2.1.1. Основні категорії теорії прийняття політичних рішень

“Математика ефективна тільки як засіб отримання логічних висновків з вхідних припущень. Тобто валідність моделі залежить не від математичного апарату, а від вхідних даних, тобто наших припущень”

Прийняття політичного рішення – це по суті вибір одного найкращого рішення з деякої множини варіантів або декількох найкращих варіантів.

Політичні рішення приймаються за допомогою:

• інтуїції (відчуття, що це правильно);

• суджень (вибір, обумовлений знанням чи досвідом);

• методом раціонального вирішення проблеми (процес, що складається з взаємозалежних етапів).

Варіанти вибору прийнято називати – альтернативи. Слово “підтримка” у назві дисципліни означає, що дослідники займаються власне не прийняттям політичних рішень, а підготовкою рекомендацій для особи (ОПР) чи осіб, яким потрібно це рішення приймати.

Першим етапом прийняття політичного рішення є – етап постановки задачі прийняття політичного рішення. Другим етапом можна вважати - „формування множини альтернатив”, оскільки спочатку можемо не мати навіть альтернатив, серед яких потрібно зробити вибір.

На цьому етапі множина альтернатив як правило є аморфною, тобто не має структури, оскільки ми не можемо сказати, яка альтернатива краще, яка гірше. Таким чином, наявні альтернативи потрібно структурувати, тобто класифікувати, стратифікувати чи ранжувати.

• Класифікувати – розбити альтернативи на неупорядковані один відносно одного класи;

• Стратифікувати – розподілити множини альтернатив на рівні чи страти, які є впорядкованими та виражають певні рівні якості;

• Ранжувати – зробити певну стратифікацію, але рівні якої не виражають „якості”, а трактуються просто як номер у списку. Тобто ми можемо сказати, що номер 1 краще номера 2, але не можемо сказати наскільки. Місця в ранжуванні – ранги. Ранг 1 присвоюється найліпшому об’єкту/альтернативі. Ранжування може бути суворе (один ранг – один об’єкт) чи не суворе (один ранг присвоюється декільком об’єктам).

Ядром чи серцевиною теорії підтримки прийняття політичних рішень вважають методи структуризації альтернатив – методи знаходження й виокремлення певної структури в аморфній множині альтернатив. Найчастіше ці методи поділяють на критеріальні та некритеріальні:

• Некритеріальні методи – це методи порівняння гештальтів (цілісних образів об’єктів без деталізації).

• Критеріальні методи – співставлення альтернатив за певним набором критеріїв.

Методи структуризації альтернатив також поділяють за кількістю ОПР або експертів на індивідуальні або групові.

Таким чином, головними категоріями методів прийняття рішень можна було б назвати наступні:

- Альтернатива - можлива дія або позиція особи, яка приймає рішення;

- Критерій - певний параметр або атрибут, який характеризує альтернативу, і за яким проводитися порівняння альтернатив;

- Вага критерію - порівняльна важливість параметру або атрибуту з точки зору особи, яка проводить оцінку;

- Ціна альтернативи - кількісне або якісне значення, яке привласнюється альтернативі за певним критерієм;

- Корисність - очікуваний прибуток від використання певної альтернативи за певними критеріями.

Математичне моделювання не обмежується операціями з кількісними показниками. У теорії прийняття політичних рішень можна мати справу й з якісними характеристиками політичного процесу.

Критерії оцінки чи альтернатив, чи параметрів обмежень, чи будь-яких факторів при прийнятті політичних рішень визначаються в двох категоріях:

• якісні;

• кількісні.

  • Якісні показники вимірюються (вимірювання можна визначити як приписування чисельних форм об'єктам чи подіям у відповідності з певними правилами) у наступних шкалах:

• номінативна (номінальна або шкала найменувань);

Номінативна шкала – це шкала, яка класифікує об'єкти за назвою (nomen (лат.) - ім'я, назва). Назва не вимірюється кількісно, вона лише дозволяє відрізнити один об'єкт від іншого. Номінативна шкала - це спосіб класифікації об’єктів, розподілу їх по коміркам класифікації.

Найпростішим випадком номінативної шкали є дихотомічна шкала, яка складається лише з двох комірок, наприклад: “держава належить до певного блоку – є позаблоковою державою”; “має дипломатичні відносини з певною державою – не має дипломатичних відносин з певною державою” тощо.

Ознака, яка вимірюється за дихотомічною шкалою найменувань, називається альтернативною. Вона може набувати лише двох значень. При цьому дослідник найчастіше зацікавлений в одному з них, і тоді він говорить, що ознака “проявилася”, якщо вона набула потрібного дослідникові значення, і що ознака “не проявилася”, якщо вона набула протилежного значення. В принципі, номінативна шкала може складатися з комірок “ознака проявилася – ознака не проявилася”.

Після того, як усі об'єкти розкваліфіковані по коміркам класифікації, ми отримуємо можливість перейти від найменувань до чисел - частот, підрахувавши кількість спостережень у кожній з комірок. Таким чином, номінативна шкала дозволяє підраховувати частоти різних “найменувань”, або значень ознаки, і після цього працювати з цими частотами за допомогою математичних методів.

• порядкова шкала;

Порядкова шкала - це шкала, яка класифікує за принципом "більше -менше". Якщо в шкалі найменувань не надавалося значення тому, у якому порядку розміщені класифіковані комірки, то в порядковій шкалі вони утворюють послідовність від комірки "найменше значення" до комірки "найбільше значення" (або навпаки). Комірки тут краще називати класами.

У порядковій шкалі має бути не менше трьох класів. При цьому ми не знаємо справжньої відстані між класами, а знаємо лише, що вони утворюють послідовність. Перший клас може бути реально набагато ближчим до другого, ніж до третього. Від класів легко перейти до чисел, прорангувавши їх. Чим більше класів у шкалі, тим більше можливостей для математичної обробки отриманих даних та перевірки статистичних гіпотез. Приклади: визначення рейтингів країн за показником якості життя.

• Кількісні шкали:

  • Інтервальна шкала - це шкала, яка класифікує за принципом "більше на певну кількість одиниць - менше на певну кількість одиниць". Кожне з можливих значень ознаки віддалене від іншого на однакову відстань. Рівноінтервальними можна вважати лише шкали в одиницях стандартного відхилення та процентильні шкали й то лише за умови, що розподіл значень у стандартизуючій виборці був нормальним.

• Шкала рівних відношень - це шкала, яка класифікує об’єкти пропорційно ступеню вираженості властивості, що досліджується. У шкалах відношень класи позначаються числами, які пропорційні одне до одного. Це передбачає наявність абсолютної нульової точки відліку. Ми можемо використати шкалу рівних відношень для даних, які вже розподілені за номінативною шкалою.