36

Кримінально-процесуальне право

Докази і доказування у кримінальному процесі

1.Поняття, сутність та значення процесуального доказування.

Доказування полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Значення кримінально-процесуального доказування:

- правильне його здійснення дає змогу забезпечити реалізацію прав і законних інтересів всіх учасників кримінального процесу;

- всі питання, які виникають під час кримінально-процесуального провадження можна вирішити лише на підставі достовірно встановлених у ході доказування обставин;

- участь заінтересованих суб'єктів у доказуванні є гарантією реалізації принципів кримінального процесу;

- докази є підставою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

2. Предмет та суб’єкти кримінально-процесуального доказування

Предмет доказування – це сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, які потрібно встановити по кожному кримінальному провадженню і які мають правове значення для правильного його вирішення по суті.

У відповідності із ст. 91 КПК України у кримінальному проваджені підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Суб’єкти доказування.

У відповідністю з ч.1 ст.93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом. Кримінальний процесуальний кодекс передбачає наявність двох сторін при здійсненні доказування у кримінальному провадженні: сторони обвинувачення і сторони захисту.

Стороною обвинувачення є прокурор. У відповідності до ст.36 КПК прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Стороною обвинувачення виступають також органи досудового розслідування.

Також стороною обвинувачення є керівник органу досудового розслідування і слідчий досудового розслідування. Оперативні підрозділи також можна віднести до сторони обвинувачення, адже вони за письмовим дорученням слідчого та прокурора здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі дії. При цьому оперативний працівник також користується повноваженнями слідчого.

Стороною захисту виступають підозрюваний і обвинувачений, виправданий та засуджений, захисник та законний представник.

Суб’єктами доказування виступають потерпілий, а також представник потерпілого чи законний представник потерпілого.

А згідно ч.1 ст.92 КПК обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 Кримінального процесуального кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках – на потерпілого.

Прокурором, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити обставини, що викривають та виправдовують підозрюваного та обвинуваченого, визначити обставини, що пом’якшують покарання, надати тим належу правову оцінку та забезпечити прийняття законних та неупереджений процесуальних рішень.