2 Питання Поняття Конституції.

Основні підходи до розуміння сутності конституції. Конституція як центр сучасної правової системи.

Конституція України – це Основний Закон держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини та громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.

Конституція України посідає провідне місце в українському законодавстві і містить у собі вихідні засади національної системи права.

ОЗНАКИ: 1. Конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і значення;

2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію;

3. Конституція є основою правової системи України, її законодавство, поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх;

4. Конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни, тобто це закон що має підвищений ступінь стабільності;

5. Існує досить складний механізм реалізації Конституції, оскільки її дія відбувається на трьох рівнях: на рівні реалізації Конституції в цілому; на рівні реалізації окремих конституційних інститутів; на рівні реалізації конституційних норм.

Конституція як центр сучасної правової системи.

+ Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава; фундаментом не лише сучасних, але й майбутніх перетворень у нашому суспільстві, основою його консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться і окремі моральні орієнтири соціальної справедливості у нашому суспільстві і державі.

+ Конституція закріплює в Україні основи державної політики б спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна слугувати, перш за все, своєму народові.

+ Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все - це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А це означає, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства розрахованим на тривалий період.

Основні підходи до розуміння сутності конституції

1) Історично першою, за часом появи, є “теорія конституції як суспільного договору”. Вона загалом виступає похідною від загальної теорії “суспільного договору”, за якою, як відомо, публічна влада ґрунтується на вільній згоді всіх між собою, при цьому – саме згода членів суспільства виступає основою законності та легітимності влади, а в кінцевому результаті – суспільна згода стає загальним благом (Руссо 

2) Значно рідше, в порівнянні з попередньою, зустрічається “теологічна теорія конституції”. Зміст її полягає в тому, що людина, суспільство, держава, право і все інше, – є творінням Божим. Бог, як творець, для людини, для її загального блага і добра створив також і конституцію.

  3) “Природничо-правове” тлумачення сутності конституції виходить з того, що в ній втілюється багатовіковий досвід народу, зокрема, досвід щодо організації публічно-державних форм співжиття громадян, при цьому повинні широко враховуватися традиції народу, його ментальність і т.д. 

4) В основі “теорії конституції представників юридичної школи права” лежить уявлення про конституцію як вираження ідеї вищого і всемогутнього закону, закону, який має силу верховенства над усіма нормативно-правовими актами в державі. 

5) Як відомо, юридична школа права (інша назва – класична) в основному сформувалася в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Біля її витоків стоять відомі вчені-правознавці: Г. Єллінек, П. Лабанд (Німеччина), А. Есмен, В. Орландо (Франція), А. Дайсі (Англія), М. Коркунов, В. Гессен (Росія). Ця школа мала своїх яскравих прихильників протягом усього ХХ ст. Погляди її представників суттєво вплинули на формування державного (пізніше – конституційного) права європейських країн, на розвиток окремих його інститутів. У середині ХХ ст. англійські конституціоналісти Уейд і Філліпс конституцію тлумачать як “/.../ документ, який має особливе правове значення, і який визначає основи організації органів держави, їхні функції, визначає принципи діяльності цих органів”. 

6) Представники соціологічної школи права (даний напрямок правової науки виникає на початку ХХ ст. як критика поглядів представників юридичної школи права) вбачали в конституції держави, насамперед, втілення ідеї соціальної солідарності. Один із заcновників даного напрямку в юридичній науці, французький правознавець Леон Дюгі (Duguit, 1859-1928) чітко вказав, що саме конституція має бути втіленням ідеї соціальної солідарності, а та своєю чергою виступає “/.../ універсальним законом розвитку суспільства”; він вважав: будь-який закон юридичний, що знаходиться в очевидній і абсолютній опозиції до елементів соціальної справедливості, ніби не існує; водночас, держава зв’язана конституцією тією мірою, якою остання відповідає соціальній справедливості.

  7) “Політологічна школа права” і, відповідно, її теорія конституції належать до наймолодших за часом появи. В основу вчення про конституцію держави представниками цієї школи покладено тезу про те, що конституція, насамперед, є “/.../ документом політичного управління, певним набором правил політичної гри різних громадських сил та інститутів /.../ зводом правил політичних режимів, що сприяють, прокламують, гарантують і організовують політичну свободу” 

 

 

8) Окремо у блоці основних теорій конституції стоїть питання про “марксистсько-ленінську теорію конституції”. Стисло (“телеграфно”), її зміст полягає в тому, що “радянська конституція”, за задумом її творців, виражала волю не всього суспільства, не всього народу, а тільки пануючого класу, тобто, іншими словами, “радянська конституція” є класовою за своєю суттю. В основі даної концепції лежить (вже згадувана раніше) теза про сутність конституції, висловлена В. І. Леніним: “/.../ суть конституції в тому, що основні закони держави взагалі, і закони, які стосуються виборчого права в представницькі установи, їх компетенції і т.д., виражають дійсне співвідношення сил у класовій боротьбі” 

У всіх “радянських конституціях” як основу було закладено тезу про їхню класову сутність. Виходячи з цього уявлення про конституцію, можна було “обґрунтувати” правомірність і насильства, і репресій, і масового знищення людей. Зрозуміло, що за такого стану речей, таких підходів до конституції