26 Учение двойственности истины у фомы аквинского

Двойственность – Бог – предмет теологии, а философия и другие науки изучают реально существующие науки.

В своих основных трудах «Сумма теологии» и «Сумма истины католической веры против язычников» старается подвести итоги теолого-рационалистических поисков зрелой схоластики, объединить вероучения с формами (истинами) здравого смысла, приблизить христианское учение к человеку. Фома признает отличия между философией и теологией, но видит ее только в методах достижения результатов. Что касается предмета, то он отличается в философии и теологии только частично. Фома признает, что некоторые из догматических правил теологии могут быть доказаны.

Большинство догматов неподвластны философским методам доказательства, потому что они «слишком умные», целиком рациональны. Но с позиций божественного ума, который намного превосходит (по своей, так сказать, силе) человеческий разум. В тех случаях, когда человеческий ум неспособен рационально осознать содержание тех или иных божественных истин, он должен смиренно преклониться перед верой, поскольку последняя просто выше разума, знания, науки. Таким образом, провозглашаемая Фомой гармония веры и знания фактически означает подчинение второго первой.

В трактате « О правлении правителей» Фома объединяет представления о человеке как об общественной личности, об общем благе как цели государственной власти, о моральном добре как середине между порочными крайностями и др. с христианскими догматами и доктриной о верховенстве, авторитете римского папы.

27. Соотношение религии и науки в средние века.

Согласно с античной традицией все собственно науки объединилось под именем философии. Философии 6 важных ее определений: 1) философия есть знание природы сущего. 2) философия есть знание божественных и человеческих дел. 3) философия есть упражнение в смерти. 4) философия есть уподобление богу мудрости, справедливости, благочестия. 5) философия начало всех искусств и наук. 6) философия есть любовь и мудрость. Поскольку же истинная мудрость- это Бог, то любовь к богу и есть подлинная философия. Разрабатывалась философская антология –учение о бытие; антропология и психология, учение о человеческой личности, о душе и теле. Построение догматической системы требовало знания логики с 6-12, логика переживает необычный рассвет начиная с 10-11в. в развитии богословско-философской мысли можно проследить две тенденции: рационалистически-догматическую и мистически-этическую. Для 1-й характерный интерес к высшему миру и его устройство(физика, астрономия). Для рационалистической тенденции характерен и интерес к истории и политике. Другая тенденция «психизм»-находит отражение в сочинениях монашеских-сосредоточила основное внимание. Антология-бытие, Гносеология-познание.

28 Особливости свїтогляду київської русі.

Філософській думці Київської Русі властива «етизація» філософської культури в цілому. Все у світі, що потрапляє до орбіти філософського осмислення, співвідноситься з космічним конфліктом добра і зла й виявляється долученим до світової історії спасіння. Філософське знання за часів Київської Русі характеризуєть­ся, по-перше, як своєрідний морально-філософсько-теологічний синкретизм; по-друге, оскільки це був період становлення дер­жави, у тогочасній філософії значну роль відігравало філософсь­ке обґрунтування політики, пропозиції щодо різноманітних підходів до розв'язання тих чи інших проблем. Філософія ви­никає як усвідомлення поступового державного розвитку, осмислення соціально-економічних, політичних проблем. Філософія цього періоду була не тільки теологічною, а й спрямованою на захист князівської влади. Центральне місце в ній посідали проблеми філософії історії та проблеми людсько­го існування, особливо сенсу людського життя.

Світогляд кінця 10-поч 13ст. характерезуется такими особливостями: 1). всесвітня відкритість,”софійне” розуміння філософського знання, мудрість(софія) призначаєтся як абстрактно-монологічне, а як особисто-моралістичне знання, т.е. мудрість є знанням суми речей, їх сенсу, божественного задуму їх творения. 2)здатність до творчого сінтезу різноманітних ідей світової філософської думки, з ідейними здобутками середньовічної Візантіі, а через них-з ідеями античних філософів сходу, західної європи. 3) творчий підхід до сприйняття запозиченних ідей і їх трансформація у відчизняну спадщину. 4) алгоралізм світоглядних порцій, який надавав філософській думці Київської Русі поліфонічного звучання. 5) несприйняття абстрактного філософування, саме цим пояснюется те, що пріорітет надаєтся проблемі людини, осмисленню історіі, тобто формуєтся певний тип філософського антропологізму. 6) переважання екзистенційних мотивів, кордоцентризм, при якому віддаєтся пріорітет „серця” над „головою”. 7)антеізм связ человека с природой. 8)визнання єдності світу.

Філософські ідеї Київської Русі мають свої корені в міфологічному, міфоетичному, язичницькому уявленні східних слов’ян, народна культура і народна творчість стали основним джерелом формування української філософії.