35/ Яка роль методу прикладу у вихованні? Чи тотожні поняття «взірець» та «ідеал»? Відповідь аргументуйте та наведіть конкретні приклади.

Приклад - це метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціального успадкування.

Суттєва роль педагога-вихователя у цьому процесі полягає в організації позитивного прикладу, своєрідного ідеалу, який зміг би захопити вихованця. Головне щоб особа,персонаж, які мають послугувати прикладами для вихованця, були по-справжньому носіями морально-духовних цінностей.

Ідеал – поняття моральної свідомості і категорія етики, що містить в собі вищі моральні вимоги, можлива реалізація яких особистістю дала б їй змогу набути досконалості; образ найбільш цінного і величного в людині.

Прикладом для вихованця можуть бути: батьки, учителі-вихователі, історичні національні персони, літературні персонажі, діячі науки і культури та ін.

36/ Дайте характеристику методам організації діяльності і формування досвіду поведінки школярів, визначте умови їх ефективного застосування.

У формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим організація діяльності школярів розглядається у педагогіці як серцевина виховного процесу.

До групи методів організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, громадська думка, доручення, створення виховних ситуацій. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців.

Тренування - метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків учнів. У результаті вправ формуються уміння, навички, звички, нові знання, манери поведінки, розвиваються розумові здібності. Учні щоденно вправляються у виконанні розпорядку дня, вимог шкільного режиму, у навчальній і трудовій діяльності. Смисл вправляння полягає не в тому, щоб учень запам'ятав послідовність етапів своєї діяльності, а щоб норми моральних стосунків стали його звичкою, він швидко і правильно реагував на життєві обставини не тільки внаслідок логічного їх аналізу, а й завдяки почуттям, усві­домленню добра і зла.

Умови еф. Використання

1. формування стійких навичок і звичок слід розпочинати якомога раніше; чим молодший організм, тим швидше укорінюються у ньому звички (К.Д. Ушинський);

2. між частотою, обсягом вправ і досягнутими результатами існує пряма залежність: чим більше і частіше вправ виконується, тим вищий рівень розвитку якостей, які формуються з їх допомогою;

3. кількість вправ, яку повинні виконувати різні учні для вироблення якостей на тому самому рівні, не збігається: там, де одним достатньо декількох вправ, іншим потрібно десятки і навіть сотні спроб;

4. Пам»ятати, що чим складніша якість, тим більше вправ необхідно виконати для вироблення стійкої звички, тим частіше їх потрібно повторювати для того, щоб не забути.

5. Вчителю дотримуватись вимог обґрунтованість необхідності вправ, доступність вправ, їх систематичність, достатня кількість для формування певних навичок і звичок поведінки.

Привчання — організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звичні форми громадської поведінки. Метод привчання має особливе значення у вихованні, учень повинен постійно дотримуватися певних вимог з перших же днів перебування у школі. 

Умови використ.

1. чітке уявлення про завдання виховання у вихователя і його вихованців; якщо вихованці не бачать смислу в тих чи інших діях, то привчання можливе лише на основі безумовного підкорення;

2. не давати казенно-бюрократичних вказівок типу: .,Будь ввічливим", "Щоденно вмивайся", "Вітайся з людьми", а сказати приблизно так: "У нечепури немає майбутнього: брудні вуха лякають людей", "Привітай сусіда - і він буде ввічливим з тобою";

3. спочатку турбуватися про точність виконання дій, а потім - про їх швидкість;

4. показувати, як виконуються дії, які їх результати;

5. контроль повинен бути доброзичливим, але строгим, обов'язково поєднуватися з самоконтролем.

6. Привчати потрібно за допомогою чітких правил, показів зразка. Для цього потрібен час, поспішність шкодить.

Педагогічна вимога - метод впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє і гальмує дії вихованців, виявлення у них тих чи інших якостей.

Залежно від форми пред'явлення вимоги бувають прямі й опосередковані. Для прямої вимоги характерні імперативність, визначеність, конкретність, точність, однозначність. Ці вимоги висуваються рішучим тоном, причому можлива ціла гамма відтінків, які виражаються інтонацією, силою голосу, мімікою.

Опосередковані вимоги (порада, прохання, довір'я, схвалення тощо) відрізняються від прямих тим, що стимулом для зумовленої дії стає вже не стільки сама вимога, скільки спричинені нею психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення самих дітей.

Найважливішими формами опосередкованих вимог є:

Вимога-порада. Це апеляція до свідомості вихованця, переконання його в доцільності, користі, необхідності пропонованих педагогом дій. Порада сприймається, якщо учень бачить у наставникові старшу, досвідченішу людину, авторитет якої є визнаним, і думку якої вій цінує.

Вимога-довір'я Якщо між вихователем і вихованцем складаються дружні стосунки, довір'я проявляється як природне ставлення сторін, що поважає одна одну.

Вимога-прохання. Прохання є формою виявлення співробітництва між людьми, взаємного довір'я і поваги. В добре організованих колективах прохання стає одним з найуживаніших засобів впливу.

Вимога-натяк. Характерним для цієї форми впливу є не тільки те, що діти повинні розуміти вчителя з півслова. Головне в натяку - роль поштовху, що призводить до дії вже сформовані якості дітей. Виражається вимога у формі міміки, жесту, погляду, риторичного запитання.

Вимога-схвалення. Схвалення, похвала, вчасно висловлені вихователем, діють як сильний стимулятор діяльності дітей. Схвалення заохочує, надихає дитину на більш успішні дії, часто виступає в ролі навіювання дитині тих якостей, якими вона повинна володіти.

Умови еф.використання

1. Почуття міри

2. Поставлена учням вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і сильною,

3. її пред'являють тоді, коли свідомість учня підготовлена до її сприймання.

4. Щоб учні не заспокоювалися на досягнутому, вимоги повинні зростати.

5. Якщо вимога справедлива, то учень скоріше буде її виконувати, а якщо вона дріб'язкова і формальна, то така вимога втрачає своє виховне значення і сприймається вихованцем як несправедливість.

6. вимога повинна ставитися чітко, переконливо, конкретно, тоді її виконання буде відповідальним.

7. У школі повинні існувати єдині вимоги до учнів з боку всього педагогічного колективу, які ставляться систематично і послідовно.

8 .Вимоги висувають в усіх сферах життя та діяльності учнів. Не можна, наприклад, вимагати від учня чистоти і порядку в класі, а в майстерні на це не зважати.

9. Вимога приносить виховну користь, якщо її висувають систематично і послідовно, а не від випадку до випадку. Тоді вихованці постійно докладають зусилля для виконання правил поведінки, не допускають відхилень у поведінці, навіть коли їм ніхто не нагадує про необхідність дотримання цієї вимоги.

Громадська думка — відображення колективної думки, активна впливова сила в руках умілого вихователя. Для формування громадської думки вчитель залучає вихованців до колективного обговорення явищ і подій у житті класу, школи, привчає учнів давати їм принципову оцінку. Громадська думка сприяє активізації учнівського колективу за утвердження норм моралі, є опорою педколективу в цій боротьбі, робить набутком колективу кращі зразки поведінки. 

Умови еф.використ.

1. Рівень сформованості колективу.

2. Громадська думка це вимога, і вона повинна формуватися наперед, не чекаючи негативного явища,

3. Має спрямовуватися на тих, хто з нею рахується,

4. Має обережно пристосовуватися до учнів підвищеної емоційності

5. Має вказувати вихід зі становища.

Доручення - це метод виховання, який своєю метою має вправляння в позитивних діях і вчинках.  З цією метою педагог, орган учнівського самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків.

Еф. Використ.

1.Застосування цього методу вимагає врахування індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, неорганізованим учням корисно давати завдання підготувати і провести захід, який вимагає самостійності, ініціативи, зібраності.

2. Одержавши доручення, учень повинен усвідомити його важливість, значення для колективу і для себе.

3. Доручення повинне бути посильним для учня, нескладним,

4. Організація контролю за його виконанням.

5. Виконання доручень повинно оцінюватися.

6. Педагог повинен не лише дати доручення, а й навчити учня виконувати його, допомогти йому довести справу до кінця.

Створення виховних ситуацій – спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів позитивної поведінки та подолання недоліків. Виховні ситуації сприяють формуванню в учнів здатності уявляти себе на місці іншої людини, приймати найбільш доцільні рішення. В педагогіці визначать такі педагогічні ситуації: вербальні (наведення афористичних висловів, розповіді із моральною проблематикою, казкові сюжети і реальні події), уявні (створення учневі умов для аналізу ним своєї поведінки, оцінки певної події), конфліктні (в їх основі гострі моменти, психологічні зриви, потрясіння), ситуації-задачі, ситуації-вправи (обговорення проблем ігрової ситуації).

Умови еф.використ.

1. необхідно визначити умови, продумати свої дії і вчинки,

2. вих.. ситуації мають викликати в учнів нові почуття, думки, позитивні мотиви.

3. Велике значення має зміцнення віри вихованця у свої власні сили, тому досвідчені педагоги так організовують процес навчання і виховання, щоб учні помічали успіхи один одного.