72. Дуалізм і.Канта.

Дуалізм — доктрина, яка твердить, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні і природі від розумового акту пізнання і знання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між "ментальними" (розумовими) та "реальними" предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того чи вони є пізнаними чи непізнаними спостерігачем.

Іншими словами, дуалізм це - будь яка філософська теорія яка стверджує або що всесвіт складається з двох незмінних і незалежних речовин або вчення, або що він базується на двох фундаментальних принципах (наприклад, добро і зло). Цим дуалізм відзначається від монізму - вірування лише в одну речовину чи принцип а також від плюралізму, який дотримується погляду що таких перших початків є багато. Одною з найбільш поширених дуалістичних теорій у філософії з часів Декарта, є думка що світ складається з ментальної субстанції (розум чи свідомість) і фізичної субстанції (тіло чи матерія).

Кант был дуалистом, т.е. стремился соединить материализм и дуалізм Родоначальником німецької класичної філософії вважається Кант, в його творчості умовно виділяють два періоди: докритичний (до 70-х років XVIII ст.) та критичний. Для першого властиве захоплення природничими науками, натурфілософською проблема­тикою. А другий період, протягом якого власне і розвивається кан­тівська філософська система, присвячений вивченню походження пі­знавальної діяльності, її закономірностей та меж. Кант підносить гносеологію до рівня основного елемента теоретичної філософії, її предметом має бути, на думку Канта, дослідження пізнавальної діяльності суб'єкта, виявлення її меж та законів діяльності людського розуму. Кант наголошує, що головним фактором визначення способу пізнання та конструювання предмета знання є суб'єкт пізнання та його пізнавальні здібності.

Кант визначає філософію як науку про відношення будь-якого знання до суттєвих цілей людського розуму. Філософія, з його точки зору, має відповісти на такі питання: "Що я можу знати?", "Що Я маю робити?". Розум, з його точки зору, має практичне і теоретичне застосування, то і філософія поділяється ним на практичну і теоретичну. Практична філософія містить принципи апріорі, які визначають і роблять необхідно обумовленою всю нашу поведінку. А теоретична філософія має бути теорією наукового пізнання .

Познание – начинается з того, что «вещи в себе» воздействуют на органы чувствии вызывают у нас ощущения. В этой предпосылке своего учения Кант – материалист. Но в учениях о формах и границах познания Кант – идеалист. Он утверждает, будто ни ощущения, ни понятия и суждения нашего рассудка не могут дать достоверного знания «о вещах в себе»

73. Поняття "я" та не "я" й.Г. Фіхте.

Немецкая классическая философия после Канта разраба­тывалась такими выдающимися философами, как И. Г. Фих­те (1762—1814) и Ф. Шеллинг (1775—1854). Оба стремились преодолеть кантовское противопоставление феномена и ноу­мена, обосновав познавательную активность в некотором еди­ном принципе — в абсолютном Я (Фихте) и в абсолютном тождестве бытия и мышления (Шеллинг).

Фіхте, Шеллінг, Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філосо­фія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спрямованості.

Всякая реальность, согл. Фихте, есть продукт деятельности «Я» и задача наукоучения – показать как и почему деятельность с необходимостью принимает предмет. форму. Недопуская существование независимой от сознания «вещи в себе» Фихте вынужден ввести по существу 2 разных «я»: одно из них тождественно индивд.сознанию;другое не тождественно ему (абсолютное «я»). Индивид.»я» и абсолютное »я» у Фихте то совпадают, то совершенно распадаются: ядро диалектики Фихтэ как движущего принципа мышления. Вместе с самосознанием («Я есть») полагается и его противоположность «не Я» - существование этих противоположностей в одном «Я» возможно путем ограничения ими друг друга, т.е. частичного взаимоуничтожения. Если «Я» определяется через «не Я», то субъект выступает теоретический, если наоборот – как практический. Абсолютное «Я» - это бесконечная деятельность.