Особливості перших уявлень про себе у ранньому дитинстві

У ранньому віці дитина захоплена не лише близькими людьми і зовнішнім світом, а й власною персоною, постійно досліджує себе. Ще у немовлячому віці, маючи деякі уявлен­ня про частини свого тіла, розглядає пальчики на руках і ніжках, дивиться на животик, статеві органи, може пра­вильно показати, де у неї ніс, око, вухо тощо. Однак уявлень про свій тілесний образ у дитини ще немає, оскільки вона не може узагальнити результати дотикових і зорових вражень. Відчуття болі, коли дитина сильно і незграбно схопить части­ну свого тіла або вдарить з розмаху ручкою, мало навчило її. Самопізнанню дитини сприяє споглядання себе у дзер­калі. Вона бачить відображення у ньому, впізнає знайомі предмети. їй доводиться мати справу з двома образами: об­раз у дзеркалі, який не можна взяти в руки, і доступний для рук образ реального предмета. Дитина б'є рукою по склі, дивиться на іграшку, яка відображається, заглядає за дзеркало. Знову дивиться в дзеркало і розглядає реаль­ну іграшку, яка лежить на реальній підлозі. Бере свою іг­рашку, і на цьому дослідження закінчується. Дитина ще не усвідомлює, що в дзеркалі було її відображення, оскіль­ки ще не відчуває власного образу.

Дитина відкриває себе у дзеркалі після 1,5, а іноді — після 2-х років. Упізнавання свого зображення у дзеркалі відбувається із запізненням, якщо дорослі спеціально не навчають дитину сприймати своє відображення.

Відкриваючи себе у дзеркалі, малюк дивиться в очі сво­єму відображенню. Його погляд напружений. Він спрямо­вує його на різні частини обличчя, переймаючись питан­ням «хто це?». Усвідомлення того, що саме він відображе­ний у дзеркалі, що він дивиться на себе, приголомшу⁶ його. Тільки потім малюк починає переживати радість з приводу свого відображення.

Діти відкривають своє відображення досить рано, тому що дорослі постійно спонукають побачити і зрозуміти його

V дзеркалі. До того як дитина побачить себе у ньому, вона взке розуміє малюнки у книжечці як зображення реально­го предмета. У малюка з'являються найрізноманітніші ігри, які стосуються розуміння свого відображення у дзер­калі. Діти засвоюють ідентичність відображення і своєї зов­нішності. Коли наприкінці 3-го року життя вони дивляться у дзеркало, то переживають нове непорозуміння, нове зане­покоєння, ніби по-новому прагнуть усвідомити його глиби­ну. Адже тепер вони піднялися ще вище у розумовому розвитку. У дітей виникають нові питання: «Якщо я тут, то хто ж там?». Поступово знову переконуються, що все-таки в дзеркалі також вони.

Нерідко діти починають перед дзеркалом робити гри­маси, можуть одягати на себе різноманітний одяг (татову шапку, рукавички, мамин капелюшок і шарфик) і знову дивитися на себе у дзеркало. Ці дії започатковують новий етап самоідентифікації — ототожнення себе з власним об­разом через відображення у дзеркалі. За допомогою дзер­кала дитина отримує змогу формувати своє уявлення про себе теперішнього (тут-і-зараз).

Розумінню особливостей перших уявлень дитини про себе допомагає аналіз сприймання нею своїх зображень у кіно. Переглядаючи кінострічку, де вона знята, дитина легко згадує ситуацію, учасником якої була. 2-річні діти відразу впізнають дорослого, свої іграшки. Однак власне зображення сприймають як образ іншої, невідомої їм дити­ни. У 2,5 року вона вже впізнає себе, та зовсім не так, як дорослий. Дорослий бачить себе у минулій ситуації. У ма­люка це відображається значно складніше. Малюк розу­міє, що це він, але не ось цей, якого можна доторкнутися, а якийсь інший. Відбувається подвоєння Я: ніби існує він сам та інший він — у кіно. З часом дитина дивиться на своє зображення у кіно і починає схвильовано стежити за всіма діями, які вона виконувала колись і тепер це пам'ятає, як своє минуле. Отже, дитина піднялася у своєму розвитку Ще на сходинку, пам'ятає себе у момент знімання кіно, і кінокадри по-справжньому нагадують про це. За допомо­гою кінокадрів дитина отримує змогу згадувати про себе у минулому, радісно переконуватися в своїй пам'яті і фор­мувати уявлення про себе в період, що минув.

Дитина цікавиться усіма способами підтвердження свого Я: своїми руками, ногами тощо. Вона співвідносить власні дії і результати цих дій: піднявши великий палець ноги, сміється: «Мій пальчик пустує», ніби одухотворюю-чи частини свого тіла. Виокремлення і психічне одухотво-Р^ення частин тіла — один зі способів пізнання себе. її ціка- вить навіть власна тінь, з якою часто грається, стежить за подовженням і скороченням. Зникнення тіні хвилює дити­ну, оскільки вона розширює уявлення малюка про себе. Це відбувається лише під час гри.

Отже, дитина починає знайомитися з власним образом наприкінці 2-го року життя. Стосується це спочатку зов­нішнього вигляду, потім — внутрішнього світу. У цей час вона ще не впізнає себе у дзеркалі, на фотографіях, кіно­стрічках, зосереджує увагу на зображеннях інших людей. Упізнавання себе на фотографії і кінострічці складніше в цьому віці, ніж упізнавання в дзеркалі. Радикальні зміни щодо цього відбуваються лише з середини 3-го року життя.