30. Культура Візантії в історико-культурному житті Київської Русі

Важко переоцінити значення візантійської культури для розвитку Київської Русі, а згодом України, і Московської держави. Вже з IX ст. починаються активні контакти Візантії та Київської Русі знаменитим шляхом "з варягів у греки". З легендарного походу князя Аскольда на Царгород у 860 р. було фактично започатковане хрещення Русі. У середині X ст. поїздка київської княгині Ольги до імператора Константина Багрянородного мала велике . значення у дальшому розвитку торгово-політичних відносин між обома країнами і поширенні християнства на Русі. Шлюб сестри візантійського імператора Василія II — Анни з київським князем Володимиром довершив перетворення християнства на державну релігію Русі (акт хрещення 988 р.). У такому вигляді воно повністю успадкувало візантійську традицію. Візантійська християнська концепція богообраності імператорської влади відчутно вплинула на формування "самодержавства" Київської Русі. Церква тут також була залучена до коронації київських князів, символізуючи, як і у Візантії, божественне освячення їхньої влади. Запровадження християнства на Русі сприяло поширенню серед її населення слов'янської писемності — кирилиці. З Візантії у великій кількості прибували богослужебні книги і предмети християнського культу, був запозичений церковний спів. Найпомітніший вплив Візантії на мистецтво Київської Русі. Давньоруські князі запрошували до Києва, а згодом і до Володимира візантійських архітекторів і художників для спорудження храмів та монастирів. Збудований Ярославом Мудрим у Києві 13-ку-польний собор Св.Софії був спроектований візантійськими зодчими, що використали й традиції давньоруської архітектури. У створенні його мозаїк і фресок, поряд з візантійськими митцями, брали участь і місцеві майстри, переймаючи досвід. У Володимирі під час розпису Дмитріївського собору місцеві майстри працювали над фресками вже на рівні з художниками, запрошеними із Константинополя. Впродовж багатьох віків й українська культура зазнавала значного впливу унікальної духовної спадщини Візантії. Це яскраво виявилося у збереженні тісних зв'язків українського православ'я з Константинопольською церквою, системі навчання в школах церковних братств України, діяльності Острозької та Києво-Могилянської академій. Укр. богослов'я, іконопис, церковна арх-ра та л-ра тривалий час дотримувалися візантійської традиції. Мотиви візантійської філософії відчутні в укр.. православній полемічній л-рі, творчості видатного укр.. мислителя Григорія Сковороди. Відомими центрами освіти, науки, будівельного та образотворчого мистецтва візантійської орієнтації в Україні були Київ і Чернігів.

34.Запровадження християнства на Русі,гуманізація свідомості

На відміну від слов’ян. язичництва (основн. світоглядн. домінантами якого були антропоморфізація природи і натуралізація людини) прийняте Руссю християнство диктувало якісно іншу концепцію людини. Основою всіх основ і мірою всіх речей стала вища духовна особа і субстанційна першооснова. Бог середньовіччя – це не тільки релігійне уявлення про творця світу і його “управителя”, але і філософія поняття про єдину трансцендентну субстанцію (бо він вічний, безкінечний, володіє абсолютним буттям), з’єднану з моральним ідеалом - максимою людських здібностей (бо він надрозумний, всеблагий, милостивий, всеправедний). До цього ключового дня середньовічної свідомості надпонняття зводяться всі модуси природного, соціального і особистого буття, навкруг нього і через нього осмислюються всі основоположні питання людського існування, тому так часто в середньовічній мові і проявляється у всій різноманітності творінь культури Києворуської доби.

Порівняно з попереднім періодом панування домоністичної свідомості людина безперечно змаліла перед образом безмежного абсолюту, однак її малість розглядалась не як привід для приниження, а як передумова для розвитку. Через усвідомлення цієї малості, гріховності , навіть нікчемна людина отримувала перспективу духовного розвитку, її свідомість стає динамічно направленою до морального вдосконалення

Безперечно, найбільший вплив християнство здійснило на моральний світ наших предків, на формування нової морально-ціннісної парадигми. Християнство розвернуло в діаметрально протилежному напрямку світ попередніх цінностей, принесло з собою нові життєві орієнтири. Київський митрополит Іларіон у своєму "Слові про закон і благодать" писав, що дохристиянський світ - це світ закону, рабства, насильства, несправедливості, несвободи; натомість новий світ, що почався з народження Христа, світ благодаті, любові, милосердя, спасіння, свободи, справедливості.

Найбільший вплив хр-во здійснило на моральний світ наших предків,на формування нової морально-ціннісної парадигми. Хр-во розвернуло в діаметрально протилежну сторону світ попередніх цінностей,принесло нові життєві орієнтири.

31. Історичні умови формування західноєвропейської середньовічної к-ри

В добу античності сталися події, які вплинули в подальшому на с.к.

395р- Рим.імп. розпалась на 2 частини : Зх.Рим. Імп.(т-ія Риму) та Сх.Рим.імп- Ромейська держава або Візантійська- т-ія Балкани,Мала Азія,Пн.Африка,Близький Схід. Періодизація 476-1000 1000-кін 13 ст. синтез 3 складових:

-варварська к-ра - антична к-ра(лат.м.,римське право, освіта «7 вільних мистецтв»)

-християнство(1000р-умовно та межа,коли заверш. Християнізація Європи). Це означало,що склалася сер.к-ра,як система; склалась культурна цілісність Європи як єдність християнського світу

Середні віки (V—ХVI ст.) — це епоха, початок якої збігся з відмиранням античної культури, а кінець — з її відродженням в Новий час. В основі середньовічної культури лежать традиції Західної Римської імперії, що представляють т.зв. «романський початок». Головними в культурній спадщині Рима є правова культура, наука, мистецтво, філософія, християнство. Ці традиції засвоювалися під час боротьби римлян з варварами і активно впливали на власну культуру язичеського родоплемінного життя франків, бриттів, саксів, ютів і інших племен Західної Європи, що представляє т.зв. «германський початок» середньовічної культури. В результаті взаємодії цих початків виникла напруга «діалогу культур», що дало могутній імпульс становленню і розвитку власне західноєвропейської середньовічної культури.

Її матеріальну основу складали феодальні відносини, головною особливістю яких були:

1) умовність власності на землю: феодал «тримав» феод — землю з селянами на правах володіння, одержуваного від вищестоящого феодала (сеньйора), що, у свою чергу, також був васалом феодала, що займає більш високу ступінь у політичній ієрархії;

2) особисте й економічне підпорядкування селян «власникам» землі. Основні форми залежності — патронат і кріпосне право;

3) взаємні зобов´язання сеньйора і васала, жорстку єдність прав і обов´язків.

Середньовічна культура формувалася в умовах панування натурального господарства замкнутого світу сільського маєтку, нерозвиненості товарно-грошових відносин. Надалі соціальною основою культури усе більш ставало і міське середовище, бюргерство, ремісниче цехове виробництво, торгівля, грошове господарство.

Соціальна основа Середньовіччя виступає насамперед як політичне панування військового стану — рицарства, засноване на сполученні прав на землю з політичною владою. З утворенням централізованих держав формувалися стани, що складають структуру середньовічного суспільства — духівництво, дворянство й інші жителі, пізніше названі «третім станом», «народом». Духівництво піклувалося про душу людини, дворянство (рицарство) займалося державними справами, народ — трудився. Тим самим християнський зразок людини трансформувався в станові ідеали людського життя.