80. Распространение идей немецкой классической философии в украину

В XIX столетии первые русские профессора философии и политических наук были учениками Канта, Фихте, Шеллинга. Они были и авторами наиболее распространенных учебников по философии для университетов и гимназий. Как Шад, так и Якоб были авторами учебников по философии. Учебные руководства Якоба по логике, метафизике, психологии и естественному праву были приняты не только в Германии, но и за ее пределами. Как уже отмечалось, образцом для российских университетов начала XIX в. служили университеты протестантской Германии с их свободою преподавания и учения. Однако по ряду политических причин, из которых основной было заключение в 1815 г. Священного Союза, взгляды Главного правления училищ переменились, и решено было преобразовать учебные заведения по идеалу, созданному Священным Союзом, в основу которого была положена клерикальная система образования, принятая во Франции и Австрии. Следствием чего стало усиление идеологического давления на учебные заведения.

В 1818 г. кн.А.И.Голицын начинает новый этап реформ учебных заведений, целью которого была ликвидация либеральных начал. В 1819 г. в университетах учреждаются кафедры богословия и начинается преподавание Закона Божия в гимназиях. Отныне все направления российского просвещения должны были соотноситься с религией. Целью образования объявлялось достижение «согласия между верою, ведением и властью, или, другими выражениями, между христианским благочестием, просвещением умов и существованием гражданским». Но уже с начала 20-х гг. начинает меняться идеологическая атмосфера в университетах, отношение к немецкой философии становится настороженным, особенно это касалось учения Шеллинга.

81. Понятие способа производства в марксистской философии

Карл Маркс (1818–1883) – німецький філософ, разом з Ф. Енгельсом створив теорію наукового комунізму.

У передмові до праці "До критики політичної економії" (1859) К. Маркс формулює сутність матеріалістичного розуміння історії. "В суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні необхідні, незалежні від їх волі відносини – виробничі, які відповідають певному ступеневі розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому зводиться юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. На певному етапі свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають в суперечність з існуючими виробничими відносинами, або – що є тільки їх юридичним виразом – з відносинами власності, в межах яких вони до цих пір розвивалися. Із форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються на їх кайдани. Тоді наступає епоха соціальної революції. Зі зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При цьому, необхідно завжди відрізняти матеріальний... переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських – тобто від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його вирішення. Як про окрему людину не можна судити, виходячи з її власних думок про себе, так само не можна судити про подібну епоху перевороту з її свідомості... Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона створює достатній простір, і нові, більш високі виробничі відносини ніколи не з'являються раніше, ніж визріють матеріальні умови їх існування в надрах старого суспільства. Тому людство ставить перед собою завжди тільки такі задачі, які воно здатне розв'язати, тому що при ближчому розгляді завжди виявляється, що сама задача виникає лише тоді, коли матеріальні умови її розв'язання вже є в дійсності або, в крайньому разі, перебувають в процесі становлення... Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва..., але продуктивні сили, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства, створюють разом з тим матеріальні умови для примирення цього антагонізму. Тому буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства".

Чтобы овладеть основами политических знаний нужно, прежде всего, иметь представление о человеческом обществе. Общество, это совокупность исторически сложившихся форм совместной деятельности людей, в основе которого и всего многообразия форм совместной деятельности людей ему присущего лежит способ производства необходимых для жизни людей средств (пища, одежда, жилище, орудия производства). Способ производства, это одно из важнейших понятий марксизма, поскольку он характеризует основную сферу общественной жизни - сферу материально-производственной деятельности людей, определяет социальный, политический и духовный процессы жизни общества, его функционирования и развития. Способ производства осуществляется в формах исторически сформировавшихся общественных отношений. Он складывается из производительных сил и производственных отношений. Производительные силы общества включают в себя средства производства и людей их обслуживающих.

Способ производства – это исторически обусловленный способ добавления материальных благ, необходимы для жизни и развития общества. Способ производства – это диалектическое единство сторон: производительных сил и производственных отношений.

Люди являются важнейшей составной частью производства. Они, обладая знаниями, трудовыми навыками и производственным опытом создают при помощи средств производства материальные блага.

Понятие "характер или тип производства" во многом синонимично понятию "способ производства". Поскольку производство есть процесс, то способ осуществления этого процесса буквально есть его организация, в которой выражается и характер.

Единство производительных сил и производственных отношений в рамках оного способа расшифровывается обычно как простое соответствие вторых первым (напоминаю, что я в данном контексте считаю необходимым говорить о соотношениях не двух, а трех факторов: орудий труда, социально-экономических и социально-политических отношений; однако здесь я буду стараться, насколько это возможно, придерживаться общепринятой концепции). Единство, стало быть, и есть только тогда, когда такое соответствие налицо. И лишь в этом идеальном случае способ производства выступает в качестве теоретического формационного критерия, годного для практического употребления.