99. Н.О. Лосский проблема людини

Пытался создать систему «интегрального» интуитивизма, которая сочетает идеи Платона, Козлова и мистику Соловьева. Внес вклад в теорию познания, онтологию и историю философии. Исходил из представления о мире, как об органическом целом, познание – восприятие предмета – не есть лишь порождение в душе образа данного предмета, но вступление этого в «подлиннике», с этим связана его теория гносеологической координации. Защищал учение о перевоплощении. Интуиция - целостное знание, охватывающее разум, чувства и волю, постигающее сущность жизни. Принцип интуитивизма - «органическое миропонимание», критическое отношение к материализму и утверждение взгляда на мир как универсум, целостный и нерушимый. Познание - уяснение соотношения мировых - элементов, их гармонической связи и эволюции. Познаваемый объект не зависит от акта познания. Органическое миропонимание включает в единый процесс природное и социальное.

100. Социалистические идеи булгакова

Булгаков С.Н. – идеолог веховства, остро ставил вопрос о теории прогресса. С позиций «легального марксизма» выступал с критикой народничества. От ревизионистских попыток «проверить» Маркса Кантом Булгаков приходит к борьбе с историческим материализмом. Эволюция Б. завершается обращением к религиозно-мистической философии.

Считал, что социальный идеал должен формулироваться как религиозно-метафизическая проблема. Такой подход способствовал обращению к философии «всеединства» Соловьева, стремившегося создать систему, в которой наука, философия и религия внутренне и органически связаны друг с другом. Сергій Булгаков зазначає, то релігія є фермент суспільності, той «базис», на якому здіймаються різноманітні надбудови. Релігія є універсальний єднаючий початок, людина є істотою суспільною лише настільки, наскільки вона є «істотою релігій­ною». Мислитель був представником релігійно-ідеалістичної метафізики всеєдності. Проблема онтологічного початку в булгаківській філософській системі пов'язана з висвітленням пи­тання про абсолют або божественне ніщо: «Про абсолютне не можна сказати, що воно є, також не можна сказати, що його немає: тут замовкають людські слова, залишається тільки філо­софсько-містичний жест...» Абсолютне – це не Бог, а «трансцен­дентний фон Бога», божественне ніщо; небуття є ліпне супут­ник буття, а ніщо – тінь і як самостійне поняття зовсім не існує. Суттєвим компонентом системи Булгакова є вчення про сло­во, думку і мову. У «Філософії християнства» Булгаков зробив спробу дати релігійне обґрунтування взаємовідносинам людини і світу як об'єкту трудової діяльності. Внутрішній зв'язок людини і світу, створеного Богом, мислиться ним перш за все як світова душа, що переходить в Софію – «премудрість божу», яка, у свою чер­гу, виявляється в світі і людині, роблячи їх причетними до Бога.

101. Вплив марксизму на філософські погляди і. Франка.

Світогляд І. Франка основувався на філософському реалізмі з визнанням матеріальності світу й чітко вираженими елементами діалектики. На думку Франка, як природа, так і суспільство перебувають у постійному русі. Суспільний розвиток учений розглядав як закономірний процес поступу (поступального руху), в основі якого лежить суспільна праця, те плідне начало, що сповнює життя людей змістом, об'єднує їх в одну сім'ю. Цілковито підтримував марксистське положення про те, що економічний стан народу є основою його життя, прогресивного розвитку суспільства. Для нього було незаперечним, що фунт історичного життя має бути готовим економічно й політичне, а переворот духовний і літературний настає на повороті економічнім. У Франка було своє розуміння суті марксизму, особливо в осмисленні тих проблем, які пов'язані з характером суспільного розвитку, сутності й спрямованості суспільного прогресу. Спираючись на нові форми європейського робітничого руху, він розкривав і ті негативні наслідки, які можуть випливати з теоретичних положень марксизму па практиці.

В поділі праці Франко вбачав основний важіль суспільного поступу, наголошував, що перехід до середньовіччя був водночас і кроком назад у духовному розвитку, причиною чого — дуже примітивний розвиток продуктивних сил. Розвиток останніх, піднесення ролі й значення міст, епохальні наукові відкриття зумовили радикальний перехід від середньовіччя до Нового часу. З розвитком суспільства йшов процес посилення держави, яка виникла в результаті війни між племенами, закладаючи грунт політичної влади, панування людини над людиною, соціальної нерівності. Збільшення різних форм нерівності, особливо майнової, привело до політичної тиранії як безмежної влади тирана та його оточення. Вказані процеси відбувалися нерівномірно, а сам поступ проходив зигзагоподібно. Розглядаючи державу в контексті появи соціальної нерівності. Франко не заперечував державно-правового регулювання життя суспільства, але виступав проти того, щоб суб'єктом регулювання була абсолютно деспотична держава. Звідси несприйняття ним марксистського варіанта держави як диктатури пролетаріату, в якій убачав не панування закону, а всевладність керманичів над рештою суспільства.

Визнання Франком ролі й значення економічних чинників у розвитку суспільства не виключало впливу на соціальний поступ ідеальних, духовних чинників. Він був твердо переконаний у тому, що будь-який суспільний рух мусить мати свою мету. Найвищим ідеалом вважав боротьбу за щастя, свободу людини. Досягнення його пов'язував із розвитком соціалістичного суспільства, розуміючи під соціалізмом прагнення усунути соціальну нерівність, запровадити справедливість.

У питанні про взаємозв'язок народних мас і видатних осіб в історичному розвитку суспільства Франко рішуче відкидав теорію героя, висунуту англійським філософом, істориком і публіцистом Т. Карлейлем, пізніше модифіковану народниками.