7. Природа філософських проблем.

философию можно определить как поиск ответов на вечные проблемы человеческого бытия. К таким вечным проблемам можно отнести вопрос о первоначалах бытия, о возможности достижения истины в их познании, о сущности добра, красоты и справедливости, о происхождении и назначении человека. «Кто мы? Откуда? Куда мы идем?» – такой вариант формулировок вечных проблем предложил христианский мыслитель Григорий Богослов. «Что я могу знать? Что я должен делать? На что я могу надеться?» – таковы краеугольные вопросы философии по мысли великого немецкого философа И.Канта. Центральной же проблемой, вокруг которой концентрируются все другие вечные проблемы философии, есть вопрос о смысле индивидуального существования, ибо именно знание смысла собственной жизни делает человека мудрецом – хозяином собственной судьбы и разумным участником жизни мирового целого.

Вопрос об отношении мышления к бытию, духовного к материальному – основной вопрос ф. (Энгельс) Человек носитель и существователь этого вопроса. Имея мышление мы можем представить что трудно реализовать и что нельзя реализовать – трудности вопроса ф. эта трудность сохраняэтся на протяжении всей жизни и для всего человечества.

Две стороны основного вопроса ф. 1-я: что первично материя ли сознание, сознание создат материю или наоборот? 2-я соответстует ли наше мышление обьективному . Познаваем ли мир?

Природа філософських проблем

 

З попереднього викладу зрозуміло, що до філософування спонукають не якісь абстрактні, відірвані від реального життя питання, а болючі його ускладнення, які мають смисложиттєвий сенс. Саме вони «вмикають» почуття і думку, змушуючи людину шукати виходи. Саме вони будь-кого роблять «філософом», зачіпаючи за живе його душу, схиляючи до філософування, незалежно від того, хоче він цього, чи ні.

На відміну від буденного філософування, філософія розглядає смисложиттєві ускладнення в гранично узагальненій формі. Вона робить їх предметом теоретичного, в ідеалі — наукового осмислення.

 

Особливості філософських проблем:

1. Гранична узагальненість;

2. Смисложиттєва і світоглядна значимість;

3. Антиномічна, або парадоксальна, форма;

4. Поліфонізм розв'язків;

5. Відсутність (неможливість) однозначного розв'язання. Ще з часів давньогрецького

філософа Платона філософія почала опікуватись всезагальністю вираження смисложиттєвих питань. Саме він трансформував питання про найнадійніші підстави життя у форму головної проблеми філософії, яка стосується природи первоначал буття взагалі. В Новий час німецький філософ І. Кант поставив у центр філософії дещо інші граничні питання: 1. Що я можу знати?; 2. Що я повинен робити?; 3. На що я можу надіятись?; 4. Що таке людина?

8. Основные функции философии

Філософія буває у двох іпостасях: по-перше, вона являє собою інформацією про світ у цілому та відношення людини до цього світу; а по-друге, – це комплекс принципів пізнання як загальний метод пізнавальної діяльності. Саме на цьому засновано виділення двох великих груп функцій: світоглядних та методологічних.

Відповідно до пріоритетної значущості проблеми людини перша серед світоглядних функцій - гуманістична, оскільки філософія, хоча і не дає людині вічності, проте допомагає осмислити життя, знайти його сенс та зміцнити свій дух..

Наступною світоглядною функцією філософії є соціально-аксіологічна, яка, у свою чергу, поділяється на такі підфункції: конструктивно-ціннісну, інтерпретаторську та критичну. Зміст першої з них полягає у розробці уявлень про цінності такі, як Добро, Справедливість, Істина, Красота; сюди також відноситься і формування уявлень про суспільний ідеал. З конструктивно-ціннісними завданнями філософії переплітаються та утворюють єдність завдання з інтерпретації соціальної дійсності та з критики її структур, стану, тих або інших соціальних дій. Інтерпретація та критика пов'язані з орієнтацією на цінності, суспільні ідеали, з оцінкою соціальної дійсності під відповідним кутом. Філософія критична за своєю сутністю, тому основою і сутністю критичної роботи філософа є виявлення і розкриття протиріч, невідповідності між прийнятою системою понять і цінностей та тим змістом, який до них приносить новий етап розвитку світової історії.

Важливою світоглядною функцією є також культурно-виховна, адже знання філософії, у тому чисті вимог до пізнання, сприяє формуванню у людини важливих якостей культурної особистості: орієнтації на істину, правду, доброту.

Одним із завдань філософії є вироблення світогляду, що відповідає сучасному рівню науки, історичній практиці та інтелектуальним вимогам людини. У пояснювально-інформаційній функції модифіковано основне призначення спеціалізованого знання: адекватно відображати об'єкт, виявляти його зв'язки та структурні елементи, основні закономірності, а також накопичувати і поглиблювати знання.

З боку свого методу філософія здатна виконувати кілька функцій відносно науки. Серед методологічних функцій перш за все слід зазначити про евристичну, сутність якої полягає у сприянні приросту наукових знань, у тому числі в створенні передумов для наукових відкриттів. Сутність координуючої функції полягає в координації методів у процесі наукового дослідження, яка базується на філософських принципах: принципі взаємної доповнюваності та принципі домінування.

Інтегрувальна функція полягає у визначенні та усуненні дезінтегрувальних факторів, що призводять до роздрібленості системи, надмірного зростання відносної самостійності елементів у її складі, виявленні недостатніх її ланцюгів або зв'язків, активне включення яких у функціонування системи надає їй більшої гармонійності та оптимальності, тобто підвищує ступінь упорядкованості та організованості.

Логіко-гносеологічна функція філософії полягає у розробці самого філософського методу, його нормативних принципів, а також в логіко-гносеологічному обґрунтуванні тих або інших понятійних та теоретичних структур наукового знання.