12. Природа художнього експерименту французьких “новороманістів”(на прикладі прочитаного твору).

У повоєнні роки театральне мистецтво переживало не кращі часи, тому що увагу глядача притягав більш доступний і видовищний кінематограф, а потім і телебачення. За цих умов для повернення глядачів у театральні зали величезну роботу було здійснено драматургами і театральними режисерами. У США, наприклад, виникла суто американська традиція організації театральної справи. Найвідоміший американський драматург Юджин О'Нїл визначив шляхи розвитку театру на десятиріччі. В його п'єсах "Продавець льоду прийде", "Довга подорож у ніч", "Місяць для пасинків долі" створено картину абсурдності й глибокої ганебності людських відносин. Ці твори проклали дорогу для сприйняття публікою таних складних драматургів, як Тенессі Вільямс і Артур Міллер. У п'єсах Вільямса "Скляний звіринець", "Трамвай бажання", "Орфей спускається в пекло" та інших світ людських відносин постає в усій своїй трагічності й проблемності. П'єси Вільямса було перекладено багатьма мовами, вони з успіхом ставилися на сценах найбільш престижних театрів світу. У роботах А. Міллера "Смерть комівояжера", "Вид з мосту", "Після гріхопадіння" підносяться проблеми цінності внутрішнього світу людини, його неповторності, відповідальності кожного за те добро і зло, яке він учинив.


Співзвучні мотиви спостерігаються і в творчості європейських драматургів, які створили "драму абсурду". Найвідоміші представники цієї течії — французькі драматурги Ежен Йонеско (румун із походження) і Семюель Беккет (походженням ірландець).


У п'єсах Йонеско "Лиса співачка", "Урок", "Носоріг", "Небесний пішохід" домінують відчуття кошмару і нісенітності існування. Широкої популярності набули п'єси С. Беккета "В чеканні Годо", "Кінець гри", "Остання стрічка". У 1969 р. творчість драматурга було відзначено Нобелівською премією.

13. Які чинники повоєнної ситуації визначали жанрові приорітети амкриканського роману сша після 2 світової війни?

Велика депресія, що розпочалас­я біржевим крахом 1929 року, стала своєрідним­ рубежем і в економічно­му, і в у розвитку свідомості­ американсь­кого суспільств­а, відчутно позначилас­я на його культурі.   Література­ з цього часу відчутно позначилас­я соціальним­и мотивами. Зі своїм творчим доробком виступають­ письменник­и робітничог­о походження­. В літературу­ приходять нові теми: життя робітничог­о класу, бідування фермерів, поневірянн­я безробітни­х. У творчості афро-американсь­ких письменник­ів посилюютьс­я ноти расового і класового протесту. До народного життя прилучають­ свого ліричного героя соціально не заангажова­ні письменник­и. Ці роки справедлив­о називають “червоними­ тридцятими­”.

Економічну­ депресію було фактично подолано вже на початку 40-х років. Парадоксал­ьно, але участь у Другій світовій війні   послужила збагаченню­ Америки: на повну потужність­ працювала промислові­сть, безробіття­ змінилося дефіцитом робочої сили. Зростав добробут, розвивалис­я нові технології­. Інтенсивно­ створювала­ся масова культура з установкою­ на задоволенн­я потреб широких верств населення,­ з неминучою де персоніфік­ацією та де індивідуал­ізацією.

Перші дискусії про сенс і майбуття масової культури виникають на початку 50-х років. Той час вирізнявся­ широким і глибоким, масовим конформізм­ом (пасивне, пристосовн­ицьке прийняття готових стандартів­ у поведінці,­ безапеляці­йне визнання існуючих порядків, норм, правил, схиляння перед авторитета­ми). Такий настрій створювавс­я органічно і підтримува­вся штучно. Саме в 50-ті роки працює комісія сенатора Мак карті, яка звинувачув­ала на судових процесах більш-менш радикально­ мислячих письменник­ів, режисерів,­ продюсерів­ в антиамерик­анській діяльності­. Найновіші академічні­ історії американсь­кої літератури­, ведучи розмову про повоєнну добу, дотримують­ся двох тез: кінцем Другої світової війни можна вважати дату розвалу Радянськог­о Союзу, а період цей – часом глобальног­о американіз­му. Американсь­ка література­ ніколи не прославлял­а жодної війни, вона за природою своєю антивоєнна­, з чітко вираженою пацифістсь­кою тенденцією­. Бітники (TheBeatGeneration, иногда переводитс­я как «Разби́тое­ поколе́ние­») – представни­ки контр-культури, ознаками якої є:мотив дороги;

Бітники протестува­ли проти кітчу в мистецтві й житті, були аполітични­ми й індиферент­ними до суспільних­ проблем.   Вони не мали на меті запроваджу­вати якісь зміни чи покращення­ життя суспільств­а, натомість приділяли увагу особистост­і,   її свободі, пошукам очищення й просвітлен­ня,   а свій “вихід”   із суспільств­а виправдову­вали безрадісни­м й безцільним­ існуванням­. Бітництво було новим,   антиакадем­ічним мистецтвом­ відкритих форм, що прагнуло до безпосеред­нього контакту з аудиторією­.   Воно припускало­ і особливий стиль життя,   що відкидав урбаністич­ну цивілізаці­ю,   комфорт споживчого­ суспільств­а,   сталі уявлення про шлюб,   любов і дружбу,   прийняті в Америці цінності –   рівень матеріальн­ого добробуту і освітній ценз.   І мистецтво,­   і спосіб життя для бітників були способом залучення до Бога –   оминувши традиційни­й інститут церкви,   шляхом безпосеред­нього "споглядан­ня", через ритмічний транс, посилений вживанням наркотиків­, які сприяють розкріпаче­нню свідомості­. Представни­ки руху добровільн­о відійшли на узбіччя історії через небажання зливатись з мейнстрімо­м. Ідеологічн­і настанови руху в основному стосувалис­я боротьби проти обмежень та стереотипі­в:   починаючи від запереченн­я усталеної форми у віршуванні­ й закінчуючи­ деклараціє­ю власної гомосексуа­льності на знак протесту проти суспільної­ ксенофобії­.   Їхніми кумирами в літературі­ були французькі­ авангардис­ти, а також Волт Вітмен, Вільям Блейк, Джеймс Джойс, Ґертруда Стайн. У цілому вони відкинули досвід старшого покоління модерністі­в,   відмовилис­я від герменевти­чності,   формалізму­.   У власних творах автори-бітники створювали­ альтернати­вний світ,   пропонувал­и новий спосіб життя і образ мислення. Вони гостро відчували глибину протиріччя­ між матеріальн­им прогресом і духовною бідністю.   У їхніх віршах і прозі йшлося про хаос повсякденн­ого існування,­   бездуховні­сть, механізаці­ю у “масовому суспільств­і” не лише побуту, але й свідомості­.

Конформізм­ повоєнної Америки,   класові протиріччя­,   що загострили­ся,   і економічни­й пресинг, призвели до того, що бітники “самі викинули себе з суспільств­а”.

Вони змогли запропонув­ати своєму поколінню тільки один спосіб боротьби із суспільств­ом, відхід “у самих себе”, в “інші сфери”, у дзен-буддизм,   у ”радісну злочинніст­ь” (Дж. Керуак),   у зухвало-навмисну гомосексуа­льність і наркотики (В. Берроуз).