38. Основні ідеї реформації

Середина 14в. до первых десятилетий 17в. – эпоха Возрождения. Попыткой преодолеть противоречия ранней буржуазной культуры, а также традиционное влияние католической церкви стала идеология нового движения в Европе, получившего название Реформации. Реформация началась в Германии и связана с именем Мартина Лютера, августинского священника, профессора аристотелевской диалектики Поводом к выступлению против Римской церкви стали проповеди Лютера против торговли индульгенциями. В культуре Средневековья человек, по католическому вероучению, понимается как греховное существо по природе. Лютер свидетельствовал о человеке как о грешном и обвинняемом, но апеллировал к человеку судящему. Реформатор хотел бы, чтобы вся присутствующая в человеке энергия ненависти ко злу была изъята из мира и обращена вовнутрь - против того нравственного убожества, которое каждый должен найти в себе самом.

И гуманисты, и реформаторы решают по сути одну и ту же задачу: пытаются определить место, найти точку опоры человеку в новом, раннекапиталистическом мире, в котором отношения "личной зависимости" уступают место отношениям "вещной зависимости". Реформаторы провозглашают идею ничтожества человека. Но это унижение парадоксальным образом оборачивается немыслимым ранее приблежением к Богу простого человека - мирянина и грешника. Реформация начала с того, что "раздавила" человека. Но в этой раздавленности как бы уравняла людей и их шансы на стартовой площадке жизни. Последний хронологический период Возрождения - эпоха Реформации, завершая этот величайший прогрессивный переворот в развитии европейской культуры.

Обожествленному человеку гуманистов реформистами противопоставлялась идея полного ничтожества человека перед Богом, а их оптимистическому и жизнерадостному мироощущению суровый дух добровольного самоограничения и самодисциплины. Они испытывают презрение к «умствованию» и абсолютное доверие к религии, доходящее до мракобесия и ненависти к науке. Реформация - это широкое религиозное и социально-политическое движение, начавшееся в начале 16 века в Германии и направленное на преобразование христианской религии. Начавшись в Германии, Реформация охватила ряд европейских стран и привела к отпадению от католической церкви Англии, Шотландии, Дании, Швеции, Норвегии, Нидерландов, Финляндии, Швейцарии, Чехии, Венгрии, частично Германии.

Ренесансні гуманістичні ідеї спершу не викликали негативної реакції з боку офіційних представників католицької церкви. Ситуація різко змінюється

після того, як у ХVІ ст. Відродження обертається феноменом Реформації.

М.Лютер (1483-1548) піддав критиці офіційну католицьку доктрину. Його позиція виходила з ідей містичного пантеїзму Майстера Екхарта, августиансько-платонічних уподобань та ренесансного критицизму Еразма Роттердамського. М.Лютер закликав повернутися до первісної "чистоти" християнського вчення, відкинути всі пізніші нашарування у вигляді панських бул і декретів. Висуваючи тезу про загальне "священство", він робив непотрібним духовенство, пропонуючи "прямий", індивідуальний шлях кожного віруючого до Бога. М.Лютер наполягає на ірраціональному характері релігійного знання, роблячи тим самим принципово неправомірною будь-яку спробу "світської" його критики. Він переклав Біблію німецькою мовою, зробивши тим самим її зміст ближчим і зрозумілішим основній масі віруючих німців. Реформа М.Лютера позбавила церкву політичного панування, підпорядкувала її світській владі.

Ж.Кальвін (1509-1564) був автором іншого, більш радикального варіанту Реформації. Від лютеранства кальвінізм відрізнявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом. Як вчив Ж.Кальвін, Христос своєю жертвою на хресті обрав до спасіння не все людство, а лише якусь його певну частину. Причому критерії "обраності" цілком ірраціональні. Тому, як він каже, "званих багато, а обраних мало". Проте саме внаслідок ірраціонального характеру божественного вибору обранцем може вважати себе кожний.

Реформація за своїм ідейним змістом була типово ренесансним феноменом. Водночас вона істотно відрізняється від гуманістичної традиції Відродження репресивними заходами Контрреформації. Лютеранський монізм у своєму запереченні автономії людської істоти, її свободи збігається з натуралістичним монізмом пізнього Відродження, який так само заперечує автономію людського єства. Недаремно своє продовження лютеранський монізм, який утверджував існування одного Бога і божественної природи, знаходить у німецькому ідеалістичному монізмі ХІХ ст., а натуралістичний монізм - у матеріалістичному механічного світогляду Нового часу.