51

ВСТУП

Перехідний етап реформування економічних відносин в аграрній сфері позначився на ній затяжною і гострою кризою. Вихід з такої ситуації вимагає ведення ефективного виробництва, однією з передумов чого є науково-обґрунтоване управління всіма складовими ресурсного потенціалу галузі, в тому числі трудовими ресурсами. Наявність і функціонування раціональної системи управління на державному, галузевому, регіональному та на рівні підприємства є важливою і необхідною складовою розвинутої ринкової економіки.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів, які є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця - вирішальним фактором виробництва.

Праця – це доцільна діяльність людини, в процесі якої створюються матеріальні блага для задоволення особистих і суспільних потреб. Вона є єдиним джерелом суспільного багатства, матеріальною основою існування і розвитку, першою умовою людського життя.

У процесі суспільного поділу праці виникли відмінності між промисловою і сільськогосподарською працею, які зберігаються навіть при високому рівні технічної оснащеності виробництва. Це пов’язано з тим, що праця в сільському господарстві має свої особливості. На відміну від промисловості предметами праці тут є живі організми – рослини і тварини, які розвиваються за специфічними біологічними законами. Для сільськогосподарської праці характерна сезонність виробництва, особливо в галузях землеробства, що вимагає використання відповідних форм кооперацій і розподілу праці на підприємствах. Сільськогосподарська праця більш складна, її результати значною мірою залежать від природних і економічних умов, а також територіально розміщення господарства.

Загострення проблеми працевлаштування і подолання безробіття зумовили потребу у детальному розгляді питань управління відновленням трудового потенціалу (планування, набір, відбір, підготовка кадрів, їх стимулювання), раціональної організації роботи з персоналом, атестації і оцінки кадрів, планування кар’єри і службового просування, впровадження раціональної системи винагород.

У складі трудових ресурсів сільського господарства виділяють дві категорії: зайняті в громадському виробництві та в особистому підсобному господарстві. Трудовий потенціал включає в себе такі поняття: освіта, стаж, фізичне та моральне здоров’я, виховання, демографічну ситуацію тощо.

Відтворення робочої сили складається з суми життєвих благ, необхідних для підтримання життя окремих індивідуумів і членів їхніх сімей, витрат на їх освіту та підготовку. Робоча сила, таким чином, відображує економічний зміст трудових ресурсів.

РОЗДІЛ 1. Науково-теоретичні основи продуктивності праці в аграрному секторі економіки

1.1. Продуктивність праці: сутність та значення

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи: 1) робоча сила (тру­довий потенціал, людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку – результатів праці та витрат праці.

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання [].

В.Г. Андрійчук стверджує, що продуктивність праці – це реалізована здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи [].

З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. Адже чим менше потрібно часу для виробництва якогось виду продукції, тим більше робочого часу може бути використано для збільшення виробництва цього самого або іншого виду продукції. Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується (за інших однакових умов) її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, під­вищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктив­ності праці посилюється процес вивільнення працівників, які мо­жуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів дія­льності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується [].

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик []. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці – це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

В умовах ринкових відносин висока продуктивність праці в кінцевому рахунку забезпечує ріст обсягу виробництва [].

Продуктивність праці відображає плодотворність, ефективність людської праці в сфері матеріального виробництва. Розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну продуктивність праці []. Індивідуальна продуктивність живої праці відображає продуктивність праці окремого робітника. Загальна продуктивність — це усереднена індивідуальна продуктивність, розрахована на ділянці, у цеху, на підприємстві, у галузі.

Незважаючи на велике значення індивідуальної і локальної продуктивності в господарській діяльності підприємства, ці показники не відображають сукупних витрат праці, зв'язаних з виробництвом і реалізацією продукції [] Трудові витрати й економія, досягнуті на всіх етапах виробництва, включаючи задоволення споживача, можуть бути враховані тільки в продуктивності суспільної праці, що характеризується економією праці, розрахованої в цілому по народному господарству.

Рівень продуктивності праці (віддача робочої сили) — одна з найважливіших характеристик, що відбиває прогресивність способу виробництва.

Підвищення продуктивності праці забезпечує ріст кількості продукції, зробленої в одиницю часу, що Сприяє росту валового внутрішнього продукту, зниженню собівартості і збільшення національного доходу.

Виготовлення продукції безпосередньо пов'язане з живою працею, а також з минулою працею, упредметненій у засобах виробництва, сировині, матеріалах. Співвідношення між витратами живої і минулої праці з ростом продуктивності праці змінюється. В міру впровадження досягнень науково-технічного прогресу витрати живої праці в одиниці продукції скорочуються швидше, ніж витрати минулої праці, упредметненої в засобах виробництва. В результаті у вартісній структурі одиниці продукції частка живої праці зменшується, а частка упредметненої праці росте, але збільшується в таких пропорціях, що загальна сума витрат живої і минулої праці, яка включена в одиницю товару, зменшується.

Ріст продуктивності праці, як і його рівень, у значній ступені залежить від розвитку продуктивних сил і суспільства, тобто сукупності засобів виробництва і трудових ресурсів, що забезпечують їхню роботу.

Розрізняють продуктивність суспільної і живої праці []. Продуктивність суспільної праці – це витрати живої й упредметненої праці (сукупність засобів і предметів праці) у сфері матеріального виробництва. Ріст продуктивності суспільної праці досягається, коли забезпечується сукупна економія трудових ресурсів і засобів виробництва.

У промисловості для виміру продуктивності, живої (індивідуальної) праці використовуються два показника: виробка і трудомісткість продукції.

Виробка відображає кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу.

Виробництво будь-якої продукції, в тому числі і сільськогосподарської, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності або завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих у сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день законодавчо регулюється і в історичному плані спостерігається скорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповідно до фізичних і психічних можливостей людини. Тому зрозуміло, що збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна насамперед завдяки підвищенню продуктивності праці.

Проте на виробництво продукції витрачається не лише жива праця, а й минула, уречевлена у виробничо-спожитих засобах і предметах праці. Тому, розглядаючи продуктивність праці в широкому значенні цього слова, можна зробити висновок, що для суспільства продуктивність праці підвищується з економією як живої, так і уречевленої праці. Однак слід мати на увазі, що співвідношення між затратами уречевленої і живої праці на одиницю продукції не є стабільним, а постійно змінюється, причому так, що частка живої праці зменшується, а минулої — збільшується. Реальне підвищення продуктивності праці в широкому розумінні цього слова має місце лише тоді, коли темпи зростання уречевленої праці менші за темпи скорочення живої праці, тобто коли сукупні затрати праці на одиницю продукції скорочуються.

1.2. Методика визначення показників продуктивності праці

З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники – погодинну, денну і річну продуктивність праці – відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.

Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв'язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом:

(1)

де Рп – річна продуктивність праці; Чп – погодинна (денна) продуктивність праці; Іп – інтенсивність праці – кількість відпрацьованих одним середньорічним працівником людино-годин (людино-днів) за рік. ,

Крім цього показники продуктивності праці поділяють на повні і неповні. Повними називають показники продуктивності праці, при визначенні яких беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої праці. Неповні показники є проміжними і розраховуються до одержання продукції.

Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду, за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період (дорощування і відгодівля великої рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період – місяць, квартал, рік.

Важливим неповним абсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за одним працівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів, обладнання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшення організації праці. При цьому знижуються затрати живої праці на голову тварин (об'єкт обслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовий приріст живої маси тварин тощо ) зростатиме її продуктивність.

Наведений механізм визначення повних показників продуктивності праці побудований на.; прямо пропорційній залежності їх рівня від обсягу виробництві продукції та обернено пропорцій­ній залежності від затрат живої праці. Для оцінки дії цих двох факторів на продуктивність Праці визначають показник – коефіцієнт випередження з виразу:

(2)

де Кв – коефіцієнт випередження; Пп_1: і Пп₀ – продуктивність праці відповідно у звітному і базовому періодах; ВП₁ і ВП₀ - обсяг виробництва валової продукції відповідно у звітному і ба­зовому періодах.

Для пошуку на кожному підприємстві резервів зростання продуктивності праці потрібна проаналізувати її досягнутий рівень, визначивши найважливіші фактори, які впливають на зміну останнього. Скажімо, із формули визначення річної продуктивності праці випливає, що вона може збільшуватися (зменшуватися) за рахунок зменшення (збільшення) кількості працівників, або за рахунок зміни обсягу виробництва продукції, або під одночасним впливом обох цих факторів.

Для обчислення приросту річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників можна скористатися формулою:

(3)

де Р_пр – приріст річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників; КП₁ і КП₀ – кількість працівників відпові­дно в звітному і

базовому періодах.

Вплив збільшення обсягу виробництва продукції на приріст продуктивності праці визначається за формулою:

(4)

де П_ПП – приріст річної продуктивності праці завдяки збіль­шенню обсягу виробництва; ВП₁ і ВП₀ – обсяг виробництва ва­лової продукції відповідно в звітному і базовому періодах.

Усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник можна об'єднати в три групи. До першої групи належать фактори, що сприяють збільшенню вироб­ництва продукції, до другої скороченню затрат живої праці, до третьої – соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективнішої праці.

Натуральні показники визначають ді­ленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продук­ції. Це – обернені показники продуктивності праці, і їх назива­ють технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кож­ним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозу­мілим і порівнянним показником продуктивності праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в ди­наміці, між підприємствами, регіонами і країнами.

Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов'язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.

Розуміння суті цих двох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарстві нерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукрових буряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотно відрізняється.

Збільшення у виробництві продукції досягається завдяки підвищенню культури землеробства, впровадженню нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур, кращих порід і ліній тварин, раціональної хімізації виробництва і меліорації землі, зміцненню кормової бази тощо. Серед другої групи факторів важ­ливе значення мають такі впровадження нових технологій і способів обробітку ґрунту, раціональної організації праці і виробничих процесів, досягнення обґрунтованої спеціалізації виробництва й ефективного співвідношення між основними та допоміжними галузями. Але найбільш радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат живої праці, є заміна її капіталом. Результатом такої заміни є механізація й автоматизація виробництва, завдяки чому не лише підвищується продуктивність праці, а й зростає при­бутковість підприємств.

Серед третьої групи факторів підвищення продуктивності праці особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації працівників і рівня їх матеріальної заінтересованості, моральне стимулювання кращої праці. Працівники з вищою кваліфікацією швидше та якісніше виконують свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів є важливою умовою зміцнення еко­номіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці капіталом, перехід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає для їх експлуатації кваліфікованіших працівників з іншим рівнем матеріального стимулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко розумі­ти, що, коли, чому і як йому потрібно робити, а також яка матері­альна винагорода його очікує.

Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці є взаємовідносини між управлінським апаратом (менедже­рами) і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об'єктивно оцінювати роботу кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи за­уважень винним у присутності інших працівників.

Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки впровадженню наукової організації праці, коли досягається найбільш раціональне виконання трудового процесу.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ В ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля»»

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю Продовольча компанія «Зоря Поділля» знаходиться в м. Гайсині Вінницької області. Дане господарство знаходиться на відстані 3 км від залізничної станції м. Вінниця, від цукрового заводу на відстані 1,5 км, і Гайсинського МТП – 2 км.

Підприємство має середній рівень спеціалізації, коефіцієнт спеціалізації становить 0.36, що свідчить про переважаючи три напрямки виробництва сільськогосподарської продукції. Напрямок господарства зерново-молочний з розвиненим скотарством.

Загальна земельна площа господарства 24575 га. Площа сільськогосподарських угідь – 24575 га, з них рілля становить 23933 га або 97,4 % , а отже рівень розораності – 97 %, рівень освоєності – 100 %. Дані показники визначають високий рівень використання землі в господарстві, а отже, покращувати результати діяльності можливо лише використовуючи інтенсивний шлях розвитку, тобто використання висикопродуктивних сортів рослин та більш ефективну сільськогосподарську техніку.

Землі господарства розміщені в правобережній лісостеповій зоні Південно-західної частини України. В географічному відношені територія земель господарства входить в Велике Подільське плато, яке дуже розчленоване глибокими заплавами рік Південного Бугу, Дністра та їх приток, а також глибокими ровами та балками.

За даними Гайсинської метеорологічної станції, клімат території можна охарактеризувати як помірно-континентальний, з середньою сумою річних опадів 480мм. і середньо-річною добовою температурою повітря 6,0 градусів.

Більша частина опадів припадає на період вегетації сількогосподарських культур (квітень – серпень місяці 274 мм.). Сніговий покрив невисокий і нестійкий, сніг лежить приблизно 76 днів, в окремі роки відмічено менша тривалість снігового покриву. Нестійкість снігового покриву і різкі коливання низьких та підвищених температур приводить до утворення льодяної кірки, в результаті цього існує часткова загибель озимих культур.

Вцілому природно-кліматичні умови, де розташоване дане господарство, є сприятливим для вирощування сільськогосподарських культур.

Важливу роль для нормування та ефективного функціонування аграрного підпрємства відіграє належний рівень забезпеченості його трудовими ресурсами, зокрема висококваліфікованими кадрами. Оскільки, трудові ресурси є основною складовою продуктивних сил, а їх праця – вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва. В ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля»» Вінницької області забезпеченість кваліфікованими кадрами складає 84 % від наявної кількості працюючих. Керівник господарства та головні спеціалісти мають вищу економічну освіту, що відображається на ефективній виробничій діяльності всього сільськогосподарського підприємства.

Номінальний фонд робочого часу одного працівника складє – 276 люд.-днів, а ступінь використання трудових ресурсів приблизно складає - 85 %. Середьорічна чисельність працівників протягом досліджуваного періоду залишається майже стабільною, що свідчить про оптимальний рівень забезпечення господарства трудовими ресурсами.

Розмір підприємства характеризують такі показники як: обсяг виробництва та реалізації продукції, площа та структура земельних угідь, чисельність працюючих та відповідність їх в професійно-кваліфікаційному плані потребам господарства, затрати праці, затрати на основне виробництво, вартість основних виробничих фондів та оборотних засобів, тощо.

Для оцінки розміру підприємства використаємо показники, наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Основні показники розміру ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля»»

Показники	Роки			По господарству, в середньому за три роки		В серед-ньому по гос-подарствах району, 2011 р.	2011 р. в % до
	2009	2010	2011				середнього зна-чення по госпо-дарству	серед-ньора-йоного значе-ння
Вартість валової продукції (в порівняль-них цінах 2005р), тис грн.	107081,5	135946,2	190751	144592,9		57378,3	131,9	у 3 рази
Площа с. – г. угідь, га	24028	24483	24575	24139,7		8902,9	101,8	у 3 рази
з них: рілля	23798	23816	23933	23849		7860,1	100,4	у 3 рази
Середньорічна чисель-ність працюючих, осіб:	2363	1921	855	1713		383	50,0	у 2,2 рази
основні працівники рослинництва	1711	1770	698	1393		263	50,1	у 2,7 рази
основні працівники тваринництва	652	151	157		320	120	49,1	130,8
Затрати праці всього, тис. люд.-год.	3240,1	2500,7	2627,3		2789,4	1147	94,2	у 2,3 рази
Середньорічна вартість основних фондів та обо-ротних засобів, тис. грн.	455318	434207	595778		495101	69255,1	120,3	у 8 разів
Фондозабезпеченість, тис. грн.	800,4	875,0	987,7		887,7	253,2	111,3	у 4 рази
Фондоозброєність, тис. грн	81,4	111,5	283,9		158,9	88,6	178,7	у 3 рази

З таблиці видно, що в господарстві спостерігається тенденція до збільшення вартості валової продукції, і в 2011 р. вона становила 190751 тис. грн., що на 83669,5 тис. грн більше порівняно із 2009 р. Особливих змін в землекористуванні господарства за 2009-2010 роки не відбулося, а у 2011 р. площа земельних угідь збільшилась на 547 га і становила 24575 га. Середня чисельність працюючих в господарстві протягом років зменшилась більше ніж у три рази і в 2011 році становила 855 осіб. Зменшилась і кількість працівників, задіяних в галузі тваринництва та рослинництва. Так у 2009 р чисельність працівників в цих галузях становила 1711 і 652 особи відповідно, в кінці звітного періоду їх кількість зменшилась і становила вже 698 та 157 осіб.

Для повнішої характеристики підприємства необхідно дослідити забезпеченість основними ресурсами: земельними, трудовими та матеріальними. Аналіз цих показників дасть змогу скласти інтегрований показник – ресурсний потенціал.

Ресурсний потенціал – це сукупність природних та техногенних матеріальних елементів, які можуть бути залучені у виробництво різних благ (споживних вартостей).

Однією з головних частин ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств є земельні ресурси, забезпеченість якими подано в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Структура земельних угідь в ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля»»

Види угідь	2009 р.		2010 р.		2011 р.		Відхилення 2011р. до 2009р., +,-
	Площа, га	в % до всього	площа, га	в % до всього	площа, га	в % до всього	площа, га	в % всього
Площа с/г угідь	24028	100,0	24483	100,0	24575	100,0	547	х
з них :
рілля	23798	99,1	23816	97,3	23933	97,4	135	-1,7
сінокоси	100	0,4	302	1,2	302	1,2	202	0,8
пасовища	102	0,4	212	0,9	240	1,0	138	0,6
Інші землі	28	0,1	153	0,6	100	0,4	72	0,5

Станом на 1 січня 2012 року у користуванні товариства з обмеженою відповідальністю знаходилось 24575 га сільськогосподарських угідь, з них 23933 га – рілля. Майже вся земля, що використовується в виробничому процесі господарства є орендованою. В користуванні даного підприємства є сінокоси та пасовища, площа яких за аналізований період зросла і у 2011 році становила відповідно 302 та 240 га, на 72 га збільшилась площа інших земель і у 2011 році вона становила 100 га.

Земельні площі сільськогосподарського призначення в основному використовують для вирощування с.-г. культур, тому важливим є визначення показників забезпеченості та ефективності використання ресурсного потенціалу аналізованого господарства.

Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру галузей, які в них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер (таблиця 2.3).

Як бачимо з таблиці, найбільшу частку в структурі реалізації займає продукції рослинництва – близько 73,1 % у звітному році. Переважаючими галузями є зернова продукція та вирощування ріпаку. Обсяг реалізації продукції галузі тваринництва у звітному році займав в загальній реалізації 21%. Протягом аналізованого періоду її частка зменшилась більше ніж на 16 в.п. провідними галузями у тваринництві і виробництво молока, вирощування продукції скотарства та свинарства. Частка продукції ВРХ та свинарства за період з 2009 по 2011 роки зменшилась майже 5-6 разів і у звітному році становила 3,3 та 0,1 %. Частка молока навпаки зростає і у 2011 році становила 17,3 %, що на 5 в.п. більше 2009 року. Близько 6 % Значну в структурі реалізації на підприємстві займає реалізація іншої продукції, товарів та надання послуг.

Здійснюючи аналіз за три останні роки діяльності підприємства, прийшли до висновку, що асортимент виробництва різко зменшився, зникло соняшнику та сої, а натомість з’явились посіви ріпаку, частка якого в загальній реалізації становить 1,2 %. Такі зміни вплинули на зменшення обсягів реалізації провідних культур, порушення сівозміни та раціонального використання земельних ресурсів. Варто зазначити, що господарство здійснює вирощування цукрових буряків, але оскільки дане господарство є членом Продовольчої компанії, а цукрові заводи також є асоційованими членами, то продукція галузі буряківництва не реалізується. Отже, період з 2009 по 2011 роки в господарстві провідними культурами залишились: озима пшениця, ячмінь та ріпак.

Таблиця 2.3

Структура товарної продукції в

ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля»»

Види продукції	2009		2010		2011		В середньому за 3 роки		Місце галузі в ран-жиро-ваному ряду
	тис. грн	в % до всього	тис. грн	в % до всього	тис. грн	в % до всього	тис. грн.	в % до всього
Зернові та зернобобові	31452,3	36,4	73285,0	76,0	73473,7	68,9	59403,7	61,5	1
Соя	1647,7	1,9	-		-		549,2	0,6	7
Ріпак	8645,1	10,0	4670,1	4,8	1310,2	1,2	4875,1	5,0	5
Інша продукція рослинництва	10732,1	12,4	946,9	0,1	3185,9	3,0	4955,0	5,1	4
Разом по рослинництву	52477,2	60,9	78902,0	81,4	77969,8	73,1	69783	72,2	х
ВРХ (жива маса)	10546,4	12,2	2904,1	3,0	3539,4	3,3	5663,3	5,9	3
Свині (жива маса)	10231,1	11,9	-		142,6	0,1	457,9	0,5	8
Молоко незбиране	10698,1	12,4	12750,9	13,2	18468,9	17,3	13972,6	14,5	2
Інша продукція тваринництва	916,4	1,1	145,9	0,2	335,2	0,3	465,8	0,5	9
Разом по тваринництву	32392	37,5	15800,9	16,3	22486,1	21,1	23559,7	24,4	х
Інша реалізація по господарству	1421,8	1,6	2202,0	2,3	6137,7	5,8	3253,8	3,4	6
Всього по господарству	86291,0	100,0	96904,9	100,0	106594	100,0	96596,6	100,0	х

Щоб врахувати ступінь усіх товарних галузей у підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати рівень спеціалізації господарства:

К _с =100/SТ(2і-1), де:

К _с – коефіцієнт спеціалізації

Т – питома вага кожної галузі в структурі товарної продукції, %

і – порядковий номер галузі (виду продукції) в ранжированому ряду по питомій вазі в структурі товарної продукції.

За даним коефіцієнтом судять про рівень спеціалізації аграрного підприємства з урахуванням усіх його товарних галузей. Прийнято вважати, що підприємство є багатогалузевим, коли цей коефіцієнт не перевищує 0,20 , зі слабким рівнем спеціалізації – 0,21- 0,30 , із середнім – 0,31 - 0,40 , вищим середнього – 0,41 - 0,50 , високим – 0,51 - 0,60 , і з глибоким – понад 0,60.

К _с =100/ (61,5 + 14,5*3+ 5,9*5+ 5,1*7 +5,0*9 +3,4*11 +0,6*13 +0,5*15 +0,5*17) = 100 / (61,5+43,5+29,5+35,7+45+37,4+7,8+5,5+8,5) = 100 / 274,4=0,36.

Отже К _с = 0,36

Оскільки коефіцієнт спеціалізації у нашому господарстві дорівнює 0,36 то ми робимо висновок, що це підприємство має середній рівень спеціалізації, а виробничий напрям підприємства визначається за трьома переважаючими галузями. Отже, напрям спеціалізації господарства – зерново-молочний з розвинутим скотарством.

Розглядаючи основні технологічні процеси, слід розділити їх на основні технологічні процеси в рослинництві, тваринництві, переробних цехах та у торгівельній мережі.

У рослинництві основними технологічними процесами є: передпосівний обробіток ґрунту, посів, догляд за посівами, збір урожаю. Щодо тваринництва, то тут ми можемо виділити утримання молочного стада, відгодівлю ВРХ на забій, вирощування та утримання для продажу племінних телиць. Кожний з цих технологічних процесів можна було б поділити на більш дрібніші, але метою нашої практики є виділення основних серед них.

Що ж до загального технологічного рівня виробництва, то тут слід зауважити, що усі міроприємства, передбачені технологічними процесами, проводяться вчасно, підприємство в достатній кількості забезпечене автотракторним парком, торговими площами та складськими приміщеннями підприємство також забезпечене, в наявності є один продовольчий магазин, достатньою є й кількість виробничих приміщень. Узагальнюючи усе вище сказане, я хотіла б сказати, що дане підприємство, є достатньо оснащеним, загальний технологічний рівень виробництва задовільний, підприємство отримує прибутки і є привабливим для інвесторів.

Формою здійснення на підприємстві функцій і ефективним механізмом саморегулювання і координації діяльності працівників є організаційна структура.

Організаційна структура – це сукупність організаційних формувань господарства, їх розміри й територіальне розміщення. Організаційними формуваннями сільськогосподарського підприємства є внутрішньогосподарські підрозділи, серед яких розрізняють: підрозділи, що займаються основним виробництвом; функціональні підрозділи; допоміжні та обслуговуючі; культурно-побутові.

Голова підприємства, тобто директор приймає рішення та видає вказівки начальникам цехів: рослинництва, тваринництва, цеху механізації, переробки, торгівлі, фінансового відділу та економічного відділу. Всі ці особи є підзвітними директору і мають в управлінні своїх підлеглих працівників.

Згідно з прийнятою класифікацією в ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля»» запроваджено цехову організаційну структуру. Існують такі виробничі підрозділи на підприємстві: тракторно-рільнича бригада, молочна та свиноферма, комплекс ВРХ, автопарк, пилорама і будівельна бригада. За кожним структурним підрозділом закріплені постійні ділянки землі, техніка, будівлі, робоча і продуктивна худоба. До функціональних підрозділів належать бухгалтерська, планово-економічна, кадрова, агрономічна, зоотехнічна, інженерно-технічна служба які й забезпечують функціонування виробничих, допоміжних і обслуговуючих підрозділів.

Розглянемо показники забезпеченості земельними, трудовими та матеріальними ресурсами господарства та проведемо аналіз ефективності їх використання. Забезпеченість господарства земельними ресурсами зберігається на рівні 5 га. Трудозабезпеченість господарства протягом 2009–2011 рр. коливається в межах 6-10 осіб і у 2011 р. становить 6 осіб в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь (таблиця 2.4). Однак в цілому підвищення рівня забезпеченості господарства трудовими ресурсами супроводжувалось збільшенням виробництва продукції на 1 працівника, що є прямим свідченням ефективного їх використання.

Таблиця 2.4.

Основні показники забезпечення та ефективності використання ресурсного потенціалу в ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля», 2009-2011 рр.

Показники	Роки			Відхилення 2011 р. до 2009 р. (+,-)
	2009	2010	2011
Забезпеченість трудовими ресурсами (в розрахунку на 100 га с. – г. угідь), осіб	10	8	6	-4
Продуктивність праці в розрахунку на: -1 середньорічного працівника, грн.	95854,8	144997,4	420257,3	324402,5
- 1 люд. – год. затрат праці, грн.	70,0	111,4	136,8	66,8
Коефіцієнт залучення робочої сили	82,5	71,4	85,6	3,1
Трудомісткість виробництва зерна, люд.-год./ц	7,2	8,2	6,1	-1,1
Трудомісткість виробництва сої, люд.-год./ц	5,4	6,9	9,8	4,4
Трудомісткість виробництва молока, люд.-год./ц	11,1	10,2	8,4	-2,7
Фондозабезпеченість, тис. грн	800,4	875,0	987,7	187,3
Фондоозброєність, тис. грн.	81,4	111,5	283,9	202,5
Фондооснащеність оборотними засобами, тис. грн.	1094,5	898,5	1436,6	342,1
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів	0,86	1,27	1,02	0,16
Тривалість одного обороту, днів	424	287	358	-66

Проведений аналіз показників ефективності використання трудових ресурсів свідчить, що в цілому ефективність збільшується. В 2011 р. в господарстві на 1 працівника було вироблено 420,3 тис. грн., що на 324 тис. грн більше ніж у 2009 р. Продуктивність однієї затраченої людино-години також має тенденцію до зростання і у 2011 році сягає рівня 136,8 грн. В розрізі окремих галузей рослинництва тенденції рівня ефективності використання трудових ресурсів неоднозначні. Так, в зерновій галузі затрати праці на виробництво 1 ц продукції знизились на 1,1 люд-год., при виробництві сої – зросли на 4,4 люд-год., а при виробництві молока – зменшились на 2,7 люд.-год. і у звітному році становили – 8,4 люд.-год. В позитивному напрямі змінюється ефективність використання основних та оборотних засобів. Так коефіцієнт оборотності оборотних засобів у 2009 становив 0,86, що забезпечує тривалість обороту до 424 днів. У 2010 році цей показник становив 1,27, а тривалість одного обороту – 287 днів. Порівняно з 2010 р. у звітному році оборотність засобів дещо знизилась і становила 1,02, але, порівняно з базисним роком – зросла на 19 %. Таким чином тривалість одного обороту у 2011 р. становила 358 днів. Зросла і фондооснащеність підприємства виробничими ресурсами, так у 2011 році забезпеченість основними засобами в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь становить 987,7 тис. грн, оборотними – 1436,6 тис. грн. Динаміки зміни цих показників має тенденцію до зростання, що впливає на збільшення обсягів виробленої та реалізованої продукції.

Рівень економічної ефективності виробництва в господарстві в цілому розглянемо на прикладі показників таблиці 2.5.

Таблиця 2.5.

Економічна ефективності виробництва продукції в

ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля», 2009-2011 рр.

Показники	Роки			Відхилення 2011 р. до 2009 р. (+,-)
	2009	2010	2011
Вироблено доходу (виручки) від реалізації продукції в розрахунку на: - 100 га с.-г. угідь, тис. грн	940,6	1137,7	1462,1	521,5
- 1 середньорічного працівника, грн	95854,8	144997,4	420257,3	324402,5
- 1 люд.-год. затрат праці, грн.	70,0	111,4	136,8	66,8
Отримано прибутку (+), збитку (-) від реалізації продукції в розрахунку на: - 100 га с.-г. угідь , тис. грн	204,9	190,2	329,9	125,0
- 1 середньорічного працівника, грн	20839,6	24243,1	94818,7	73979,1
- 1 люд.-год. затрат праці, грн	15,2	18,6	30,9	15,7
Норма прибутку, %	10,8	10,7	13,6	2,8 в.п.
Рівень рентабельності , %	27,8	20,1	29,1	1,3 в.п.

Як бачимо з таблиці, показники господарювання аналізованого господарства мають тенденцію до зростання. Майже на 55 % зросла сума одержаного доходу від реалізації продукції і в 2011 році підприємством було одержано 1462,1 тис. грн доходу в розрахунку на 100 га с.-г. угідь. Також у 2011 р. на одного працівника було одержано 420,3 тис. грн доходу, на 1 затрачену годину – 136,8 тис. грн, що відповідно на 324,4 та 66,8 тис. грн більше ніж у 2009 р.

Вцілому по підприємству зросла і сума одержаного прибутку. Так у 2011 році в розрахунку на 100 га с.-г. угідь підприємством було одержано 330 тис. грн., що на 61 % більше 2009 року. Майже у 4,5 рази збільшилась суму одержаного прибутку в розрахунку на одного працівника і у 2011 році сягала рівня 94819 грн. Норма прибутку у звітному році становила 13,6 %, рівень рентабельності – 29,1 %, що на 2,8 та 1,3 відсоткових пункти вище, ніж у 2009 р.

Для того, щоб оцінити поточний і прогнозний фінансовий стан підприємства, необхідно провести фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності. Основним змістом аналізу фінансового стану підприємства є: оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства; оцінка показників фінансової стійкості та структури капіталу; оцінка показників прибутковості та рентабельності підприємства; оцінка показників ділової активності.

Проаналізуємо ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» за основними показниками його діяльності (таблиця 2.6). Як бачимо з таблиці, підприємство є платоспроможним і ліквідним. Коефіцієнт автономії за аналізований період коливається в межах 8-12 %, що відповідно регулює фінансову залежність підприємства. У 2011 році коефіцієнт автономії становив 0,12, а фінансової залежності – 0,88, що означає, що товариство на 88 % залежить від кредитних та інших фінансових установ. Але при низьких показниках автономії, показники ліквідності є досить високими.

Таблиця 2.6.

Показники фінансової стійкості та платоспроможності

ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля», 2009-2011 рр.

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Відхилення 2011 р. +/ - 2009 р.
Коефіцієнт автономії (незалежності)	0,09	0,12	0,12
Коефіцієнт забезпеченості боргів (фінансової залежності)	0,91	0,88	0,88
Коефіцієнт заборгованості	0,3	0,28	0,32	0,02
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,40	0,47	0,44	0,04
Коефіцієнт довгострокового залучення	0,86	0,86	0,9	0,04
Коефіцієнт покриття	6,7	13,6	10,4	3,7
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	6,3	12,3	10,0	3,7
Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,003	0,12	0,1	0,097
Робочий капітал	4262,4	4723,3	7088,2	2825,8
Частка оборотних засобів в активах	0,7	0,6	0,6	-0,6
Довгострокова заборгованість	80830	55498	118845	38015
Поточні зобов’язання	303531	270953	519624	216093
Кредиторська заборгованість	98090	100918	90204	-7886
Дебіторська заборгованість	61488	19351	117026	55538

Так коефіцієнт покриття або загальної ліквідності за аналізований період зріс майже в два раза і в 2011 році становив 10,4. Високе значення коефіцієнта сприяє зростання рівня абсолютної та швидкої ліквідності. Отже, ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» є фінансово залежним, але високоліквідним, що дає змогу йому здійснювати розширене відтворення виробничих ресурсів та вцілому господарської діяльності підприємства.