20. Особенности философ. Средневековья

Середні віки охоплюють період з II по XIV ст. Унаслідок роз­колу християнства в 1054 р. у Західній Європі відбувається ут­вердження влади католицизму. Тому провідну роль у суспільній свідомості цього періоду починає відігравати теологія як «знан­ня» про «найдосконаліше» втілення духовності – Бога; решта ж форм суспільної свідомості, насамперед філософія, починають виступати в ролі «служниць теології». Початковий період середньовічної філософії отримав назву патристики. Патристика (отец) – Литература отцов церкви, писателей разработавших основі христианства. Опогенетика – литература защитника христианства. Мистика – вера в способность человека вступать в прямое общение с Богом. Схоластика – университетская наука, в которой большая роль отдавалась учению свободно оперировать понятиями формальной логики для доказательства заранее намечених положений. Появление христианства – изменило отношение человека к самому себе. Возникло 3 религии: Будизм, христианство, ислам. У цей час відбувається боротьба проти античної філософії і фор­муються та утверджуються фундаментальні припини середнь­овічної філософії на базі християнсько-теологічного переосмис­лення ідейної спадщини античності й старозавітної міфології.

Середньовічній свідомості притаманна двоїстість: світ роз­поділяється на духовний, небесний, божественний і земний, плотський, гріховний. І хоча перший (небесний) світ справжній, істинний, людина належить і до земного, гріховного світу. Людина се­редніх віків – це духовна істота, вона створена за образом і подобою Бога. Ключ до розв'язання «земних» проблем люди­на шукає у сфері духовності.

Духовність є найвищим критерієм: реальності, тілесні харак­теристики і потреби – «неістотні». Якщо людина античності – природно тілесна істота, то для середніх віків вона є духовною. Теологічна зовнішність тематики філософії хоч і була зумовле­на історичною специфікою феодального способу життя, не оз­начала проте припинення власне філософського розвитку. Характерними рисами філософії середньовіччя можна вважати: 1. вона була служницею богослов'я, теології. В основі хрис­тиянського монотеїзму лежать два найважливіші принци­пи: ідея творення й ідея натхнення. Вони обумовлюють існування єдиного особистого Бога. 2. філософія того періоду залишалась відокремленою, чужою для суспільства, оскільки була відсутня вільна особа і розвинені товарно-грошові відносини - фактори, що склада­ють передумови раціонального. Філософія писалася ла­тинню, а тому залишалася вченням вузького кола людей, церковників. 3. середньовічна філософія є синтезом двох традицій: хрис­тиянського вчення і античної філософії. 4. особливістю середньовічної філософії була і боротьба но­міналізму і реалізму протягом кількох віків як прояв дав­ньої боротьби матеріалізму і ідеалізму. 5. специфічною формою філософії у середні віки була схо­ластика. Незважаючи на те що важливу роль у ній відігра­вало обґрунтування догматів віри, вона все ж таки мала певне позитивне значення: це, насамперед, відновлення після тривалої перерви античної спадщини, розробка про­блем пізнання, а також теорія «двоїстої істини». Наука і віра, теологія і філософія починають розвиватися своїми власними закономірностями, що є основою всієї нової культури.