17. Дайте характеристику принципу зв’язку навчання з життям, практичною діяльністю, емоційністю.

Принцип зв’язку навчання з життям: в основі зв’язок науки і виробництва, теорії і практики, реалізується використанням на уроках життєвого досвіду учнів, застосування знань на практиці, розкриття практичного значення знань, використання краєзнавчого матеріалу.

Способи реалізації принципу зв'язку теорії з практикою, навчання з життям:

— розкривати в процесі навчання об'єктивні закони, закономірності, ідеї, завдання перебудови і оновлення суспільства нашої країни, ролі науки в підвищенні культурно-освітього рівня населення, створенні матеріально-технічної бази, формуванні нового мислення, нових суспільних відношень;

— знайомити учнів з основами сучасного виробництва, соціально-економічними перетвореннями в нашій кращі і за рубежем, для чого використовувати достовірні наукові дані

і поточну інформацію;

— висвітлювати шляхи підвищення продуктивності праці виробничників, працівників культури і науки, озброювати учнів трудовими навичками та уміннями;

— розкривати суть та специфіку політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в нашій країні і в світі наданому етапі розвитку цивілізації;

— інформувати учнів про стан соціально-економічних і правових відношень між різними країнами світу;

— використовувати в навчально-виховному процесі засоби масової інформації (телерадіопередачі, періодична література, кіно, періодична преса, краєзнавчий матеріал);

— висвітлювати позитивний досвід роботи трудових колективів та окремих працівників регіону, міста, району, мікро­району, школи.

Принцип емоційності навчання.

У процесі пізнавальної діяльності в учнів виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяють логічний, жвавий, образний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу - керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

Вимоги принципу емоційності:

виховувати в дітей почуття радості від успіху в навчанні;

- засобами навчання формувати в учнів почуття подиву;

- розвивати емоційне (зацікавлене) ставлення до процесу і способів здобуття знань;

- формувати в кожного учня вміння володіти своїми настроями, контролювати свої емоції.

Серед основних шляхів реалізації його вимог є такі: доброзичливий тон спілкування, повага до особистості дитини, оптимістичний настрій, використання цікавих дидактично доцільних прикладів, підтримка віри у власні можливості.

18. Дайте визначення поняття «зміст освіти», розкрийте його компоненти.

Зміст освіти - система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їхнього світогляду, моралі, поведінки, підготовку до праці та життя.

Під змістом освіти розуміють систему знань про навколишній світ, сучасне виробництво, культуру й мистецтво, узагальнених інтелектуальних і практичних умінь та навичок творчого розв'язання практичних і теоретичних проблем, етичних норм, якими повинні оволодіти учні.

Визначити зміст освіти значить вирішити питання про те, чому вчити підростаюче покоління, що визначається метою освіти у суспільстві.

Мета освіти - передача підростаючому поколінню соціального досвіду. Зміст мети змінюється в кожну епоху, так як вона визначається рівним розвитку цивілізації і суспільства. Протягом усієї історії існування школи і суспільства наявного змісту освіти завжди велась гостра політична і теоретична боротьба, адже від того, що діти будуть вивчати в школі залежить рівень культури молодого поколінн, його світогляд, рівень підготовки до праці.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти. Наприкінці XVIII - в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоцільно давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть. Навчання, засіб розвитку здібностей, пізнавальних інтересів, уваги, пам’яті. Недооцінка значень загально-освітніх предметів, гуманітарних наук. Такі педагоги як Джон Локк, Песталоцці, Гербарт працювали для формування всебічно розвиненої особистості.

З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями, з'явилася й набула розвитку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є передача учням якомога більшого обсягу знань з різних галузей науки, забезпечення енциклопедичності знань.

Коменський і Спенсер уточнили зміст освіти і його складові частини: знання, уміння, навички, досвід. Аналіз цих понять зробив І.Я Лернер. Головна функція освіти – передача досвіду

1) Знання - це результат пізнавальної діяльності людини. Вони

перевіряються суспільно-історичною практикою й знаходять своє

відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, фактів,

термінів, суджень, теорій.

Знання можуть бути:

- Життєві (набуті за життя)

- Донаукові(ґрунтуються на спостереженні)

- Наукові (Набуваються внаслідок навчання і самонавчання)

Теоретичні знання – поняття, теорії, гіпотези, методи і закони науки.

Фактичні знання – знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи та події.

2)Уміння – це знання людини в дії, які виявляються в різних випадках діяльності. Формування вправлянням передбачає застосування у звичних та змінених умовах.

Розрізняють:

- теоретичні (правила оперування поняттями)

- практичні (дії, що регулюються за допомогою формул і моделей)

3) Навички – це усталений спосіб виконання дій, сформованих у разі багаторазового повторення.

4) Досвід - це діяльність людей, яка втілена у знаннях, уміннях і навичках, творче відношення до діяльності, яку виконують, до світу.

Досвід включає такі елементи змісту шкільної освіти:

- знання про природу, техніку, людину, мислення.

- уміння користуватися цими знаннями, як способами діяльності

- досвід творчої наукової діяльності

- досвід емоційного відношення до світу, людей, до себе

19. Охарактеризуйте види освіти.

Загальна освіта — сукупність знань основ наук про природу, сус­пільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь І навичок, необхідних кожній людині.

Загальна середня освіта має три рівні: початкова, ос­новна, повна.

Початкова освіта - забезпечує загальний розвиток ди­тини, вміння добре читати, писати, знання основ арифме­тики, первинні навички користування книжкою та інши­ми джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.

Основна середня освіта - передбачає досконале оволо­діння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття наступних рівнів освіти, мотиваційну готовність переходу до трудової діяль­ності, формування високих громадянських якостей і світоглядних позицій.

Повна середня освіта - забезпечує поглиблене оволодін­ня знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнта­цію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.

ф – це сукупність знань про різні галузі виробництва. Здобувається на трудовому навчанні, на математиці, на фізиці, хімії, правознавстві. Політехнічну освіту здобувають у професійно – технічних навчальних закладах.

Загальну освіту здобувають у таких загальноосвітніх навчальних закладах:

— середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

— спеціалізована школа (школа-інтернат) — загально­освітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

— гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II— III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

— ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III сту­пеня з профільним навчанням і допрофесійною підготов­кою;

— колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-ес­тетичного профілю;

— загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за ра­хунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

— спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтер­нат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

— загальноосвітня санаторна школа (школа-інтер­нат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують трива­лого лікування;

— школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

— вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчаль­ний заклад II—III ступенів для громадян, які не мають мож­ливості навчатися в школах з денною формою навчання.

До інших навчальних закладів системи загальної се­редньої освіти належать:

— позашкільний навчально-виховний заклад — нав­чальний заклад для виховання дітей та задоволення їх по­треб у додатковій освіті за інтересами (науковими, техніч­ними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

— міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загаль­ноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

— професійно-технічний навчальний заклад — нав­чальний заклад для забезпечення потреб громадян у про­фесійно-технічній і повній загальній середній освіті;

— вищий навчальний заклад І—II рівнів акреди­тації — навчальний заклад для задоволення потреб грома­дян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спе­ціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.