками і розумінням, а переживаннями. Юркевич переконаний, що у вченнях філософів тільки сердечні переживання породжують істинно великі ідеї і системи; як зерна висіваються вони у ґрунт розуму — мислення лише доглядає за ними.
Сердечність, на думку Юркевича, закладена в самій основі християнства. Християнська любов — це ставлення до ближнього через серце як співчуття і співстраждання, що піднімають людину над будь-яким раціональним інтересом і необхідністю.
Стосунки людей через серце — сердечні стосунки — це взаємодія у свободі, а не в необхідності. Всі високі істини, що об'єднують людей, стають дійсними, коли входять у їхні серця, перемагаючи безкінечні сумніви розумування і розуму.
Вчення Юркевича про серце — це вчення про неповторність кожної людини. Сердечність є прояв не абстрактної духовної істоти, а "окремої живої дійсної людини". Юркевич критикує матеріалізм та ідеалізм не тільки за домінанту пізнання над іншими проявами щиросердечного життя людини, а і за те, що в цих вченнях загальне придушує особливе і поглинає його. Кожна людина — мікрокосм, що носить у собі тільки їй властиву безодню душевно-сердечних переживань.
94. Т.Шевченко (1814–1861).
Український поет, художник, мислитель, революційний демократ. Світоглядні позиції Шевченка зумовили своєрідність його ставлення до минулого, історії. Бачення світу у нього за всієї загальнолюдської спрямованості глибоко національна, позачасова. Символічним кодом у ній зосереджуються колективні надії і пам'ять, минуле, сучасне й майбутнє, розкриття якого дає змогу пізнати світову правду й приховані колективні гріхи, "золотий вік", який був і ще повернеться. В історичному інтелектуальному ключі це спрямовується на глибоке відчуття української історичної долі й колективної душі, природним чином поєднуючи, здавалося б, несумісні способи мислення – козацько-становий патріотизм XVIII ст. як апофеоз України, її історії та права з романтичним апофеозом своєрідної світової релігії народу, баченої всуціль поісторично, що поставав моделлю України.
Обстоюючи інтереси рідного народу, його національну свідомість, гідність, він культивував почуття єдності й дружби народів, визнання за кожним народом права вільно розпоряджатися своєю долею, гідною людського існування без усякої зверхності над іншими. В українській новій літературі Шевченко був першим, хто закликав українців не цуратися самих себе, не виступати в ролі недоумкуватих провінціалів чи хитрих малоросів, доводив, що самоствердження України має історичні й соціальні виміри. Створивши українську літературну мову, українську літературу як фактор національної самосвідомості, могутню зброю у розвитку культури українського народу, Шевченко спростовував як великодержавне твердження про те, що українська мова взагалі не існує. Рідну мову розглядав як культурне надбання, найбільшу духовну цінність народу, виступав проти її засмічування, за подолання примітивізму й лихослів'я.
Ставлення до релігії Шевченка було типово романтичним. Він виступав проти зловживання релігії з політичними цілями, проти релігійних війн, кровопролиття в ім'я релігійних пристрастей. Відкидав у релігії те, що робить з неї абстрактну силу, байдужу до живих потреб людини, що перешкоджає вільному розвитку особи, задоволенню її внутрішніх духовних потреб. Релігія для Шевченка мала сенс як засіб боротьби за свободу людини, її щастя. Тому, критикуючи все те, що затьмарює вічний, святий, справжній зміст віри, він постійно цікавився релігійною проблематикою, перечитував Біблію, часто цитував її, називав "єдиною відрадою". Справжньою вірою вважав народну, яка, зберігаючись у народних звичаях, обрядах, душі простого народу, вимагає встановлення безпосереднього зв'язку між Богом і людиною, без усіляких посередників та інших об'єктів поклоніння.