142 Ідеальне, його природа

ИДЕАЛЬНОЕ, филос. понятие, характеризующее спе-цифич. способ бытия объекта, представленного (отра­жённого) в психич. мире и жизнедеятельности субъек­та. Сферу И. образуют многообразные формы отра­жения действительности в человеч. мозгу: чувств, и умств. образы, способы их построения и оперирования ими, духовные ценности и ориентации. И. выступает как система отношений между независимыми от созна­ния и воли объективными явлениями и человеком, способным эти явления воспроизводить и преобразовы­вать в процессе своей теоретич. и практич. деятель­ности. Будучи производным от материального, И. приобретает относит, самостоятельность, становясь актив­ным началом жизнедеятельности.

Возникнув на высоком уровне организации живой материи, И. первоначально выступает в форме чувств, образа мира, к-рый служит необходимым фактором ре­гуляции поведения. С возникновением человеч. обще­ства эта первонач. форма И. принимает принципиально новый характер благодаря преобразоват. деятельности людей, в процессе к-рой, изменяя природу, они изме­няются сами, становясь субъектом культуры. В систе­ме культуры и благодаря созданным ею продуктам — орудиям труда, иск-ву, религии, науке, нравственности, праву и т. п.— развиваются различные формы И.: фор­мируются умств. образы, схемы и операции, складыва­ется богатство ценностей и идеалов. Эти формы И., сло­жившиеся в процессе история, развития сознания и культуры, не зависят от индивидуального сознания, однако вне деятельности человека, способного их вос­принимать и созидать, они существовать не могут.

144 Походження і сутність свідомості як філософська проблема

Проблема свідомості завжди привертала увагу філософів, оскільки визначення місця і ролі людини у світі передбачає з'ясування при­роди людської свідомості. Поняття свідомості - ключове для аналізу усіх форм духовної і душевної життєдіяльності людини, засіб контролю, регу­лювання, управління взаємовідносин між людиною і світом. Ця проблема має особливе значення для філософії і тому, що ті чи інші підходи до питання про суть свідомості, її характер, співвідносний з буттям торкають­ся вихідних світоглядних основ будь-якого філософського напрямку. На ранніх ступенях розвитку філософії відсутнє чітке розмежуван­ня свідомого та несвідомого, матеріального та ідеального у трактуван­ні психічних явищ. Так, основу свідомих дій Геракліт визначав понят­тям логос. Вперше розрізняли матерію і свідомість софісти, а за ними - Сократ. У Платона об'єктивний зміст актів свідомості відокремлюється в особливий світ ідей, протилежних всьому матеріальному світу. Відтоді проблема свідомості не втрачає гостроти, а в сучасних умовах навіть актуалізується. Це зв'язано з зростанням ролі свідомості в житті людини і суспільства, з новими досягненнями науки в осягненні свідомості: з відкриттям безсвідомо-го, виявленням нових фактів, що утворюють проблемне поле пара­психології, досягненнями реаніматології, що спонукають до роздумів про те, що відбувається з свідомістю людини після смерті тощо.

Свідомість має складну багатогранну природу. Крім філософії сві­домість вивчають психологія, фізіологія, біологія, соціологія та ін. На відміну від окремих наук, предмет, що має спеціальний характер, фі­лософія прагне до цілісного, системного осягнення всесвіту і людини. Тому і при вивченні свідомості філософи намагаються розкрити різні її аспекти: гносеологічний (відображаючий), онтологічний (буттєвий), оксіологічний (ціннісний), соціо-культурний; прагнуть виявити меха­нізми її становлення та розвитку у онто- і філогенезі, розкрити її соці­ально-діяльну суть. Дати змістовний аналіз, дослідити особливості фун­кціонування свідомості на різних суб'єктних рівнях, у різних конкретно-історичних умовах і тим самим ви­робити цілісну теорію свідомості. При реалізації проблеми філософія спирається на дані окремих наук,