202 Діалектика як вчення про розвиток и спосіб філософування.

Діалектика як розділ філософії, що досліджує категорії розвитку. Реферат

Принципи діалектики. Категорії діалектики. Одиничне, особливе і загальне в діалектиці. Співвідношення між видами категорій діалектики. Різні підходи до тлумачення діалектики, її види

Діалектика — це єдина логічна теорія, яка з допомогою своїх категорій дає точне уявлення про рух, зміну, розкриває взаємозв'язок речей в об'єктивній дійсності. Тому категорії діалектики рухливі, біжучі, вирізняються гнучкістю, взаємопереходами. Скажімо, кількість переходить у якість, а якість переходить у кількість; можливість стає дійсністю, дійсність же є основою для нових можливостей; причина переходить у наслідок, наслідок може бути причиною для іншого явища, пов'язаного з ним; зміст визначається формою, але форма може бути змістом для іншого процесу і т.д.

Принципи діалектики

Принцип (від лат. principium) — начало, основа, підвалина або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, котрими вона користується у своєму житті. Термін "принцип" набув широкого вжитку. Кажуть: "принципова людина", тобто тверда, цілеспрямована, непідкупна, непоступлива; "у нього немає ніяких принципів", тобто немає стрижня, волі, переконань тощо.

У філософському плані поняття "принцип" означає фундаментальне положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції, теорії.

Для діалектики як філософської теорії розвитку такими фундаментальними началами є принципи: загального зв'язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення. Це ті найважливіші підвалини, на котрих ґрунтуються основні закони діалектики, діалектичне розуміння зв'язку, розвитку, руху, саморуху, заперечення, самозаперечення, форм переходу до нової якості.

У філософському розумінні цієї проблеми основні закони діалектики і виступають як основоположні, фундаментальні принципи усвідомлення об'єктивної дійсності. Є й інше розуміння цієї проблеми, коли до принципів включають причинність, цілісність, системність. У більш широкому тлумаченні — це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо. В даній темі ми обмежуємося лише основоположними принципами діалектики як теорії розвитку у зв'язку з її основними законами.

203. Закон едності та боротьбі протівоположності.

Єдність і боротьба протилежностей – один з основних законів діалектики. Він характеризує джерело саморуху й розвитку явищ природи і соціально-історичної реальності. Закон єдності й боротьби протилежностей в діалектиці займає центральне місце. Це – сутність, "ядро" діалектики.

Чому?

Діалектика є вченням про розвиток, а цей закон вказує на джерело розвитку, дає ключ до розуміння всіх сторін та моментів розвитку.

Кожний предмет – це єдність протилежних сторін, властивостей, тенденцій. У кожному предметі, явищі є позитивні й негативні сторони, те, що росте, розвивається, і те, що відживає. Якщо на перший погляд здається, що в процесі розвитку предметів чи явищ відсутні суперечності, то завдання дослідника полягає в тому, щоб віднайти їх. Лише шляхом розкриття внутрішніх суперечностей можна пізнати предмети, їх сутність, закони їх розвитку.

Що означає "єдність протилежностей"? По-перше, взаємообумовленість протилежностей, тобто існування однієї протилежності передбачає необхідну наявність іншої протилежності. Наприклад, лівий – правий, добро – зло, притягання – відштовхування, низ – верх тощо.

По-друге, перехід однієї протилежності в іншу шляхом заперечення одна одної. Протилежності перебувають в боротьбі одна з одною. їх боротьба – це природний закономірний наслідок того, що протилежності всередині предмета чи явища одночасно взаємно обумовлюють і заперечують одна одну.

Єдність протилежностей має відносний характер. Це пояснюється тим, що сталість, незмінність предмета чи явища тимчасова, що предмет має свій початок і кінець. А боротьба протилежностей має абсолютний характер, тому що рух (розвиток) не припиняється ні на хвилину в результаті боротьби протилежностей.

Боротьба протилежностей – це складний процес виникнення, розвитку та вирішення суперечностей. Зміст закону єдності й боротьби протилежностей виражається через взаємодію категорій тотожності, відмінності, протилежності, суперечності.

Спочатку спостерігається тотожність предмета чи явища. Тотожність виражає рівність, однаковість, "симетричність", єдність взаємовиключних сторін існування предмета, явища. Тотожність полюсів, таких як праве – ліве, плюс – мінус, хороше – погане, обумовлюється самим фактором існування предмета як єдиної цілісної системи, що має певну кількісну та якісну визначеність.

Потім з'являється відмінність як початковий ступінь суперечності. Відмінність – це початок роздвоєння єдиного предмета чи явища на протилежні сторони і тенденції.

Потім відмінність елементів і тенденцій у процесі розвитку перетворюється в протилежності. Протилежності – це такі сторони і тенденції, внутрішньо властиві предметам і явищам, які, перебуваючи в єдності, взаємно виключають і взаємно обумовлюють одна одну.

А відносини між протилежностями називаються суперечностями. Суперечності – це система відносин, в межах якої протилежності породжують одна одну, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи щось нове. Наприклад, мінливість і спадковість, які є факторами біологічної еволюції, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи кожного разу новий вид живої матерії.

Суперечності бувають різних видів: внутрішні, зовнішні, основні, неосновні, антагоністичні, неантагоністичні.

Внутрішні суперечності – це взаємодія протилежностей у системі внутрішніх відносин предмета (наприклад, соціальні відносини в суспільстві).

Зовнішні суперечності – це взаємодія протилежностей, що належать різним предметам (наприклад, будь-яка система і навколишнє середовище).

Основні суперечності – взаємодія протилежностей, які створюють джерело саморозвитку предмета в певний період. Вони можуть проявлятися як складний комплекс глобальних проблем (наприклад, екологічна, енергетична, продовольча тощо).

Неосновні суперечності впливають на основні, але не визначають їх форму (наприклад, споживча вартість – вартість в ринкових відносинах).

Антагоністичні суперечності – це взаємодія протилежностей, що мають максимально діаметральні тенденції своєї еволюції. Вирішення таких суперечностей нерідко здійснюється революційним шляхом, тобто переходом в нову якість.

Прикладом неантагоністичних суперечностей можуть бути відносини між однотипними соціально-класовими спільнотами.

Кожна конкретна суперечність виникає і проходить певний шлях. Це не означає, що предмет може бути без суперечностей. Мова йде про ту чи іншу конкретну суперечність. Предмет же може мати інші суперечності. Абсолютно тотожним самому собі предмет не може бути. На певній стадії розвитку окремі сторони досягають такого ступеня суперечностей, що вже не можуть існувати в єдності. Наступає момент вирішення суперечностей. Це вирішення відбувається шляхом боротьби. Суперечності не примиряються, а лише долаються.

Подолання суперечностей означає усунення старого і виникнення нового. Дуже важливо для практичної діяльності знати, "зловити" момент вирішення суперечностей.

Боротьба протилежних сил, тенденцій і напрямків проявляється всюди і в усьому, але ця боротьба в кожному конкретному предметі відбувається у властивій йому специфічній формі. Боротьба протилежностей в предметах і явищах виступає як процес, в якому є свої конкретно-історичні стадії розвитку та змін.

Отже, з вищесказаного випливає сутність закону єдності та боротьби протилежностей.

Всім предметам і явищам внутрішньо властиві протилежні сторони, тенденції, що знаходяться в стані єдності та боротьби; боротьба між протилежностями обумовлює внутрішнє джерело розвитку, веде до зростання суперечностей, які вирішуються шляхом усунення (подолання) старого і утвердження нового, якому також властиві свої протилежності.