25. Фома аквинский про соотношения веры и разума.

Фома Аквинский – обосновал основные принципы христианской теологии, опиралась на учение Аристотеля. Высшее начало – есть само бытие. Под бытием Фома разумеет христианского бога, сотворившего мир. Различая бытие и сущность (существование и сущность), Фома подчеркивает их общий корень. Сущности или субстанции обладают согласно Фоме, самостоятельным бытием. На низшей ступени бытия форма составляет лишь внешнюю определенность вещи. Следующая ступень формы- конечная причина вещи (растит. у Аристотеля). 3 уровень- животные , в 3-х уровнях форма привходит в материю организуя и одушевляя ее. 4 уровень- дух или ум, разумная душа. Не будучи связана с материей, человеческий разум душа не погибает со смертного тела. Поэтому разумная душа носит у Фомы имя «самосущей». Фома рассматривает разум как высшую среди человеческих способностей, видя и в самой воле – ее разумное определение, способность различать добро и зло. Фома видит в воле – практический разум, т.е. разум направленный на действие, а не на познание.

В теологии подчеркивается приоритет веры над знанием, воли- над разумом. В средние века центр в вере перенесен из разума в волю. По христианству вера стоит выше знания, что не постижимо уму, требуется принять за веру.

За часів Томи Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка дала б можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За даною теорією, наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою. Божественне одкровення, вважали представники цієї теорії недоступне розуму. Фома Аквінський чітко визначив сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об‘єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера діяльності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теології — «істини одкровення». Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Оскільки кінцевим об‘єктом теології та філософії і джерелом всякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою. Водночас не всі «істини одкровення» можна довести раціонально. Та це не ознака, що вони не правдиві чи суперечать розуму. Богословські істини «надрозумні», але не «протирозумні». Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче теології. А тому філософія і є «служницею теології». Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще розуміти ці догми і зміцнити віру в людині.