16. Атомистика демокрита

Демокрит (4 в до н. э.) принимает тезис о том, что бытие есть нечто простое, понимая под этим неделимое – атом. Материалистич. трактовка: атом - наименьшая неделимая физ. частица. Допускается существование бесчисленного множества атомов. Тем самым отвергает утверждение, что бытие – одно. Атомы, по Демокриту, разделены пустотой. Пустота – это не бытие, поскольку не познаваема, бытие – познаваемо. Демокрит различает мир атомов: мир истинный – познаваемый разумом, и мир чувственных вещей – внешняя видимость, сущность которой составляют атомы, их свойства, движение. Атомы нельзя видеть, их можно только мыслить. Атомы Демокрита различаются по форме и величине. Считал, что предметы существуют «по истине» (объективно) и «по впечатлениям» (субъективно). Во впечатлении существует теплое, сладкое, а в действительности – только атомы и пустота. Мудрость в том, чтобы понять, что лежит в основе сущего. Существуют 2 рода познания: «темный» – с помощью чувств, и «истинный» – с помощью разума. Именно в споре разума и чувств рождается истина. Демокрит предложил вариант механистического объяснения мира: целое представляет у него сумму частей, а беспорядочное движение атомов, их случайные столкновения оказываются причинами всего сущего. Все живое отличается от неживого наличием души, состоящей из сферических подвижных атомов, подобных атомам огня. Душу Демокрит считал смертной: когда тело умирает, атомы души покидают его, рассеиваясь в пространстве.

Боги – особые соединения сферических огненных атомов; они нелегко разрушаются, но все же не вечны. Они способны благотворно или зловредно воздействовать на человека. Разработал теорию «вытекания»: познание возможно лишь благодаря тому, что из предметов «вытекают» и воздействуют на органы чувств образы предметов. Наилучшей формой государственного устройства Демокрит считал демократию. Необходимым условием сохранения демократии являются нравственные качества граждан, создающиеся в процессе воспитания и обучения. Главным стимулом общественного развития считал примитивный способ удовлетворения потребностей.

17. Теория идей платона

Платон (427-347рр.до н.е.) Виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеалізму,яка одержала назву лініі Платона. Він перший визначив філософію як науку,що будується на абстрактних поняттях. Навчався у Кратіла та Сократа.Заснував свою школу в Афінах-Академію.Збереглася значна частина творчої спадщини Платона,яка складає-ться з 31 діалогів “Апогія Сократа”і 13 листів.

Вчення про буття.

Основа платонівського розуміння буття грун­тується на ідеалістичному розв"язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву - універсалій. З точки зору Платона, ідеї вічні, незмінні, досконалі і тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою "нульове буття", або небуття, ніщо. Ідея та матерія активно співіснують; і взаємоді­ють. Результатом цієї взазмодії є і речі "навколишнього чуттєвого змінного світу. Але речі навколишнього світу не є чимось "чисто" матеріальним, бо "чиста" матерія це ніщо. Ідеї, за Платоном, є не що інше, як речі, тільки позбавлені просторово-часової обмеженос­ті, очищені від матерії, увічнені і досконалі.Речі повсякденного світу виступають у ролі чогось менш дос­коналого і становлять копію якогось оригіналу,його "тінь". Цим оригіналом є ідея.

Теорія пізнання

Згідно з вченням Платона процес пізнання являє собою процес пригадування ("амнезис") душі.Такою здатністю наділена тільки людська душа, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за певних умов вона здатна пригадати забуте. Роз­глядаючи шлях пізнання, Платон використовує притчу про печеру: "Люди перебувають ніби у підземному помешканні, подібному до печери на стінах якої очі бачать гру тіней. Змушені бачити усе жит­тя лише тіні, не бачачи реальних предметів, люди звикають, вважати ці тіні справжніми предметами. Тіні - це результат сприймання світу почуттями. Пізнання ж істинної дійсності - світу ідей мож­ливе лише за допомогою розуму. Методами пізнання є діалектика та математика. Діалектика як здатність ставити запитання і давати відповіді на них. Математика (особливо геометрія),здатна вивести людину із світу почуттів та невиз­наченості у світ ідеального сущого.

Людина та суспільство

Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуальна добродійність,суспільна справедливість - це два основних полюси людського життя,котрі повинні бути узгоджені між собою. Звідси необхідність відповідного суспільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремої людської добродійності з державним ладом в цілому.

Форми державності

Розглядаючи форми державності,Платон визначає дві "правильні" - монархію та аристократію, сюди відносить і демократю,якщо остання дотримується законів; і чотири "неправильні" - беззаконну демо-кратію, тимократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі "Держави". За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона - це поліс. Його по­ліс - це "правління кращих" (аристократія).

Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди (філософи). Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави в суспіль­стві та її морально-професійний склад.

Платон (427 – 347 гг до н. э.) рассматривал бытие как идеальное, бестелесное образование – идею. Все, что имеет части – изменчиво, т. е. не существует. Существует только то, что не имеет частей, не принадлежит чувственному миру. Истинное бытие – «некие умопостигаемые бестелесные идеи». Идеи Платон называет «сущностями» Нематериальные сверхчув. идеи составляют сущность чувств мира, данного нам в опыте. Вещи по словам Платона причастны идеям, и только в силу этой причастности они существуют. Единое не есть бытие, оно выше бытия и составляет условия возможности бытия, т.е. идей. Единое выше всякого существования и всякой множественности, но без него, его силы невозможны и сами идеи.

Единое Платон отождествляет с высшим благом, к которому все стремится и через это получает свое собственное бытие. Само же высшее благо по ту сторону бытия и следовательно недоступно разуму. Платон осуществил важный шаг в философии от метафорического к понятийному мышлению. Чтобы объяснить то или иное явление, надо, по Платону, найти его идею, иначе говоря его понятие - что не дано чувственному восприятию.

Понятие материи было введено Платоном. Идея -есть нечто неизменное»единое», то материя- « начало иного»- изменяемое, текущее, непостоянное. Материя- служит принципом чувственности мира. Она лишена определенности и потому непознаваема. Материя отождествлялась с небытием. Платон полагает, что материя может принять любую форму, потому что она совершенно бесформенна.

У Платона ведущая тема нравственно- этическая; важнейший предмет исследования человек, общество, государство. Условием нравственных поступков - истинное знание. Различают в человеке: бессмертную душу; смертное, тленное тело.

Душа подобна идея – истинна, неделима. Тело – в него входит материя – делимо и состоит из частей. .Сущность души – в ее единстве и в самодвижении: все движущее себя само – бессмертно; а все, что приводится в движение чем – то – конечно. Человеческая душа состоит из двух частей: высшей - разумной (человек созерцает мир идей, стремится к благу); низшая – чувственная (два коня – один благороден, другой низок и груб).

Этика Платона направлена на формирование совершенного человеческого рода, общества. Платон делит людей на 3 рода, типа: в зависимости от души: разумная – люди созерцают красоту, порядок идей, стремятся к высшему благу (правители); эффективная – человек с благородными страстями – храбрость, мужество (воины). Безопасность государства. вожделяющая – люди, занимающиеся физическим трудом (сословие крестьян, ремесленников, обеспечивающие материальную сторону государства). Человек живет ради государства, а не государство ради человека.