
- •Курсовий проект
- •1. Теоретична суть організації виробництва
- •1.1. Структура виробничого процесу
- •1.2. Принципи організації виробничого процесу
- •1.3. Організаційні типи виробництва
- •2. Економічна характеристика об'єкта дослідження
- •2.1. Спеціалізація виробництва
- •Види виробництв м`ясної промисловості
- •Види виробництв молочної промисловості
- •2.2. Основні фонди підприємства і показники їх використання
- •Структура основних виробничих фондів основного виду діяльності розглянемо в таблицi 2.1.
- •Структура основних виробничих фондів основного виду діяльності
- •2.3. Оборотні засоби підприємства і показники їх використання
- •Розмір і структура оборотних засобів підприємства представленi в таблицi 3.1.
- •Розмір і структура оборотних засобів підприємства
- •Показники оборотності оборотних засобів
- •Показники ефективності використання оборотних засобів представленi в таблицi 3.3.
- •Показники ефективності використання оборотних засобів
- •2.4. Персонал, продуктивність та оплата праці
- •Показники кількісної і структурної характеристики трудових ресурсів підприємства представленi в таблицi 4.1.
- •Показники кількісної і структурної характеристики трудових ресурсів підприємства
- •Показники використання трудових ресурсів підприємства наведені в таблиці 4.2.
- •Показники використання трудових ресурсів підприємства
- •Аналіз чинників зміни рівня продуктивності праці представленi в таблицi 4.3.
- •Аналіз чинників зміни рівня продуктивності праці
- •2.5. Визначення економічної ефективності роботи переробних підприємств
- •Економічна ефективність роботи переробних підприємств представленi в таблицi 5.1.
- •Економічна ефективність роботи переробних підприємств
- •2.6. Аналіз беззбитковості
- •Визначення точки беззбитковості представленi в таблицi 6.1.
- •Визначення точки беззбитковості
- •2.7. Поточні витрати виробництва і собівартість продукції
- •2.8. Економічний тип розвитку переробного підприємства
- •Визначення економічного типу розвитку підприємства
- •2.9. Фінансово - економічний стан підприємства
- •Показники фінансово-економічного стану підприємства
- •3. Шляхи вдосконалення методiв організації виробництва
Показники фінансово-економічного стану підприємства
Показники |
Варіанти |
Відхилення |
|
базовий |
заданий |
||
1. Показники платоспроможності: |
|||
- коефіцієнт абсолютної ліквідності; |
0,8 |
0.43 |
-46,25 |
- коефіцієнт термінової ліквідності; |
1,24 |
0.99 |
-20,16 |
- коефіцієнт загальної ліквідності. |
1,67 |
1,42 |
-14,97 |
2. Показники фінансової стійкості |
|||
- коефіцієнт автономії; |
0,68 |
0,69 |
1,47 |
- коефіцієнт фінансової стабільності; |
0,45 |
0,45 |
0 |
- коефіцієнт маневреності власних коштів. |
0,19 |
0,12 |
-36,84 |
3. Показники рентабельності: |
|||
- рентабельність активів; |
0,84 |
2,56 |
204,76 |
- рентабельність власного капіталу; |
1,22 |
3,73 |
205,74 |
- рентабельність продажу |
24,2 |
23,01 |
-4,92 |
Коефіцієнт фінансової стабільності базового варіанта дорівнює заданому варіанту і становить 0,45. Це число нижче оптимального значення, яке дорівнює 1, що означає, що власні кошти перевищують залучені і підприємство має достатній рівень фінансової стабільності і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел. Рентабельність продажу у заданому варiантi складає 23,01%, це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена на 23,01 % і при цьому підприємство не нестиме збитків, досягаючи нульової рентабельності.
3. Шляхи вдосконалення методiв організації виробництва
Напрями вдосконалення організації праці на підприємстві передбачають оптимізацію всіх її елементів, забезпечення їх відповідності технічним параметрам виробництва, цілям діяльності, критеріям ЇЇ ефективності.
Удосконалення поділу праці включає: виділення окремих елементів єдиного виробничого процесу, різних за змістом й економічним значенням функцій, пов'язаних з його здійсненням, забезпеченням, обслуговуванням, управлінням, окремих видів робіт і в них — груп робіт за складністю; закріплення часткових трудових процесів за окремими підрозділами, групами виконавців і працівниками; виокремлення функціональних, професійних, кваліфікаційних груп працівників.
Поглиблення поділу праці передбачає спеціалізацію підрозділів робочих місць, працівників і на основі цього — підвищення продуктивності праці. Однак під час вибору варіанта поділу праці необхідно враховувати низку ефектів, що знижують чи зводять до нуля економічні вигоди спеціалізації. Такими можуть бути: збільшення витрат часу на міжопераційне транспортування виробів, їх міжопераційний контроль і пролежування; збільшення часу мікропауз і перерв на відпочинок, викликане втомою працівників, зайнятих немонотонних роботах; зниження інтересу до праці через втрату її сенсу; збільшення трудових витрат у результаті дублювання управлінських функцій; ускладнення координації діяльності спеціалізованих підрозділів і працівників; неповна їх завантаженість.
Кооперація праці — об'єднання часткових трудових процесів в один, який безупинно, планомірно, ритмічно й ефективно функціонує. Складність кооперації праці зумовлена глибиною всіх форм її поділу.
Поділ і кооперація праці є основою розміщення кадрів в організації. Розміщення кадрів — розподіл їх за підрозділами і робочими місцями — повинен забезпечувати: злагоджену діяльність з урахуванням складності, номенклатури, обсягу робіт; рівномірне і повне завантаження виконавців; відповідність їх професійно-кпаліфікаційних характеристик вимогам виробництва; визначеність виконуваних функцій і відповідальності за їх виконання; взаємозамінність працівників за наявної виробничої необхідності; відповідність якостей та здібностей працівників роботі, яку вони виконують, і наявність перспектив професійного зростання, ротацію кадрів і створення резерву керівного складу.
До завдань раціональної організації праці належить створення умов, за яких працівник уміє, може і хоче працювати, тобто умов для безперервної високоефективної праці.
Перша умова досягається шляхом організації системи підбору, підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Удосконалення підбору кадрів вимагає обліку кон'юнктури ринку праці, визначення кращих джерел набору кадрів, оптимізації сполучення зовнішніх (за межами фірми) і внутрішніх (із власних працівників) його джерел, розробки чітких вимог до кандидатів на заповнення вакансій, виявлення найбільш результативних методів добору претендентів.
Робота з підготовки, підвищення кваліфікації, перепідготовки кадрів має орієнтуватися на поточні і перспективні потреби підприємства. Важливим є визначення контингенту, що навчається; вибір форм і методів, програм навчання, виходячи з його строків, завдань і фінансового забезпечення; системний контроль результатів навчання: з позиції того, кого навчають, хто навчає, викладач чи інструктор, керівник підрозділу, де працює той, хто навчається; оцінка ефективності витрат на навчання персоналу, а також впливу навчання на трудову кар'єру працівника.
Друга умова забезпечується раціональною організацією й обслуговуванням робочих місць, здоровими і безпечними умовами праці. Удосконалення організації робочих місць включає: визначення їх раціональної спеціалізації (закріплення за робочим місцем визначеної номенклатури робіт і операцій) і на основі цього — оснащення робочих місць усім необхідним: технологічним і допоміжним устаткуванням, робочими меблями, організаційним і технологічним оснащенням, інструментами, пристосуваннями; раціональне зовнішнє (стосовно інших робочих місць, транспортних потоків, джерел енергії) і внутрішне (розміщення на робочому місці всіх елементів його оснащення) планування робочих місць.
Важливим е вибір варіанта обслуговування робочого місця: визначення основних функцій обслуговування (інструментальна, налагоджувальна, енергетична, транспортна, ремонтна та ін.) і визначення ступеня централізації цих функцій (на рівні робочого місця, підрозділу, підприємства в цілому); установлення регламенту обслуговування (чергове за викликами, планово-попереджувальне за розробленими планами-графіка-ми, стандартне за чіткими стандартами-планами, що визначає час і послідовність виконання функцій обслуговування). У кожному конкретному випадку оптимальним буде варіант, що забезпечує безперервність, комплексність, якість і надійність, економність системи обслуговування. До організаційних заходів для вдосконалення умов праці і захисту працівників від виробничих небезпек належать: навчання працівників правилам техніки безпеки; забезпечення наявності, справності і застосування захисних засобів; контроль за станом умов праці і дотриманням вимог його охорони; аналіз причин виробничого травматизму, захворюваності і розробка заходів для їх попередження; упровадження раціональних режимів праці і відпочинку та заходів для зниження втоми від виробництва; проведення медикопрофілактичних заходів; забезпечення функціонування санітарно-побутового комплексу (роздягальні, душові, туалети, кімнати відпочинку та ін.).
Третя умова передбачає розробку ефективної системи стимулювання праці, що забезпечує позитивну трудову мотивацію працівників. Ця система може включати матеріальні стимули грошового (заробітна плата, доплати, надбавки, премії, виплати з прибутку) і негрошового характеру (подарунки, натуроплата, безкоштовні чи оплачувані підприємством харчування, проїзд, путівки, інші додаткові соціальні пільги), моральні стимули — у різних формах визнання заслуг, досвіду, авторитету, а також соціальні і трудові стимули (підвищення статусу, просування службовими сходинками, більш відповідальна і самостійна робота, першочергове право працювати на більш сучасному устаткування та ін.).
Ефективність системи стимулювання може оцінюватися, з одного боку, як економічна віддача коштів, що затрачуються на стимулювання і впровадження самої системи, а з іншого — як ступінь її мотивуючого впливу на трудову поведінку працівника.
Бажання ефективно працювати, наявність для цього необхідних умов є важливим чинником, що забезпечує зміцнення дисципліни праці і розвиток трудової активності й ініціативи.
Дисципліна праці — це дотримання загальних правил внутрішнього трудового розпорядку (трудова дисципліна), чітке дотримання технології виробництва (технологічна дисципліна), виконання наказів і розпоряджень, правил охорони праці, техніки безпеки, охорони навколишнього середовища (виробнича дисципліна). Умовами формування високої дисципліни праці є організаційний порядок, якісний підбір персоналу, ефективне його стимулювання, розумне сполучення заходів заохочення і стягнення.
Напрями підвищення трудової активності й ініціативи працівників включають: посилення їх інформованості і залучення до проблем підприємства; визначення цільових параметрів діяльності підрозділу (зниження трудомісткості, підвищення якості продукції, зменшення витрат на її виробництво); формування цільових раціоналізаторських груп; навчання працівників методам пошуку економічних резервів; створення умов для раціоналізаторської діяльності; моральна підтримка трудової ініціативи та її матеріальне стимулювання, у тому числі шляхом пріоритетного просування найбільш ініціативних кар'єрними сходинками.
Інтегральним напрямом удосконалення організації праці є проектування трудових процесів і методів їх здійснення. Проект трудового процесу визначає:
— особливості технологічного, функціонального і кваліфікаційного поділу праці; форму його організації, кількість і склад виконавців;
— систему обліку, оцінки, нормування праці, а також її оплати;
— розпорядок робочого дня і графік синхронізації дій виконавців у часі і просторі;
— схему планування робочого місця, перелік елементів його оснащення, регламент обслуговування;
— необхідні засоби індивідуального і колективного захисту, форми і періодичність інструктажу з техніки безпеки;
— вимоги до виконавців і рекомендації з навчання професіям і функціям, що поєднуються, і функціям, періодичності підвищення кваліфікації;
— рекомендації з ведення робіт у позаштатних ситуаціях. Проведення заходів щодо вдосконалення організації праці
має супроводжуватися розрахунком їх очікуваної економічної ефективності й оцінкою їх соціальних наслідків. [ 4, 13, 9]
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Тема курсового проекту: «Методи організіції виробництва». Де ми розглянули суть, структуру, принципи і типи організації виробництва. Виходячи з цього ми можемо зробити висновок.
Виробничий процес – це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці.
Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес – сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси. Їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, ступінь автоматизації.
Основні процеси в низці виробництв поділяються на стадії: заготівельну, обробну, випускну (складальну). Разом вони утворюють основне виробництво. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Допоміжні процеси групуються за їхнім призначенням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них належать складські, транспортні процеси.
Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.
Особливості діяльності підприємства, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва. Тип виробництва – це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.
Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу. Виробничий цикл – це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.
Виробничий цикл можна обчислювати як для окремих предметів (деталей, вузлів, виробів), так і для цілих партій. Визначення циклу здійснюється за складовими його елементами. Для виробів із тривалим циклом величина останнього обчислюється в календарних днях, у цьому разі враховуються всі перерви. Короткі цикли (до 5 днів) обчислюються в робочих днях без урахування вихідних.
Виробничий цикл є важливим показником рівня організації виробничого процесу, що істотно впливає на його ефективність. Скорочення виробничого циклу зменшує незавершене виробництво і відповідно оборотні кошти підприємства. Унаслідок зменшення незавершеного виробництва економиться площа, зайнята зберіганням предметів праці, а це забезпечує економію витрат.
Виробничий процес здійснюється в часі і просторі. Організацію виробничого процесу в часі було вже розглянуто вище. Просторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудови виробничого процесу здійснюється застосуванням відповідного методу організації виробництва. Є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий.
Виробничий процес як сукупність певних операцій і засобів їхнього здійснення залежить від особливостей продукції та обсягів її виготовлення.
Тому зміна видів чи типорозмірів продукції, її модернізація зумовлюють відповідні зміни у виробничому процесі. Взагалі виробництву нової (модифікованої старої) продукції передує комплекс робіт, який називають підготовкою (технічною підготовкою) виробництва.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 248 с.
Бойчик І.М., Харів M.I. Економіка підприємств. – Львів: Сполом, 1998. – 212 с.
Васильнов В.Г. “Організація виробництва” – К: КМЕУ, 2003.
Горемыкин В.А., Бугулов Э.Р., Богомолов А.Ю. Планирование на предприятии. Учебник, издание 2-е, стереотипное. – М.: Информационно-издательский дом "Филинъ", Рилант, 2000. – 328с.
Друккер Петер. Як забезпечити успіх у бізнесі; новаторство і підприємництво / Пер. з англ. – К.: Україна, 1994.
Економіка підприємства: Навч. посіб. / А.В. Шегда, Т. М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін.; За ред. А. В. Шегди. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2002. – 335 с.
Економіка підприємства: Підручник. За ред. акад. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии: В 2-х ч. Часть 2. Тактическое планирование / Под. Общей ред. А.И. Ильина. – Мн.: ООО "Новое знание", 2000. – 416 с.
Организация планирование и управление деятельностью промышленного предприятия. Под ред. Бухало С.М. – Киев, Вища школа, 1978. – 472 с.
Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.
Планування діяльності підприємства: Навч. – метод. посібник для самост. вивч. дисц. / М.А. Белов, Н.М. Євдокимова, В.Є. Москалюк та ін.; За заг. ред. В.Є. Москалюка. – К.: КНЕУ, 2002. – 252 с.
Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисц. – К.: КНЕУ, 2000.
Совершенствование планирования на промышленном предприятии / Грещак М.Г., Минин Л.В., Белик Н.Г., Гончарук П.Д. – К.: Техника, 1983. – 184 с.
Тарасюк Г.М., Шваб Л.I. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. – К.: "Каравела", 2003. – 432 с.
Тян Р.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – 156 с.
Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. A.M. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.
Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.І. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – З 88 с.
Шах А.Д., Погостин С.З., Альман П.А. Организация, планирование и управление предприятием химической промышленности: Учебник / Под ред. Н.П. Федоренко. 3-е изд., перероб. и доп. – М.: Высш. Школа, 1981. – 432 с.
Экономика предприятия: Пер. с нем. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 928 с.
Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. Волкова О.И. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 416 с.