69. Концепція "сродної" праці у г.С. Сковороди.

Філософія Г.С.Сковороди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, ідеалів, вірувань, надій, любові, гідності і порядності; вона є своє­рідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму і "сродної" людській природі дії.

Видатним філософом-просвітителем, сучасником Г.Сковороди був Я.П.Козельський . Свою основну працю Я.П.Козельський створив у 1768 р. Козельський був противником схоластики, теології. Філософію розглядав як особливу галузь науки, яка охоплює одні тільки генеральні пізнання про речі і справи людства, як визначальну роль соціального середовища у формуванні моральності людини. Він вказував, що просвіта і моральне вдоскона­лення народу можуть бути тільки результатом (а не передумовою, як вважали видатні представники французької філософії XVIII ст.) звіль­нення народу від соціального пригнічення, "полегшення його труд­нощів".

Його ідеалом було суспільство, в якому нема ані розкоші, ні злиднів, а приватна власність обмежена особис­тою працею і заслугами перед співвітчизниками; це суспільство за­сноване на обов'язковій для всіх суспільне корисній праці, на взає­модопомозі і повазі гідності людини; праця в цьому суспільстві — обов'язок людини.

70 Місце німец. Класичної філософіїї в філософській думці

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений дуже яскравий за своїми результатами важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку; вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років такими оригінальними мислителями як Кант, Фіхте, Шелінг, Гегель, Фейєрбах.

В конце XVIII и начале XIX в. Германия, преодолевая экономическую и политическую отсталость, приближалась к буржуазной революции.Важную роль в формировании немецкой философии сыграли достижения естествознания и общественных наук: стали развиваться физика и химия, органическая природа. Открытия в области математики, поз­волившие понять процессы в их точном количественном выражении, учение Ламарка об обусловленности развития организма окружающей средой, астрономические, геологичес­кие, эмбриологические теории, а также теории развития чело­веческого общества — это выдвигало на первый план идею развития как теорию и метод познания действительности.

Основні проблеми цього періоду розвитку світової філософії: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософії історії, філософії права, філософії релігії, етики, естетики і т.д. Для побудови своїх філософських систем мислителі німецької кла­сики виходили з таких принципів: принципу розрізнення закономір­ностей розвитку природи і культури, принципу активності суб'єкта, принципу історизму. Німецька класична філософія.є високо професійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності , німецька класична філософія розробила цілісну концепцію розвитку; розглядала проблеми історич­ного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретич­ними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності; розглядаючи проблему людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

Одним из основоположни­ком классического немецкого идеализма, возродившим идеи диалектики, был И. Кант. Немецкая классическая философия после Канта разраба­тывалась такими выдающимися философами, как И. Г. Фихте, Ф. Шеллинг (1775—1854).

Высшим достижением немецкой классической философии явилась диалектика Гегеля (1770—1831). На объективно-идеа­листической основе он развил учение о законах и категориях диалектики, впервые в систематизированном виде разработал основные принципы диалектической логики и подверг критике метафизический метод мышления, господствовавший как в идеалистических, так и в материалистических учениях того времени. Философские взгляды Гегеля проникнуты идеей развития.

Иным направлением в развитии немецкой философии яви­лось учение Л. Фейербаха (1804 — 1872) — крупнейшего мате­риалиста домарксистской эпохи, последнего представителя не­мецкой классической философии. Критикуя объективный идеализм Гегеля, Фейербах отстаивал материалистический взгляд на природу. Хотя Фейербах и отмечал, что политические, эконо­мические, этические и другие общественные факторы наклады­вают свой отпечаток на содержание религии, однако подлин­ные ее социальные корни остались нераскрытыми им.

Представители Беркли (основатель агностицизма – отрицание знаний), Юм