В Україні розрізняють такі види контролю:

• Державний- на загальнодержавному рівні розподілу ВВП;

• Відомчий – галузеві міністерства і відомства;

• Внутрішній – самоперевірка фінансової діяльності підприємствами;

• Незалежний – здійснюють аудиторські фірми;

• Суспільний – контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави.

Одне з найважливіших завдань фінансового контролю – перевірка чіткого дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності і повноти виконання фінансових зобов”язань перед бюджетною системою, податковою службою, банкам, а також взаємних зобов”язань підприємств за розрахунками та платіжними документами.

4. Головне призначення фінансів – сприяти через різноманітні фінансові інститути успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини.

Необхідність фінансів в умовах ринкового господарства зумовлюються:

1. Існуванням товарно-грошових відносин і дією закону вартості. Реалізація продукції, товарів і послуг здійснюється шляхом купівлі-продажу за гроші.

2. Без фінансів неможливо забезпечити кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати розвиток виробництва.

3. З появою держави виникли податки як матеріальна основа її існування.

Роль фінансів проявляється, в тому, що вони:

1. забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб і держави;

2. забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва;

3. здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

4. впливають на інтереси суб”єктів розподільчих відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

5. відіграють провідну роль у системі економічних методів управління економікою держави;

6. утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічних та соціальних сфер суспільства;

7. забезпечують контроль за суб”єктами обмінно-розподільчих відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів держави.

Тема 2. Теорії фінансів

1. Докейнсіанські теорії фінансів.

2. Економічна теорія Джона Кейнса.

3. Неокейнсіанці та сутність їх теорії.

4. Неокласичні теорії фінансів.

5. Посткейнсіанські теорії фінансів.

1. Основоположником фінансової науки слід вважати Адама Сміта. В своїй праці „Дослідження про природу і причини багатства народів” він першим розробив окремі положення про сутність фінансів держави, в основу яких покладено виробничу і невиробничу працю.

Виходячи з цього Сміт дав:

• Характеристику основним фінансовим категоріям – витратам і доходам держави;

• Довів, що весь або загалом весь державний дохід отримується за рахунок податків та витрачається непродуктивно. Тому державні витрати збільшуються та скорочують можливості накопичення капіталу та росту НД.

Головним постулатом його теорії є – забезпечення економічно сприятливих умов для накопичення капіталу.

Розроблюючи систему податків Сміт переслідував мету – стимулювати накопичення капіталу та прискореного розвитку виробничих сил.

Ці погляди підтримував Давід Рікардо. В своїй праці „Початок політичної економії і податкової системи”, виходячи з теорії вартості праці, він визначив, що всі податки безпосередньо впливають на капітал, або на дохід. Він зробив висновок, що податки в цілому, є великим злом. Із зростанням податків збільшується споживання народу, що в кінцевому випадку відбивається на виробництві. Тому держава неповинна оподатковувати прибуток, щоб не зменшувати майбутнє виробництво.

Класична буржуазна політекономія Сміта та Рікардо визначила концепцію офіційної політики по відношенню до державних витрат та податків.

Бурний розвиток виробництва в 19 ст. призвів до зростання протиріч між працею та капіталом. Англійський вчений Джеймс Стюарт Мілль виступив з пропозицією внесення змін до сфери розподілу доходів.

Він розробив нові принципи податкової системи;

Ввів податковий мінімум, який повинен дорівнювати доходу необхідному для існування;

Розробив „Податкову теорії послуг”, згідно якої кожна людина повинна віддавати державі частину доходу за підтримку, яку вона отримає в майбутньому.

В наш час дана теорія вплинула на погляди американського вченого Поля Самуельсона.

В 1870 році виникає нова історична школа, початок якій дали німецькі вчені: Шмоллер, Вебер, Вагнер. Вони сформували 9 принципів оподаткування, визначили, що накопичення капіталу можливе за допомогою державних податків.

З середини 19 ст. фінансова наука знаходиться під впливом марксистського вчення.

Сутність фінансів в умовах капіталу, роль та значення окремих фінансових категорій розробили Карл Маркс, Фрідріх Енгельс.

Ці питання знайшли відображення в роботі „Капітал” та „Критика політекономії”.

Досліджуючи методику первинного накопичення капіталу Маркс вірно відніс до них фінансові методи – державні витрати, держ. кредит, податкову систему.

Найбільшого значення він надавав податкам як основному джерелу додаткової експлуатації населення.

В загальному кінець 19 і початок 20 ст. характеризується розповсюдженням теорії „граничної корисності”, як реакції на марксистське вчення, вона проникає і у фінансову сферу.

2. Економічна теорія англійського економіста Джона Кейнса виникла як необхідність капіталізації виробництва в державному регулюванні, здійснила великий вплив на формування фінансової політики.

В основу фінансової концепції ДЖ. Кейнса покладена ідея „Ефективного попиту”

Він виступав з даною теорією коли економіка переживала велику економічну кризу 1929-1933 років. Написав свої роздуми в роботі „Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей”.

В цій роботі він обґрунтував необхідність втручання в економіку в умовах усуспільнення капіталу і праці. Основним інструментом такого втручання повинні стати державні витрати. Їх формування і розвиток є важливим фактором досягнення ефективного попиту. Зростання державних витрат за рахунок податків і займів зможуть оживити підприємництво і забезпечити збільшення НД, а також ліквідувати безробіття.

Основну увагу Кейнс приділив податкам та їх впливу на основний „психологічний закон”, згідно якому люди можуть збільшувати своє споживання в такій мірі як збільшується їх дохід. Це призводить до зростання попиту на товари і збільшенню виробництва.

Держава повинна забезпечувати недостатній попит шляхом збільшення своїх витрат.

Він вивів формулу:

Заощадження + Податки = Інвестиції + Державні витрати

Таким чином, Кейнс розробив принципово нову теорії фінансів, направлену на регулювання економіки в умовах її монополізації.

3. Послідовники Дж. Кейнса в 1950-1960 рр. внесли до його теорії динамічний елемент, що дало можливість створити „теорію економічного росту”.

Важливе місце в ній зайняли розробки вчених (США – Хансен, Харис; Великобританії – Харрод, Пікок; Франції - Перру; Німеччини – Нейман). Вони завершили створення „фіскальної анти циклічної теорії”.

Сутність якої зводиться до змін в державних доходах і видатках з метою збалансованого економічного розвитку.

Неокейсіанці відстоювали ідею „дефіцитного фінансування”, як засобу досягнення ефективного попиту. Вони доводили необхідність великих фінансових витрат (Стокгольмська школа – Миндаль, Мюрдаль). Доводили теорії „циклічного балансування бюджету”, тобто пристосування доходів і видатків бюджету до економічного циклу.

Вимоги неокейсіаців активніше використовувати державний бюджет для регулювання і стимулювання капіталу знайшли відображення в теорії „всебічного бюджетного стабілізатора”. Податкові стабілізатори повинні діяти автоматично, регулюючи циклічні коливання та забезпечуючи гнучкість.

Неокейсіанці доповнюють їх „керованими стабілізаторами,” тобто постійно змінюючими податковими заходами.

4. Одночасно з теоріями неокейсіанців в післявоєнні роки (середина 50-х) виникли неокласичні теорії фінансів, які пропагували ідеї вільного підприємництва при обмеженні державного регулювання.

Теоретики із неокласичної школи (Слоу, Кенрик, Роббінс, Мід) відстоювали основний принцип невтручання держави в економіку, виступали за скорочення загальних обсягів витрат, одночасно змінюючи їх структуру, шляхом збільшення витрат на освіту і науку.

Основну увагу було приділено „інвестуванню в людину” людський капітал.

В подальшому із неокласичної школи відділилось неоконсервативне направлення, яке розробило теорію „економіки пропозицій”. Її економічна концепція виходить з того, що фінансове зростання визначається заощадженнями та накопиченнями.

Держава через податкову систему повинна створити умови для формування заощаджень. Фінансам необхідно було забезпечити довгострокове збільшення економічної могутності держави.

Широку славу набула податкова концепція американського економіста Лаффера, який на основі побудованого графіку прийшов до висновку: високі ставки податків стримують темпи економічного зростання держави.

5. В 1970р. сформувалось посткейсіанське направлення неокейсіанського вчення. Найвідоміші його представники – Калдер, Мінський, Клауер.

Вони критикували основні положення як неокласичної школи так і неокейсіанців.

Основні напрями посткейнсіанського вчення:

1. Розвиток ідеї державного втручання за допомогою фінансового механізму;

2. Фінансова політика направлена на обмеження діяльності монополій і скорочення витрат;

3. Проведення соціальних реформ в державі;

4. Введення методу „податку на витрати”;

5. Заміна прибуткового податку податком на споживання.

Аналізуючи концепції різних фінансових течій, можливо зробити деякі висновки:

• Система поглядів в галузі фінансів виступає як частина загальноекономічної теорії, що сприяла розвитку фінансової науки в цілому;

• Виникнення фінансових концепцій є відповідною реакцією на вимоги макро і мікроекономіки держави;

• Фінансові рекомендації мають практичну цінність, стають загальною економічною стратегією розвитку держави по зміцненню економіки і соціальних відносин та фінансової політики в цілому;

• Прогресивні ідеї вчених Заходу забезпечують високий рівень економічного зростання, допомагають суспільству задовольняти потреби людини.