103. Михайло петрович драгоманов

Український публіцист, історик, літературознавець, фольклорист, економіст, філософ. Вважав себе продовжувачем справи кирило-мефодіївців, наголошував на своїй належності до соціалістичного руху. Соціалізм він розглядав як загальногуманістичне переконання в тому, що слабого треба боронити, а господарство у майбутньому слід вести колективно. В поглядах на природу Драгоманов займав матеріалістичні позиції, хоча й називав їх часто позитивізмом. Для Драгоманова позитивізм виступав як світоглядно-філософське дослідження, орієнтоване на використання наукових методів, де сам термін "позитивізм" поставав тотожним науковості. Драгоманов був глибоко переконаний в пізнаванності світу, розглядав пізнання як різноплановий і багатофункціональний вид суспільної діяльності у продукуванні, поширенні й використанні знань. Наголошував на тому, що наукове пізнання не може дати відразу абсолютної істини, бо істина - це процес, і людина доходить до неї шляхом наполегливої праці. Особливу увагу Драгоманов приділяв гуманітарному знанню, яке, на його думку, є джерелом моральної обов'язковості, вказував, що кожний політичний діяч мусить мати гуманітарну освіту. Гуманітарне знання, з його точки зору, є космополітичним, воно передбачає пріоритетність загальнолюдського над класовим, інтернаціонального над національним. У загальному розумінні для Драгоманова воно постає чимось близьким до історичного розуму Гегеля. Однак, на відміну від останнього, гуманітарне знання розглядав як відносне, бо його вияви у вигляді політики, правових, ідеологічних, моральних, художніх норм і принципів завжди оцінюються стосовно гуманістичного самовідчуження особистості, вимог розвитку реального життя.

104. Проблема человека как один из главных направлений современной философии.

Издревле (начиная с древнеиндийской, древнекитайской, античной философии) проблема человека 'занимала умы философов. Данная проблема становится еще более актуальной в XX веке, когда новыми факторами жизни человека стала научно-техническая революция.

Человек - особое существо, явление природы, обладающее, с одной стороны, биологическим начапом(приближающим его к высшим млекопитающим), с другой стороны, духовным- способностью к глубокому абстрактному мышлению, членораздельной речи(что отличав] его от животных), высокой обучаемости, усвоению достижений культуры, высокому уровню социальной (обществснной) организации. Проблема личности есть одна из центральных во всей системе гуманитарного знания. И каждая из теоретических дисциплин, изучающих личность, по-своему очерчивает ее образ, выражая его в специфических понятиях, под собственным углом зрения.

По-своему анализирует проблему личности философия. Не случайно в структуре философского знания, в системе философской антропологии, обозначилась такая ветвь, как «персонализм»—философская концепция личности и ее универсального статуса, свободного развития. С позиций философского персонализма личность не есть объект среди других объектов, вещь среди других вещей. Ее нельзя познать извне. Личность есть та единственная цельность, которую мы и познаем, и создаем изнутри. Российский персонализм рассматривает личность как нечто неповторимое, уникальное, самоценное. Ее должно понимать лишь из нее самой, а не из чего-либо внешнего (природа, социальность). Суть личности в ее свободе. Она есть духовная реальность, торжество свободы над рабством, победа нал тяжестью мира.