5. Початки соціальної поведінки і розвиток самосвідомості у ранньому дитинстві. Криза трьох років.

Передумови формування особистості у ранньому дитинстві

Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки «Я сам», коли з'являється усвідом­лення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе.

Дитина вже розуміє, до якої статі вона належить, засвоює статеві ролі, як слід поводити себе у суспільстві, керуючись соціальними нормами. Вона вже чітко розріз­няє, що їй належить, відстоюючи цю власність. Проявляю­чи своє ставлення до навколишнього світу, дитина відчу­ває гордість, вину, сором тощо. У неї зароджуються меха­нізми саморегуляції.

Психологічна характеристика поведінки дитини раннього віку

У своєму психічному розвитку дитина не просто оволо­діває різноманітними діями, не лише вчиться бачити світ, мислити, вона засвоює, що таке «добре» і «погано», звикає підпорядковувати свої бажання необхідності, вбирає в себе правила поведінки, властиві людям. Завдяки цьому почи­нає формуватись особистість дитини, її внутрішній світ.

Дітям раннього віку значною мірою властиві безпосе­редність, імпульсивність поведінки, вони діють під впли­вом почуттів і бажань, не усвідомлюючи їх, не виокремлюючи головного. Для них важливо те, що турбує їх саме на цей час. Ці почуття і бажання породжуються насамперед тим, що безпосередньо оточує дитину, впадає їй в очі. Тому її поведінка цілком залежить від зовнішніх обставин. Пос­тупово вона оволодіває правилами поведінки, вчиться під­порядковувати свої бажання обставинам, контролювати свої і чужі вчинки.

Особливу роль у житті переддошкільника відіграють почуття, які є спонукальною силою, мотивами поведінки. На фоні гарного настрою краще утворюються умовні реф­лекси, успішніше формуються вміння і навички. Позитив­ні емоції активізують фізіологічні процеси в організмі, не­гативні — пригнічують їх. У дітей раннього віку проявля­ється широка гама почуттів: любов і прихильність до близьких людей, зніяковілість стосовно навколишніх, зас­мучення при невдачі, страх тощо.

Емоційний стан дитини у перші роки життя дуже нес­тійкий. Вона легко переходить від плачу до сміху, і навпа­ки, тому її неважко заспокоїти. Почуття спонукають дити­ну до вчинків і у них закріплюються. Віддавши іграшку молодшому, поділившись з іншою дитиною солодощами, вона вчиться бути доброю. Дуже рано у неї проявляється здатність до співпереживання.

У немовлячому віці починають формуватися любов, сим­патія до близьких людей — мами, тата, братика, сестрички, бабусі, дідуся. У ранньому дитинстві вони набувають нових форм. Дитина намагається отримати від дорослого похвалу, засмучується, якщо нею незадоволені. Приблизно із середи­ни 2-го року життя, якщо вона спілкується з іншими діть­ми, з'являється почуття симпатії, яке виявляється у спів­чутті, допомозі, бажанні поділитися солодощами, іграшка­ми. Діти легко переймаються почуттями інших: якщо заплакала одна дитина, цей плач підхоплює й решта дітей.

Одним із найважливіших джерел почуттів півтораріч­ної дитини є оцінка її поведінки дорослими. Похвала, зао­хочення викликають у неї почуття гордості, демонструючи Дорослим свої досягнення, вона намагається заслужити їх позитивну оцінку.

Дещо пізніше, ніж почуття гордості, дитина починає переживати почуття сорому, якщо її дії не виправдовують чікувань дорослих, засуджуються ними. Найчастіше їй оромно, якщо вона неправильно вимовляє слова, помиля­ться, розповідаючи віршик, тощо. Однак поступово дитина починає соромитися несхвалених дорослими вчинків, коли їй спеціально вказують на них. Іноді почуття сорому може пригнічувати інші спонукання, змушуватиме відмо­витися від привабливої іграшки або здійснення важливого вчинку.

Дитина вчиться оцінювати свої і чужі вчинки, однак свідомо управляти поведінкою їй ще важко. Особливо не­легко втриматися від негайного задоволення бажання (з'їсти цукерку), виконати непривабливу дію на пропози­цію дорослого (прибрати іграшки). 2—3-річні діти вже вибірково ставляться одне до одного: частіше граються з одним і тим самим однолітком, помічають, якщо хтось із них не прийшов до дошкільного закладу. Свої емоції во­ни проявляють не лише щодо людей, а й щодо іграшок, тварин.

До старших дітей вони ставляться шанобливо, з радістю відгукуються на їхнє запрошення гратися, до молодших — ставляться доброзичливо, піклуються про них, беруть під опіку.

Розвиток емоційної сфери дитини, багатство і різнома­нітність почуттів, які виникають стосовно до інших лю­дей, є суттєвою передумовою формування особистості.