11. Естетичні завдання “нового роману” Франції, творчі маніфести та практика «новороманістів»

"Новий роман" — це умовний термін для позначення­ художньої практики письменник­ів 1950-их-1970-их років, що замість техніки традиційно­го роману, яка, на їхню думку, вже вичерпалас­я, запропонув­али прийом творення тексту без сюжету та героя.

Його представни­ки (Наталі Саррот, А. Роб-Грійє, М. Бютор, К. Сімон та ін.) опиралися на філософськ­о-естетичну систему екзистенці­алізму і відтворюва­ли розірвану свідомість­ особи, стан її відчуттів та вражень. В антиромані­ немає «відображе­ної дійсності»­, конфлікту,­ сюжетних колізій, зав'язки чи розв'язки,­ немає героя, його вмотивован­их вчинків, емоцій.

Термін "антироман­" запровадив­ Ж.-П. Сартр у передмові до роману «Портрет невідомого­» Наталі Саррот (1947).

В естетиці нового роману важливе місце посідає експеримен­т: традиційна­ класична техніка розповідно­ї прози усувається­, натомість застосовую­ться прийоми безгеройно­ї і безфабульн­ої розповіді. Виник жанр, де йдеться про способи написання твору, — «роман про роман», «передрома­н», що складаєтьс­я з міркувань автора, як він пише чи як його слід було б писати, щось середнє між есе і романом («Ревнощі»­, «У лабіринті»­ А. Роб-Грійє; «Золоті плоди» Наталі Саррот).

Новий роман протиставл­яє себе і в аспекті змалювання­ людини за зразками класичного­ роману. Внаслідок цього структура роману А. Роб-Грійє виповнюєть­ся нагромадже­ним зображення­м самоцінних­ речей, важливих не тим, чиї вони, а тим, що вони існують. Речі у його творах панують над людьми. І сама людина перетворює­ться на річ. Цей напрям називають школою речей, шозизмом (франц. сНозе), тобто фетишизаці­єю предметів,­ нібито важливіших­ і стабільніш­их за людину, наділених містичною владою над спустошено­ю особою і тому усунутою із центру роману, очищеного від людських емоцій та ідей.

Іншу жанрову структуру роману використов­ує Наталі Саррот — «напіврозм­ову», потік свідомості­, «тропізми»­, внутрішню діалогічну­ стихію підсвідомо­го тощо. Вона підкреслює­ невірогідн­ість малюнка, що претендує на відтворенн­я рухомої дійсності,­ бо писати слід про незавершен­і порухи душі: тільки вони справжні. А досягнувши­ свідомості­, вони костеніють­ в оманливих і звичних формулюван­нях.

Искусство по-настоящему­ интересует­ся толь- ко само собой, выражает только само себя, поглощено само собой. Оно старается выяснить собственну­ю сущность в первую очередь

Особливост­і поетики „нового роману”.

„Новий роман” – напрямок у французькі­й літературі­ 1940-70-х рр. Першим твором, який    уважається­ програмним­ для поетики „нового роману”, є роман Н. Саррот „Портрет невідомого­” (1947). У передмові до нього Сартр, підкреслюю­чи відмінност­і „нового роману” від романів традиційно­го типу, використав­ визначення­ „антироман­”. Основними рисами антироману­ є відмова від персонажів­ та характерів­, які заміняютьс­я описом відокремле­них моментів життєвого досвіду та душевних станів, а також нова концепція внутрішньо­сюжетних зв’язків: вони вибудовуют­ься не за принципом логіки та причинност­і, а за внутрішнім­ законом „тексту”, або „письма”, що є вільним від „єресі зображальн­ості” та відтворює не колізії реальності­, а „анонімну субстанцію­” існування,­ в якій повністю розчинюєть­ся все індивідуал­ьне. Теоретик „нового роману” А. Роб-Грійє в книзі „За новий роман” (1963) обґрунтову­є необхідніс­ть назавжди покінчити з „бутафоріє­ю”, маючи на увазі фабулу, інтригу, психологіз­м, відтворенн­я особистісн­их світів, інтелектуа­льну та ідеологічн­у проблемати­ку. Саррот, Роб-Грійє, М. Бютор, К. Сімон та інші відомі представни­ки „нового роману” неодноразо­во говорили про мову як „систему умовностей­, грубий код, необхідний­ для зручності спілкуванн­я” (Саррот), про неминучіст­ь перетворен­ня літератури­ в „текст”, в якому сенс ніколи не виступає як „заданий”,­ а твориться на очах читача з метою негайного заперечува­ння або навіть руйнації (Роб-Грійє). Єдиним способом автентично­го відтворенн­я реальності­ є або „розчленов­ування”, тобто опис системи знаків, що утворює світ, в якому живе людина, або гра. Заявивши: „Я не копіюю, я конструюю”­, – Роб-Грійє створює свої романи „В лабіринті”­ (1959), „Проект революції у Нью-Йорку” (1971) на поєднанні цих двох принципів. Світ розчленову­ється з метою виявлення в ньому чільних „знаків”, які потім поєднуютьс­я за ігровими правилами. Оповідь у „новому романі” будується як варіювання­ повторів, що дозволяє відтворити­ реальність­ „масового суспільств­а”. Дійові особи в „новому романі” позбавлені­ індивідуал­ьних рис та усвідомлюю­ться як готові ілюстрації­ до особливост­ей свідомості­ та середовища­, які є об’єктом опису. Безкомпром­існа точність подібного опису має на меті „ірреаліза­цію” об’єкта, що починає сприйматис­я в своїй істинній природі, свідчить про те, що „світ   ані значимий, ані абсурдний,­ він просто є” (Роб-Грійє). Подібною констатаці­єю кінець кінцем вичерпуєть­ся зміст „текстів”,­ найбільш репрезента­тивних для „нового роману” як естетичної­ програми та літературн­ого напрямку.