45. Идеи гуманизма в украинском ренесансе.

К ранним украинським гуманистамв принадлежат Юрий Дрогобыч, Павел Русин, Лукаш, Станислав Ореховський и др. Ю.Дрогобыч в своих взглядах на человека, мир, историю преувеличивал силу знания и человеческого разума. Он считал, что человек способен познать мир, и эта способность обусловлена наличием в природе нерушимых законов. Ю.Дрогобыч твердил, что История не реализует Божьего помысла, а главное место пренадлежит природным си­лам Бога.

Философия украинских гуманистов имела ярко ви­раженные черты антропоцентризма. Так, С.Ореховский, считал, что каждый человек имеет самодостаточную ценность, и от него зависит, станет он достоин высокого предназначення, или превратится в животного. Одной из основных черт человека он считал самопознание, что помогает человеку достигнуть внутреннего, духовного очищения, морального совершенства. Путь к бессмертной жизни нужно прокладывать, живя честно и набожно на земле. Он считал, что мир, согласие и спокойствие в государстве будут тогда, когда человек будет жить в согласии с законами природы. Мыслители-гуманисты проявляли живой интерес к световой истории и исторического прошлого украинского народа. Они считали историю учительницей жизни и ра­довались учению на исторических примерах, особенно на деяниях великих личностей.

Ідея людини, звернення до людського життя, обстоювання гідності людської особистості були не новими ^\я філософських роздумів в Україні, починаючи з праць книжників князівської доби і відбившись повною мірою в «Повчанні Володимира Мономаха». Вони знайшли свій відбиток і в наступні періоди розвитку філософської думки, особливо в XV ст. Однак тут можна говорити лише про елементи гуманізму як такого. Систематичне звернення до ідей і концепцій гуманізму як ідеологічної течії третього стану все-таки найповніше проявилося саме в ХМ — першій половині XVII ст., набуваючи залежно від конкретних умов і звернень до своїх витоків певного зміст) та форми.

Звичайно, наведена періодизація розвитку гуманізму в Україні має умовний характер, оскільки розчленування цілісного процесу не завжди піддається проведення чіткої межі завершення одного і початку іншого періоду То використовуючи таку періодизацію, не варто перетворювати в абстрактну схему, підганяти під неї всю багатоманітність цілісного процесу, що може призвести до втрати його якісної визначеності і змісту.

2) Зачинателями гуманістичної культури в Україні, її найвизначнішими діячами після Юрія Дрогобича не без підстав вважають Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Станіслава Оріховського-Роксолана, діяльність яких припадає на перший період, збігаючись з тими рисами, на які звертає увагу Я. Стратій. У межах доступного фактичного Сріалу зупинимося на поглядах цих мислителів.

46. П. Русин про людську особистість

ПАВЛ0 РУСИН. Один з перших українських поетів - гуманістів, культурно-освітніх діячів, Павло Русин народився близько р. в м. Кросно (тепер Польща). Навчався в Грейфсвальдському університеті (Померанія), отримавши там ступінь бакалавра. У 1506—1516 рр. — професор Краківського університету, де викладав римську літературу, був керівником гуртка краківських гуманістів, що започаткував польську гуманістичну поезію. Павло Русин займався видавничою діяльністю У 1512 р. видав твори відомого хорватсько-угорського латиномовного поета Я. Панноня. Добре знав твори античних мислителів, істориків, видатних державних діячів та полководців, які були для гуманістів того часу зразком для наслідування. Особливо виділяв твори Вергілія, Овідія, Горація, Персія, які він коментував студентам Краківського університету, популяризуючи античну спадщину. П. Русин видав трагедії Сенеки, вибрані твори Овідія, залишивши після себе цінну і добре підібрану бібліотеку античних творів. Помер у 1517 р.

П. Русин (1470-1517) – перший укр. поет – гуманіст. В творчості Русина на передній план виступає реальне життя, людська особистість. На його думку людина повинна мати право на повноцінне життя, на свободу совісті, слова і віри. Найвищими якостями людської особистості повинні бути не багатство, посади і титули, а її розум, доблесть, чесноти. Проблеми держави, державного управління вирішуються Русином крізь призму піклування про людину, повагу до неї, бо саме людина є справжнім творцем історії, в якій процеси зумовлюються не Божим промислом, а діяльністю людей. У дусі гуманізму та античної спадщини П. Русин звертав увагу на реальне земне життя, людську особистість. Прибічник природного права, він вважав, що в цивілізованій державі людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням власного розуму. Стосовно самої людини, то її треба шанувати не за її багатства і титули, а за розум та інші чесноти. Обстоюючи необхідність розвитку освіти і науки як головних сил історичного поступу, прославляв книгу як скарбницю мудрості, образ правди святої, що є дорожчою за всілякі коштовності. Останнє свідчить про те, що ідеї раннього західноєвропейського гуманізму в його орієнтації на античну спадщину П. Русин доповнює певними елементами української культури князівської доби. Звертаючись до проблем держави і державного правління, наголошував на тому, що правитель повинен бути мудрою людиною, мати світлий розум, стверджувати всі права і чесноти, дбати про повагу громадян. В історії вбачав учительку життя та свободи людини, яка і є творцем історії, де історичний процес зумовлюється не Божим промислом, а постає діяльністю людей, які беруть безпосередню участь в історичних подіях.

Творчість П. Русина, яка ще не зовсім вивчена у філософському аспекті, сприяла поширенню гуманістичних ідей у Польщі і в Україні, формуванню патріотизму та почуття національної свідомості з повагою до інших народів. П. Русин, як і інші українські гуманісти, постійно підкреслював, що він є українцем, русином, свідченням чого є його прізвище — Павло Русин із Кросно.