56. Основні риси сучасного мовознавства: експансіонізм, функціоналізм, експланаторність, антропоцентризм.

Головна ідея когнітивної лінгвістики як нового напряму: мовна здатність людини є частиною її когнітивної здатності.

Для когнітивної лінгвістики характерні такі загальні принципові настанови, як експансіонізм (виходи в інші науки), антропоцентризм (вивчення мови з метою пізнання її носія), функціоналізм (вивчення всього різноманіття функцій мови), експланаторність (пояснення мовних явищ).. Експансіонізм відноситься до взаємодії лінгвістики з іншими науками, що дозволяє перебороти „надспеціалізацію”, редукціонізм і наблизитися до холістського підходу до організації наукового знання. Експансіонізм підсилює експланаторні можливості будь-якої науки. Як зазначає О.О. Селіванова, „пояснювальність мовних явищ збільшується з залученням даних інших галузей знань”.

Функціональна лінгвістика, або функціоналізм, — сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування.

Виникнення функціональної лінгвістики датують червнем 1976 p., коли було створено Міжнародне товариство функціональної лінгвістики у Франції,куди ввійшли такі вчені, як А. Мартіне, М. Мамудян, Ж. Мунен, Е.

Бюйсанс, Дж. Харві та ін. Функціоналізм сформувався як альтернатива дескриптивізму Л. Блумфільда і глосематиці Л. Єльмслева. Великий вплив на появу цього напряму мав осередок Празької функціональної лінгвістики.

Основний принцип функціональної лінгвістики — розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів вираження (цільове призначення мови), який уперше був проголошений у «Тезах Празького лінгвістичного осередку»

в 1929 р. Функціональний підхід передбачає аналіз функціональної природи мовних одиниць та й мови загалом, за якого акцентується на призначенні мовної одиниці. Саме цим названий підхід різниться від інших, наприклад,

формального.

Суть антропоцентризму полягає у вивченні наукових об’єктів згідно з їхньою роллю для людини, відповідно до призначення в життєдіяльності, розвитку людської особистості та її вдосконаленні, а отже, вивчення культури пов’язане першочергово зі співвідношенням мови і культури. Поштовхом до формування антропоцентричничної парадигми в лінгвістиці стало вивчення мови в процесі реалізації. В антропоцентричному ракурсі людина пізнає світ через усвідомлення себе, своєї теоретичної та предметної діяльності в ньому. Мова поступово переорієнтовується на факт, подію, у фокусі якої – мовна особистість.

Oстаннім парадигмальним вектором сучасної лінгвістики є експланаторність, яку розуміють як прагнення знайти адекватні пояснення різноманітних мовних явищ та процедур, що їх породжують, структурної організації мовних об’єктів.

Проблему експланаторності почали конструктивно розв’язувати в лінгвістиці з 60-х років XX сторіччя. Експланаторність притаманна і когнітивній парадигмі: серед її специфічних властивостей зазначають прагнення не стільки описати матеріал, скільки пояснити його, а також той факт, що в її фокусі опиняються не стільки поверхневі мовні дані, скільки глибинні структури знань у свідомості людини. Деякі дослідники вбачають завдання когнітивної лінгвістики пояснити, “що саме репрезентується в людському інтелекті та як людина оперує цими репрезентаціями” (М. Бірвіш).