17. Методи стимулювання поведінки і діяльності вихованців.

Змагання, конкуренція, боротьба за існування, як і життя – вічні. Вони пружина розвитку. Змагання сильне гласністю, об’єктивним порівнянням підсумків. Воно організує, згуртує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, учить перемагати. Змагання змушує відстаючих підтягуватись до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи.

Змагання імпонує бажанню дітей і підлітків до здорового суперництва, самоутвердження.

Заохочення – це схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Застосовуються такі заохочення, як подяка, вміщення портрета на дошці пошани, нагородження грамотою, цінним подарунком.

Досвід показує, що не всяке заохочення активізує процес виховання учнів. Воно має виховну силу тільки при дотриманні певних умов. Передусім важливо своєчасно помітити появу позитивних зрушень в особистості, в його ставленні до навчання, до праці, до людей. Часто буває корисним похвалити вихованця, коли він ще не досяг серйозних успіхів у поведінці, але проявляє прагнення до цього. Якщо відзначити хоч би невеликі зміни на краще, невелику перемогу учня над собою, то похвала розбудить в нього енергію, буде стимулювати його на повторення тої позитивної діяльності і вчинків, за які його похвалили, породить бажання продовжувати діяти таким же чином.

18. Методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу.

Їхнє завдання — з'ясувати результативність конкретних виховних заходів, виховної роботи в колективі загалом. До них належать педагогічне спостереження, бесіда, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів діяльності студентів тощо. Який би метод педагог не використовував, він повинен бути елементом конкретної програми вивчення особистості чи колективу.

Поведінка людини залежить не тільки від її особистісних якостей, а й від характеру стосунків із колективом, особливостей життя колективу. Особистість студента та колектив постійно розвиваються. Дослідження змін має практичне значення для подальшої виховної роботи, зокрема для правильного прогнозування її змісту і добору методів, форм виховного впливу. Відомості про студента та колектив, отримані за допомогою одного методу, для достовірності й об'єктивності потребують перевірки іншими методами.

Вивчення поведінки і виховання відбуваються одночасно. Прийом чи метод вивчення особистості може бути водночас прийомом чи методом виховання (бесіда, доручення). До основних функцій вихователя належать:

■ активний вплив на процес розвитку й саморозвитку студентів, розвиток у них критичного ставлення, громадянської позиції тощо;

■ формування у студентів необхідних цінностей (переконань), морально-психічних і громадських якостей;

■ активний вплив виховання на процес пізнання студентами один одного, а також розвиток соціальних зв'язків і статутних взаємин у студентських колективах і ВНЗ;

■ формування спонукальних сил студентів до продуктивного навчання та оволодіння майбутньою професією

■ прогнозування й запобігання небажаних виявів поведінки студентів;

■ зменшення негативних якостей і рис характеру студентів.

Виховання стає плідним, якщо воно звернено до суб'єктних, творчих сил студента.

Важливо розуміти, що безліч взаємодій, у які вступає студент, він не засвоює пасивно й механічно. Одні з них стимулюють діяльність і формують мотиви поведінки; інші виявляються нейтральними; треті спричинюють опір. У вихованні спонтанно виявляються природні сутнісні сили людини. Усе це характеризує студента як цілісний феномен, що одночасно є і суб'єктом, і об'єктом виховання.

Як суб'єкт виховного процесу студент становить індивідуальність, що розвивається.

Іншими повноправними суб'єктами виховного процесу є кожен педагог.

Змістова сторона виховної діяльності у ВНЗ зумовлена цілями та завданнями держави. Зміст виховання ґрунтується на загальнолюдських цінностях, досвіді й традиціях сучасної цивілізації, Батьківщини тощо. Основні напрями виховання у ВНЗ в сучасних умовах такі: ідейно-національне, патріотич-не, духовно-моральне, естетичне, соціально-правове, екологічне, фізичне і трудове.

Ідейно-національне виховання полягає у формуванні в студентів національної свідомості й самосвідомості, гордості й гідності, утвердження у свідомості студентів почуття обов'язку, честі, совісті, любові до українського народу, ненависті до тих, хто зазіхає на його незалежність і волю, територіальну цілісність держави тощо.

Духовно-моральне виховання спрямоване на формування в студентів цілісного світогляду, загальнолюдських цінностей, вищих моральних якостей, ставлення до людини як до вищої цінності, поваги до її суджень, поглядів, цінностей, долучення до багатств сучасної культури. Воно ґрунтується на усвідомленні й прийнятті загальнолюдських і національних моральних цінностей, сприяє формуванню свідомості й необхідності дотримуватися норм моралі в повсякденній життєдіяльності.

Основу структури виховання у ВНЗ становлять такі його елементи: суб'єкти, об'єкти мета виховання, система відносин, впливів, взаємозв'язків між елементами, які входять до структури процесу виховання, результати виховання. їх аналіз.