138 Необхідність і свобода в практичній діяльності

На відміну від тварини, людина в процесі праці не лише змінює форму того, що надане природою, вона здійснює разом з тим і свою свідому мету, диктовану необхідністю, якій вона по­винна підпорядковувати свою волю. Процес праці завершуєть­ся отриманням певного результату, що його вже має людина в ідеальній формі (на початку цього процесу) — у формі інтере­су, задуму, проекту. Доцільна діяльність передбачає дві істотно різні ланки — акт цілебачення та акт цілереалізації. Остання передбачає: 1) інформаційно-пізнавальну діяльність (вивчення об'єкта); 2) ідеально-конструктивну діяльність (вироблення ідеальної моделі, майбутнього реального результату); 3) реально-конструктивну діяльність (практичне втілення мети). Таким чином, перетворювальна діяльність людини вже з самого початку міс­тить у собі діалектичну єдність матеріального та ідеального, сутнього та належного, предметно-чуттєвого та духовно-теоре­тичного.

139 Людинотворча функція практики

Оскільки люди, співіснуючи, споживають блага переважно в їхній людській формі, то звідси випливає, що відтворення «людського світу» є необхідною передумовою існування люд­ського роду. Таке відтворення потрібне і воно постійно прогре­сує, безперервно оновлюючи зміст людської діяльності. Через діяльність людина формує власні потреби і завдяки продуктам діяльності задовольняє їх. Споруджування «світу людини» йде пліч-о-пліч з процесом «олюднення природи», створення «іншої реальності». Людство творить цю реальність внаслідок активної взаємодії суб'єкта та об'єкта. Специфічною рисою цієї активно­сті є її доцільний, творчий характер.

Людина як жива істота спроможна адаптуватися до оточую­чого середовища, але завдяки діяльності вона стає суб'єктом, який «протиставляє» себе об'єктові. Категорія діяльності від­биває специфіку суто людського ставлення до світу як ставлен­ня суб'єктивного. Діяльнісне ставлення людини до навколиш­нього середовища означає, що сама вона завдяки своїй актив­ності визначає цілі та надає «рухливості» природним та суспіль­ним процесам. Фундаментальна характеристика дійсності — це цілепокладання, тобто свідома постановка та реалізація певної мети. Хоча загалом людина ніколи не в змозі спрямувати, ска­жімо, суспільну еволюцію в однозначно заданому напрямку.

140 Ціннісно-духовні орієнтири практики

Категорія практики є ключовою у поясненні людської історії, процесу пізнання. Для філософії історії центральна пробле­ма — це взаємовідносини людини та суспільства, людини й істо­ричного процесу. Вже перші матеріалісти дійшли висновку, що людина е зліпком з історії, продуктом обставин, соціальних умов. Звідси люди, що змінилися,— суть продукт обставин, що змінилися. Проте, якщо виходити з існуючих на кожному істо­ричному етапі розвитку суспільства соціальних структур, які де­термінують буття людини, то важко зрозуміти, як можлива історична перспектива людини, гуманістичне і цивілізоване суспільство. Залишається лише сподіватися, що повільна «при­родна» зміна обставин приведе до кращого. У діалектико-матеріалістичній філософії виділяється така соціальна реальність, яка дає змогу по-новому поглянути на історичну перспективу людства та поцінувати її. В усіх попередніх концепціях історії не бралось до уваги, що обставини, які визначають життя лю­дей, змінюються саме людьми. Людина — не пасивний продукт історії, вона здатна до практично-критичної діяльності.