3.Мовлення як спілкування за допомогою мови, його фізіологічні механізми та розвиток дітей. Спілкування вчителя.

Однією із суттєвих відмінностей психіки людини від психіки тварини є наявність людської мови як засобу формування, передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду людства. Мова –це система словесних знаків, яка включає в себе відповідні значення слів (лексику) та синтаксис (набір правил у відповідності з якими будуються речення). Мова – це об’єктивне явище суспільного життя. Мова містить у собі знання про той народ, який є носієм цієї мови. Мова є засобом прояву національної самосвідомості, духовності народу і за допомогою мови людина само розкривається і вступає у спілкування з іншими носіями цієї мови.

Функції мови

1. Формування, передача та засвоєння суспільно-історичного досвіду людства.

2. Комунікативна функція, яка є основною. Комунікативна функція має 3 основні сторони:

   • інформаційна сторона, пов’язана з передачею знань;

   • виразна сторона, пов’язана з передачею емоцій та почуттів;

   • впливова сторона, пов’язана з вольовими сугестивними властивостями мови, тобто здатністю людини за допомогою мови навіювати іншій людині певне ставлення або переконувати іншу людину у чомусь.

Мовлення – це спілкування людини з іншими людьми за допомогою мови. Отже, мовлення – це психічне явище, воно завжди конкретне та суб’єктивне, оскільки відображає ставлення людини до оточуючого світу. Мовлення використовується людиною для передачі своїх думок, почуттів, вражень. Мова як об’єктивне явище вивчається лінгвістикою, а мовлення як суб’єктивне психічне явище вивчається психологією.

Фізіологічні механізми мовлення

Фізіологічною основою мовлення є друга сигнальна система, сигналом якої виступають не предмети оточуючого світу, а слова. Мовлення є функцією кори великих півкуль головного мозку людини, поре існують певні зони кори, які відіграють особливу роль у функціонуванні мовлення. До таких зон належать:

1. моторний центр мовлення (центр Брока), який знаходяться в задній третині нижньої лобної закрутки лівої півкулі і відповідає за мовленнєву артикуляцію (за вимову слів та речень);

2. сенсорний центр мовлення (центр Верніке), який знаходиться у задній третині верхньої скроневої закрутки лівої півкулі і відповідає за розуміння мовлення.

Дані зони кори виступають не самостійними центрами, а лише компонентами складного нервового апарату, який лежить в основі формування мовлення. Це означає, що за формування мовлення відповідають всі центри та системи головного мозку у їх єдності і ураження певних зон кори може приводити до розладів мовлення, які називають афазіями.

При ураженні центру Брока, людина зберігає здатність розуміти звернене до неї мовлення інших, але не здатна до вимови мовних зв’язків

Ураження центру Верніке приводить до мовних розладів, при яких людина втрачає здатність розуміти звернене до неї мовлення інших, але здатна до вимовлення мовних звуків. Оскільки за формування мовлення відповідає вся кора мозку, то навіть при ураженні певних мовних зон можлива компенсація дефекту завдяки пластичності нервової системи і пластичності нервової системи і пластичності психіки.

Розвиток мовлення у дітей

Мовлення у дітей проходить декілька етапів:

1. домовний етап (від 2 до 11 місяців):

   • гуління (до 5 місяців);

   • лепет (від 5 місяців до 11 місяців).

2. етап первинного оволодіння мовленням (від 11 місяців до 1 року 7 місяців);

3. етап оволодіння граматичним ладом рідної мови (від 1 року 7 місяців до 3 років).

Період від 1 року до 5 років є найбільш сприятливим для оволодіння дитиною мовленням. Проблемою розвитку дитячого мовлення займались такі вчені як Паже, Виготський та Люблінська. Піаже висунув думку про те, що розвиток мовлення дитини іде від так званого егоцентричного мовлення (мовлення для себе) до соціалізованого мовлення (мовлення для інших).

Виготський, виступаючи проти таких поглядів Паже, підкреслював, що мовлення дитини з самого початку його розвитку є соціалізованим, а егоцентричне мовлення є одним з проміжних етапів для розвитку внутрішнього мовлення людини.

Класифікація видів мовлення

І.. За ступенем складності психофізіологічних механізмів, які лежать в основі мовлення виділяють такі види мовлення:

1. хорове мовлення ;

2. ехолагічне мовлення;

3. мовлення- називання;

4. комунікативне мовлення.

ІІ. За ступенем діяльності виділяють більш або менш довільне мовлення.

ІІІ. За ступенем планування виділяють:

1. активне (монологічне) мовлення;

2. реактивне (діалогічне) мовлення.

ІV. За ступенем ектериорізації чи інтериорізації виділяють:

1. зовнішнє мовлення;

2. внутрішнє мовлення.

Діалогічне мовлення завжди мотивоване, оскільки містить у собі прохання чи наказ, передачу повідомлення чи вираження почуттів. Діалогічне мовлення завжди обумовлюється умовами конкретної ситуації спілкування, а тому воно є ситуативним, скороченим, фрагментарним, але зрозумілим, оскільки кожне наступне висловлювання базується на попередньому висловлюванні. Діалогічне мовлення є мало організованим і містить у собі багато звичних зворотів та мовних штампів.