1.2.4. Вплив поведінки відхилу на політичне рішення

Поведінку, яка не повністю відповідає загальноприйнятим етичним нормам (девіантна поведінка), сьогодні практично неможливо не бачити. Вплив поведінки відхилу на політичне життя, на прийняття рішення важко переоцінити. Проте ще мало зроблено щодо розробки теорій, які пояснюють подібну поведінку.

І все ж дослідження подібного типу поведінки в політиці наполегливо диктує політична емпірія. Спостерігається постійне порушення етики, різних офіційних (внутрішньополітичних і міждержавних) стосунків, корупція на найвищих рівнях політичної влади різних країн.

Під поведінкою відхилу Альберт К. Коен пропонує розуміти "не лише злочин і правопорушення, а й будь-яку поведінку, що порушує загальновизнані норми та правила. Це всі форми корупції та невірної поведінки, протизаконного чи тільки неетичного в середовищі судових, поліцейських і урядових посадових осіб". При цьому американський соціолог вважає, що девіантна поведінка політиків не є стихійною й сьогодні вже не визначається індивідуальними якостями особи політика, а існує як постійно діюче системне явище, притаманне сучасній політиці в цілому. Пояснення системності цього явища Коен бачить у тому, що поведінка відхилу політиків "є плодом політичних рішень значних організацій".

Відхили в політиці виникають як засоби неофіційного задоволення політиком своїх невиконаних бажань, які не гарантує йому офіційна посада. Залежність офіційних рішень, у тому числі й політичних, від девіантної поведінки політиків - неприємна й маловивчена тема в сучасній політології, яка лише за останні роки стала предметом досліджень.

Варто зауважити, що при різних методологічних підходах і поставлених дослідницьких задачах ряд дослідників фіксують закономірність прояву негласного, а інколи і злочинного способу прийняття політичних рішень.

Поведінка відхилу в політиці - важливий чинник впливу на зміст і спрямованість рішення, який слід всебічно вивчати.

1.2.5. Вплив прийнятого політичного рішення на можливий розвиток політичної ситуації в країні

Факт прийняття політичного рішення впливає, безумовно, на розвиток політичної ситуації. Міра впливу залежить від типу рішення, розстановки та орієнтації різноманітних політичних сил, ставлення суспільства до існуючої влади в цілому або до її лідерів. Причому не йдеться про дослідження процесу реалізації рішення та відповідної суспільно-політичної реакції на нього.

Політичне рішення є наслідком попереднього розвитку політичної ситуації та відповіддю на цей розвиток, але водночас політичне рішення є витоком подальшого політичного розвитку, оскільки воно вносить нові елементи в ситуацію, переорієнтовує її рух.

Сам факт рішення ще до дій щодо його реалізації вже є їх декларуванням. Прийняття рішення, окрім очевидного, формально зафіксованого змісту, містить вказівки на можливі методи здійснення та потенційні наслідки від його реалізації, а також наслідки, викликані методами такої реалізації.

Виходячи зі сказаного, слід зазначити, що політична ситуація після факту прийняття рішення готова до багатовекторної зміни. Адже рішення торкається не тільки тієї частини об'єкта владного регулювання, на яке воно безпосередньо націлене, а й об'єкта в цілому. Прийняте політичне рішення стає новим елементом системи політичного процесу, викликаючи всі відповідні системні зміни.

Політичну ситуацію слід розуміти як сукупність умов та обставин, які створюють певну політичну обстановку, становище. Політична ситуація характеризує політичний стан суспільства на даний момент розвитку і є результатом збігу певних умов та обставин, взаємодії політичних сил. Вона виникає як результат невирішення політичної проблеми чи групи проблем.

У політичній лексиці термін "політична ситуація" традиційно пов'язаний з фіксацією її стану: "ускладнилася", "стабілізувалася", "ситуація така, що..." тощо. Тобто стабілізація чи загострення ситуації розглядається як наслідок невирішеності деякої проблеми. Учасниками політичної ситуації є державна влада, політичні сили й суспільство.

Державна влада як джерело політичного рішення провокує можливий розвиток ситуації. Залежно від типу рішення влада впевнена в контролюванні ситуації, має надії на контроль, не має точних прогнозів. Здатність влади до контролю залежить від ставлення до прийнятого рішення опозиційних політичних сил і впливу опозиції на суспільний настрій. Від державних ресурсів опозиції та від техніки їх використання залежить форма контрреакції на факт рішення: відгуки в пресі, марші протесту, страйки, хвилювання тощо. Тобто система взаємовідносин і дій влади й опозиційних політичних сил може або ускладнювати, або стабілізувати, або не торкатися деякої вже створеної політичної ситуації.

Прийняте політичне рішення задає новий зміст ситуації тому, що воно існує як законне волевиявлення влади, якому повинні підкорятися всі учасники ситуації незалежно від оцінки рішення. Рішення - це закон, який може обговорюватися, критикуватися, але не може порушуватися. Відверто кажучи, не можуть бути порушені державні закони взагалі, завдяки чому й не може бути порушена законність прийнятого рішення.

Ефективність даних законів гарантує законність нового законорішення. Така діалектика включення прийнятого політичного рішення в систему державної законності. Тобто прийняте політичне рішення значно коригує ситуацію до та після свого прийняття. Якщо до вирішення проблеми, яка створила ситуацію, не було ще прийнятого адекватного рішення, то вона могла розвиватися за різними варіантами, експлуатуватися різними політичними силами, і це не було протизаконним, то після прийняття рішення влада задає свій варіант розвитку ситуації, і ряд дій, що не підтримують рішення влади, можуть бути кваліфіковані як незаконні. Політичне рішення проводить межу між законною й незаконною поведінкою в тій чи іншій ситуації.

Розвиток політичної ситуації залежить від того, наскільки прийняте рішення звичне та зрозуміле, тобто традиційне для суспільства чи наскільки воно модерністське. Оскільки голосування є як основним механізмом узгодження в демократичних суспільствах, так і головним засобом інституціоналізації конфліктів між різними групами, то прийняте голосами більшоcті рішення відображає перевагу традиційної чи модерністської групи та рішення ціннісного конфлікту на користь консерватизму чи новаційності.

Однак і у випадках перемоги модерністських сил відірвані від традицій та схильностей суспільства рішення можуть ускладнювати політичну ситуацію. На думку С.М. Липсета, у стабільних демократичних державах рішення традиційного типу зустрічають більшу підтримку населення, ніж політичні новації.

Однак у державах зі стійкою загальною політичною традицією навіть модерністські рішення направляються в традиційне русло через символи, політичні ритуали, політичну лексику тощо. Таким чином, нова політична ситуація контролюється діючою чи створюваною традиційністю рішення.

Теорія прийняття політичних рішень має стати необхідним елементом політичної доктрини сучасної Української держави, синтезувати й раціоналізувати політичне управління країною.

Вивчення процесу підготовки й прийняття політичного рішення дає змогу сформулювати наступні висновки та рекомендації:

1. Політичний розвиток незалежної України ставить проблему політичного рішення серед найактуальніших тем вітчизняної політології. Розкриття механізму прийняття рішення дає змогу науці, з одного боку, здійснювати критично-дослідницьку функцію щодо влади, а з іншого - допомогти при вирішенні організаційних питань державної влади, тобто раціоналізувати механізм прийняття політичних рішень.

2. У ході аналізу процесу прийняття політичного рішення наочно проглядається система політичних інтересів та цілей, які чи то панують, чи то підпорядковані існуючим в Україні політичним силам. Отже, політичне рішення виступає індикатором реальних політичних інтересів.

3. Створення раціонального демократичного управління в незалежній Україні вимагає розробки системи прийняття політичних рішень. По-перше, необхідно звести до мінімуму елемент випадковості в політичному управлінні.

Необхідне створення вітчизняної теорії політичних рішень з урахуванням історії, самобутності, політичної культури, традицій України. У цій теорії слід розкрити й проаналізувати процес прийняття рішень за всіма його складовими, по всій структурі. Теорія рішень повинна бути націлена на створення логічної схеми, що спирається на різні науки, досліджує факти політичної дійсності заради вирішення політичних проблем. У США теорія політичних рішень інтегрувала зусилля різних наук і, у першу чергу, політології, соціології, права, психології та математики.

Теорія прийняття політичних рішень виконує на теоретичному рівні дві найважливіші функції в політичному управлінні: аналітичну й прогностичну. Тобто, при дослідженні ситуації передбачається адекватне рішення, його наслідки для демократії. Розроблена теорія політичних рішень дає змогу зафіксувати ряд моделей стандартних політичних ситуацій і систему рухомих показників, які адаптують модель до реально існуючої ситуації.

Зафіксовані стандарти політичної, соціально-психологічної поведінки та дій лідерів, партій, груп тиску дають змогу прогнозувати рішення з тим, щоб завдяки науці рекомендувати засоби запобігання патовим ситуаціям, прогнозувати й дати поради щодо подолання політичної кризи. Тобто, це ще одна можливість зробити ефективнішим законодавчий процес.

Теорія прийняття політичних рішень значно посилює технологію здійснення влади в демократичній державі. Раціоналізуючи діяльність політичної влади, теорія політичних рішень дасть змогу українській демократії розвиватися за кращими традиціями європейського світу.

4. Необхідна й популяризація політичних рішень. Впровадження її в активне політичне знання сприяло б формуванню раціонально мислячих, відповідальних політиків.