61, Французькі матеріалісти XVII століття.

Твір Ламетрі "Людина є машиною". Вторая половина XVII явилась эпохой резкого обострения конфликта между феодальным и буржуазным мировоззрениями, особенно во Франции. Этот конфликт нашел свое выражение в буржуазной революции. Важнейшую роль в идеологической подготовке этой революции сыграли французские философы-просветители Вольтер , Ж. Ж. Руссо Д., Ж. О. Ламетри (1709-1751), К. А. Гельвеции и П. А. Гольбах . Они решительно боролись как с религией, так и с социально-политическими порядками тогдашней Франции. Преодолевая непоследовательность, материалистически мыслящие французские философы защищали материализм в его механистической форме, хотя в воззрениях некоторых из них и содержались элементы диалектики, например во взглядах Дидро на развитие орга­низмов. Матеріалістичний напрямок філософії просвітництва представ­лений насамперед французьким матеріалізмом XVIII ст., що у своїх концепціях обстоює ідеї просвітництва., гуманізму, наголошує на пізнанні природи як головному засобі утвердження гуманізму в суспільному житті, реалізації Царства Розуму та самоутвердження людини. Одним з визначних представників цього напрямку був Офре де Ламетрі (1709—1751), який оголосив матеріалізм єдино пра­вильним філософським напрямком, ворожим спіритуалізму (читай ідеалізму) та релігії. Свої ідеї він розкриває у працях: "Трактат про душу" (1745), "Людина-машина" (1747) Ламетрі намагається поєднати досягнення емпіризму та раціоналізму XVII ст., вирішити основні суперечності цих протилеж­них методологій наукового пізнання. Він підкреслює, що пізнання починається з чуттєвого сприймання, продовжується його подаль­шим досвідно-експериментальним дослідженням і завершується ра­ціональним узагальненням дослідних даних. Ламетрі вважав, що ро­зум є надійним керівником у пошуках істини, коли спирається на дані чуттєвого досвіду та перевіряється ним. Першим кроком філософських досліджень Ламетрі було створен­ня матеріалістичного вчення про душу людини. Він оголосив здат­ність відчувати одним з атрибутів матерії, її невід'ємною властивістю. Матеріальною основою душі людини Ламетрі вважає мозок. Але, щоб свідомість сформувалась у своїх змістовних про­явах, необхідне виховання та спілкування з іншими людьми. Людський організм Ламетри розглядав як самостійно заводящу машину, подібно до механізму годинника. Хоч одна з основних праць Ламетрі має назву "Людина-машина", однак він наголошує на суттєвій відмінності людини від мехаінзмів. Людина, підкреслює він, — це, по-перше, особлива машина, яка здатна почувати, мислити, розрізняти добро і зло; по-друге, це машина, яка гама себе заводить. По-третє, на відміну від годинникового механізму, який постійно фігурує в філософії Нового часу як образ ідеально від­регульованої самодіючої машини. Ламетрі першим у філософії Нового часу будував свої філософські узагальнення про природу не лише на основі механіки, а й осмислюючи результати біологічних та частково хімічних досліджень. Визначним досягненням Ламетрі було також усвідомлення ним того, шо походження людства неможливо пояснити лише біологічними факторами. Він висуває положення про необхідність суспільного життя як умови формування людини та її свідомості. Ламетрі вважає, що людині від народження притаманний "природний закон", суть якого полягає в умінні розрізняти добро і зло. Найважливішим виразом "природного закону" моральності, на його думку, є почуття вдячності за добро та почуття розкаяння за зло, вчинене у відповідь на добро.

62, 65-67 ХАРАКТЕРИСТИКА КИЄВО-МОГЕЛЯНСКОЙ АКАДЕМІЇ

Визначну роль у духовному відродженні українського народу ві­діграла Кисво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольняла освітні по­треби Росії, Білорусії. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу праць грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалась 2–3 роки, при­чому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів, як античності, середньовіччя, так і Нового часу. Серед діячів Академії XVII–XVIII ст. провідне місце в розвитку філософської думки посідали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, І. Галятовський, С. Яворський, Г. Бужинський, Ф. Прокопович, Л. Барановський та ін.

Оригінальне у філософії Києво-Могилянської академії предспіплено вчення про матерію і форму. Згідно з цим вченням, в основі всього існуючого в світі лежить певний субстрат, що завдяки привнесенню форми перетворюється у ту чи іншу річ.

Серед натурфілософських проблем, що розглядалися у філософських курсах Києво-Могилянської академії, значна увага приділялася проблемі руху! Рух розумівся як зміна певного кінцевого стану: природний рух — до відповідного даному тілові стану спокою, а вимушений — до цільового прагнення двигуна. За такого підходу рух розумівся як взаємодія протилежностей. На зміну теорії цілісності руху, згідно з якою останній уявлявся як цілеспрямований процес, здійснюваний між двома кінцевими меж; у філософських курсах академії з'являється механістичне розуміння руху як взаємного переміщення ототожнюваних з матерією тіл що відбувається за встановленими Богом законами. При цьому якісна визначеність матерії і руху поступається місцем їхнім кількісним характеристикам. У лекційних курсах професорів академії простір мислився невід'ємним від речей і середовища, а час як послідовна тривалість кожної речі. Професори Києво-Могилянської академії обгрунтували ідею не віддільності простору і часу від природних тіл, заперечували існуван­ня порожнечі. Вони висловлювали оригінальні думки щодо етичних проблем. Етика поділялась ними на теоретичну й практичну. Перша займалася обгрунтуванням ролі людини в світі, розглядала проблеми сенсу жит­тя, свободи волі, міри відповідальності за свої вчинки. Друга вказува­ла на шляхи й способи влаштування особистої долі, досягнення щас­тя, розробляла систему виховання відповідно до уявлень про доско­налу людину.

Сенс життя, твердять професори академії, — у творчій праці, спря­мованій на власне й на громадське добро. При цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєд­нання задоволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілес­них і духовних. Так, на думку Т.Прокоповича, необхідною умовою щастя є здобуття певного рівня матеріального добробуту, поза як бідність і нестатки із щастям несумісні. Здобуття такого рівня він пов'язує з сумлінною працею, яку вважає обов'язком щодо себе, сім'ї, суспільства й держави. В основі праці, на думку вченого, лежить вигода, користь. Останню він зближує з доброчесністю і в такий спосіб дає їй позитивну моральну оцінку.

Значну увагу приділяли вчені Києво-Могилянської академії про­блемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріо­ритетного значення надавали переважно розумові. Останній, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. При цьому вони наголошували на необхід­ності гармонізації раціонального й вольового моментів у людині, що сприяло б здійсненню нею такого життєвого шляху, який привів би її до мети, тобто блага, щастя.