1.1.2. Класифікація політичних рішень

У літературі, пов'язаній із проблемою рішення, є різні варіанти класифікації, причому авторами використовуються різноманітні критерії. В одних випадках ідеться про рішення, що приймаються й діють у межах державних органів, в інших критерієм є зміст рішень, у третіх береться за основу декілька класифікуючих ознак.

Якщо класифікувати рішення за спрямованістю на проблему, то можна виділити:

1) проблема вирішується в напрямку наближення до мети (рішення вірне);

2) проблема на колишньому рівні (рішення нейтральне);

3) проблема зростає, ситуація погіршується (рішення невірне).

Політичні рішення також можуть бути кваліфіковані як:

1) правові;

2) не правові.

Для політичного рішення загальнодержавного масштабу рівнем прийняття є державна влада. Але складна структура суб'єкта державної влади дає можливість розрізняти:

1. рішення як результат парламентського голосування;

2. рішення - указ президента (в цьому випадку допустимість визначається Конституцією);

3. рішення, прийняті урядом на виконання постанов парламенту.

Ще одним критерієм класифікації політичного рішення є суб'єктно-об'єктні відносини. Тут виділяється один з найважливіших зв'язків у політичній діяльності, а саме зв'язок між суб'єктом і об'єктом:

1) Суб'єкт влади, який приймає рішення, виступає одночасно і як об'єкт. Наприклад, рішення парламенту про організацію парламентської діяльності.

2) Суб'єкт влади впливає на один і той же об'єкт послідовною низкою рішень чи одночасно групою рішень з різним змістом і з неоднаковими методами впливу.

3) Об'єкт влади сильнішає й переростає за "ресурсами" влади початковий суб'єкт, стаючи силою, що контролює політичний процес.

Критерієм класифікації політичних рішень може бути і їх зміст. За цим критерієм вони можуть різнитися мірою охоплення політичних відносин.

У зв'язку з цим можна розрізнити:

1)прості;

2)складні;

3)унікальні рішення.

За американським теоретиком Г. Саймоном, можна зафіксувати два основних види політичних рішень:

1) програмовані;

2) непрограмовані.

Такі види рішень ще називають "традиційними" і "нетрадиційними", хоча назва "програмовані" й "непрограмовані" більше говорить про неочікуваність чи непередбаченість рішення, а "традиційні" та "нетрадиційні" - про особливості способу вирішення проблеми.

Політичні рішення також можуть різнитися своєю спрямованістю залежно від їх стану в тій чи іншій точці політичного процесу. Тобто можна виділити рішення:

1. постановочні;

2. регулятивні;

3. контрольні;

4. організаційні тощо.

Політичні рішення приймаються в сфері діяльності, пов'язаній із завоюванням, утримуванням і використанням державної влади й можуть бути кваліфіковані за їх значимістю для цієї діяльності:

1) Значиме політичне рішення;

2) Чергове політичне рішення;

3) Нейтральне (косметичне) політичне рішення.

За часом дії рішення різняться тим, що в кожному з них міститься завдання, яке передбачає певний термін виконання. Звідси можна говорити про рішення:

1. тривалої дії;

2. безперервно діючі рішення;

3. короткотривалі чи разові політичні рішення.

Обов'язково треба звернути увагу на рішення стратегічного й тактичного порядку.

І останній варіант класифікації політичних рішень, який слід розглянути, виражає перспективність і оперативність політичного мислення суб'єкта рішення. Це класифікація за часовою спрямованістю рішень:

1. Прогностичні політичні рішення;

2. Своєчасні політичні рішення;

3. Рішення, які запізнюються, чи, як інколи їх називають, пізні політичні рішення.

Наведені класифікації політичного рішення свідчать про різноманітність підходів до цієї проблеми. Досліджуючи політичний процес на предмет наявності різних типів рішень, можна зафіксувати низку факторів, які свідчать про дійсне існування того чи іншого типу рішень і виділити в класифікації цей тип у "чистому" вигляді, відтвореному на абстрактному рівні. Але саме рішення може містити в собі й інші чинники, які підводять його й під іншу класифікацію, чи унікальні чинники, що не дають можливості типологізації. У дійсності ж у політичному рішенні можуть поєднуватися характеристики декількох типів, але дослідницький інтерес вимагає певної "ідеалізації" як допоміжного інструменту дослідження.

До основних характеристик теоретичного аналізу відносяться:

* по-перше, усвідомлення того факту, що повне та плідне дослідження прийняття політичного рішення можливе лише в демократичній, "легальній" системі влади;

* по-друге, для початку дослідження необхідна наукова формалізація, "ідеальна типізація", яка в процесі дослідження конкретизується і може універсально охопити об'єкт вивчення;

* по-третє, повна формалізація політичного процесу; вона, тут ми погоджуємося з Дюверже, неможлива, але сфера, де політика проявляється як мистецтво, постійно звужується, що доводять сучасні американські соціологи, які критикують і доповнюють М. Вебера;

* по-четверте, при дослідженні політичного рішення необхідно врахувати дію політичних інтересів. Причому автономність політики ніколи не дасть змоги їй позбавитися детермінування економічною сферою.

Названі вище характеристики ґрунтуються на раціонально-логічному напрямку сучасної політології, що відповідає поставленій дослідницькій меті.