Тема 5. Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

1. Соціальна ситуація розвитку у дошкільному віці.

2. Гра як провідна діяльність дітей дошкільного віку.

3. Продуктивні види діяльності дошкільника.

4. Трудова і навчальна діяльність дошкільника.

1. Соціальна ситуація розвитку у дошкільному віці

Дошкільний вік характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, коли значно розширюються сфера взаємодії і коло спілкування дитини. Спілкування з до­рослим значно ускладнюється, набуває нових форм і зміс­ту. Дошкільнику вже недостатньо уваги дорослого і спіль­ної діяльносі з ним, оскільки завдяки мовному розвитку його можливості спілкування розширилися. Він уже здат­ний спілкуватися не тільки про предмети, які сприймає безпосередньо, а й предмети, відсутні у конкретній ситуа­ції взаємодії. Зміст спілкування стає позаситуативним, ви­ходить за межі сприйнятої ситуації.

Головна потреба дошкільника — бути повноправним членом суспільства, жити і почувати себе на рівні з дорослими. Однак реально включитися у доросле життя він не ноже через його складність і свої обмежені можливості. Саме в цьому — розриві між прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати де прагнення — полягає супе­речність соціальної ситуації розвитку дошкільника. Єди­ною діяльністю, яка дає змогу подолати цю суперечність, є сюжетно-рольова гра, у якій дитина виконує роль доросло­го як носія певних суспільних функцій, вступає у стосунки з іншими дорослими, безпосередньо не присутніми. Рольова гра є провідною діяльністю дітей дошкільного ві­ку, спрямованою на орієнтування у предметній і соціаль­ній дійсності.

Усе це свідчить, що соціальна ситуація розвитку дош­кільника ускладнюється і диференціюється, суттєво змі­нюються стосунки з дорослими, які і надалі залишаються центром її життя. Якщо у ранньому віці соціальна ситуа­ція розвитку дитини визначалася лише стосунками з близькими людьми, то у дошкільному — вона вступає у стосунки з ширшим соціальним світом. Те, що дитина спостерігає у світі дорослих, стає предметом її ігрової діяльності, у якій дорослий присутній опосередковано.

3.

Продуктивна діяльність – це малювання, ліплення, конструювання. Така діяльність сприяє розвитку психічних пізнавальних процесів, їх довільному характеру. Особливо продуктивна діяльність позитивно впливає на розвиток сприймання, образної пам’яті, наочно-образного мислення і творчої уяви. Створює сприятливі умови для виявлення і розвитку творчих здібностей дитини.

В продуктивній діяльності розвивається кисть руки, її дрібні м’язи, що готує руку дитини до письма, координує діяльність руки.

Сприяє формуванню умінь і навичок. В цій діяльності виховуються естетичні смаки, деякі морально-вольові якості (охайність, посидючість, старанність).

В продуктивній діяльності є елементи учбової діяльності: мотив (хочу зробити гару аплікацію), мета (що саме зробити), є діяльність і дії (виготовлення малюнку), є самооцінка, самоконтроль (задоволення від поробки).

Різниця у продуктивній діяльності молодшого дошкільника і старшого дошкільника в тому, що у віці 3-4 роки дитина виконує діяльність заради процесу, у віці 6 років – з метою (намалювати те, що вона хоче). Важливо, щоб перед дітьми стояла мета (виконати аплікацію, бо вихователь оцінить, покаже батькам). Важливо, щоб дітки виготовляли поробки для подарунку батькам, які мають їх зберігати. Оцінювати результати продуктивної діяльності треба оптимістично, бо втратиться бажання).

Малювання і стадії його розвитку

Для дитини малюнок є формою й засобом комунікації з іншими людьми й одно­літками, її самовираженням, самоствердженням, а також своєрідною картиною світу; для батьків — це шлях до по­розуміння з нею та гармонізації родинних стосунків; для фахівців з дошкільної освіти, педагогів і психологів — матриця внутрішнього світу, розвитку всіх сфер особис­тості дитини, її соціологізації, Я-концепції.

У малюванні дитина виявляє своє прагнення до пізнан­ня навколишнього світу і певною мірою рівень цього піз­нання. Чим краще в неї розвинені сприймання, спостереж­ливість, чим ширший запас уявлень, тим повніше і точніше вона відображає дійсність у своїй творчості, тим багатші, виразніші її малюнки. Дошкільник у своїй зображувальній діяльності відображає такі специфічні особливості свого мислення, як конкретність, образність. Його зображуваль­на діяльність пов'язана не лише з окремими психічними функціями (сприймання, пам'ять, мислення, уява), а й з особистістю загалом. У ній виявляються інтереси, темпера­мент, деякі статеві відмінності дитини: хлопчики люблять малювати транспортні засоби (машини, кораблі, поїзди, лі­таки), тяжіють до динамічних побудов; дівчатка — будин­ки, природу, використовують у своєму малюнку орнамен­тальне і декоративне оформлення, прикраси.

Особливостями дитячого малюнка є:

— схематизм: зображаючи людину, діти часто малю­ють «головонога» (голову, руки, ноги); схематично зобра­жують вони й інші предмети;

— «прозорість» предмета: малюючи будинок, дитина зображує його одночасно ніби з кількох точок зору (стіни, дах, паркан, люди, меблі — через «прозорі» стіни);

— недосконале зображення динаміки предметів: діти, особливо молодші дошкільники, використовують для цьо­го звуконаслідування, жести; від моторної динаміки, пере­дусім мимовільної, поступово переходять до зорової, зоб­ражувальної, а також зображення перспективи, пропор­ційності окремих частин предмета тощо.

У своєму розвитку малюнок долає такі стадії:

1) позбавлення смислу штрихів. Ними дитина ще не намагається виразити щось конкретне, а лише відтворює дії дорослого;

2) безформність зображень (початок 3-го року життя). Дитина вже прагне виразити: на папері певний образ, однак їй не вистачає творчих сил, тому без допомоги „художника» важко визначити зміст намальованого;

3) «схематичність зображення» (4-5 рік життя). У ній виокремлюють етапи, які залежать від наповнення примітивних схем суттєвим змістом. Наприклад, спершу малюк зображує людину спрощено, з двох частин (голови і опори), та поступово він включає в малюнок нові частини людської фігури, насамперед тулуб і рукв;

4) правдоподібність зображень, для якої характерні поступова відмова дитини від схеми, перші спроби відтво­рити справжній вигляд предметів. Однак, як і раніше, всі малюнки є в основному контурами предметів, з притаман­ною їм непропорціністю і «прозорістю». Однак у цих малюнках уже помітна перспектива. Хоч дитячі малюнки на цій стадії ще недосконалі, художньо не обдарована ди­тина рідко самостійно піднімається на наступний ступінь його розвитку. Лише отримуючи настанови дорослих про -пособи вдосконалення малюнка, вона виходить на новий рівень зображувальної діяльності;

5) точність зображень. На таких малюнках не лише дитина знає, що зображено, але й ті, хто без її коментарів роз­глядає їх.

Використання кольору у зображувальній діяльності дошкільників

Із розвитком малювання у дитини виникає потреба використовувати колір. У цьому окреслюються такі дві тенденці:

1) довільне використання кольору. Дошкільник може розфарбувати предмет будь-якими фарбами, які часто не відповідають реальному його кольору. Наприклад, у намальованої людини одна рука може бути червоною, друга —синьою;

2) намагання зафарбувати предмет відповідно до його справжнього кольору. Як правило, дошкільники використовують колір деяких предметів як обов'язкову ознаку і зафарбовують їх зображення однотонно, без передавання відтінків. Це відбувається тому, що часто вони надають предметові колір, про який почули від дорослих, незважаючи на власне сприймання. Тому їх малюнки насичені кольоровими штампами (трава зелена, дерево із зеленою кроною і коричневим стовбуром, сонце червоне або жовте).

Вільно використовувати колір можуть тільки маленькі діти (2-3-х років), для яких усі кольори гарні, тому вони усіма фарбами без розбору. Та вже у 3—4 роки савлення до кольору суттєво змінюється.

У своїх малюнках діти виражають власне ставлення до них: „гарне” зображають яскравими фарбами, з красивими орнаментами; «негарне» — темними, навмисно неакуратно виконуючи малюнок. Злодія, бабу-ягу, забіяку дитина малюватиме недбало, адже, на її погляд, вони не варті старань. Отже, колір і старання дитини виражають її ставлення до змісту малюнка.

Часто діти використовують колір не для передавання притаманних предмету реальних барв, а для прикрашення зображуваного. Тому розфарбовують зображені предмети зовсім не властивими їм кольоровими смужками, візерун­ками. Старший дошкільник може навмисно невмотивова-но використати колір, створюючи фантастичні образи. Завдяки спілкуванню з дорослими у дошкільника з часом складається уявлення про колір як про важливу ознаку предмета, яка змінюється, він вчиться відчувати гармо­нію, підбирати кольорові поєднання. У нього формується відчуття кольору, яке є важливою передумовою створення довершеного художнього образу.