ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ

«ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ»

Кафедра педагогіки, культурології та історії

Студентська наукова робота на тему:

Партія народної самооборони “Чорні Пантери”

Студента групи УПЕП-11

Коваля Дмитра Юрійовича

Науковий керівник:

Доктор історичних наук,

проф. Оніпко Т.В

Полтава-2013

Зміст

ВСТУП ……..….….….….….….….….….….….….….….….….….….….….….….….….……3

Розділ 1. Передумови виникнення партіїї….….….….….….….….….….….….….….….…...5

Розділ 2. Засновники партії та політичні діячі що вплинули на партію та їх

ідеологія ….….….….….….….….….….…..………………………………………………….12

Розділ 3. Заснування партії “Чорні Пантери”, та її діяльність……………………………..17

Розділ 4. Політична платформа “Чорних Пантер”………………………………………….22

Розділ 5. Розпад “Чорних Пантер” та наслідки їх праці…………………………………....29

Висновки………………………………………………………………………………………33

Cписок використаних джерел………………………………………………………………. 35

Додатки………………………………………………………………………………………..36

Вступ

Проблема расизму являється однією з найбільш актуальних. Расизм призводить до військових, між расових конфліктів між різними верствами населення за кольором шкіри, соціальним статусом, матеріальним забезпеченням . Проблема расизму була і досі є актуальною. Тому в 1960-х роках в США почала своє існування партія народної самооборони “Чорні Пантери” яка боролась з расизмом щодо чорношкірих верств населення. Чому саме ця партія, тому що на мій погляд про проблеми расизму та методи боротьби з ним більш повноцінно можуть висловлювати ті люди ,які самі в першу чергу попадають під вплив расизму. Тому що ці люди бачать проблему більш глибоко та реально, відповідно вони краще бачать методи викорінення данної проблеми. І якщо проаналізувати, поглянути на факти, що будуть наведені в моїй науковій роботі партію “Чорні Пантери” очолювали люди з нижчих прошарків суспільства що попадали під вплив расової дискримінації тільки за колір їх шкіри, що не може бути причиною для знищення цих людей. Ми повинні це розуміти оскільки ми є людьми сучасного, демократичного суспільства яке не може підтримувати такі жорстокі, не аргументовані дії. Відповідно ці чорношкірі люди могли, хотіли і боролися за свої конституційні права. І люди які були в складі партії “Чорні Пантери” стали ідолами як і партія, для бідних людей, яких винищували та пригнічували. Саме ця партія стала ідолом для відстоювання своїх прав у громадян США і всього світу в цілому.

Актуальність теми: обумовлена зростанням міжрасових конфліктів в США, Франції, Великобританії, терактів в Норвегії, Росії, військових конфліктів в Лівії, Сирії, Єгипті. Укріпленням демократичного методу правління що не підтримує расизм. Збільшенням бідності населення Африки, США .

Метою роботи: ґрунтовне дослідження діяльності партії, передумови її виникнення , причини її виникнення. Аналіз методів, політичних програм партії, вплив партії “Чорних Пантер” на суспільство США в часи її активності та вплив на суспільство в світі в цілому як в роки її існування так і зараз. Вплив на збільшення прав чорношкірого населення та знищення расизму

Завдання дослідження: Пошук альтернативних методів та заходів викорінення расизму з демократичного суспільства без міжрасових непорозумінь народів світу на прикладі політичної партії “Чорні Пантери”.

Об’єктом дослідження: є партія народної самооборони “Чорні Пантери” що існувала в 1960-1970-х роках в США . Яка виступала за захист, і звільнення Чорношкірого населення та викорінення расизму в США та в усьому світі в цілому .

Розділ 1. Передумови виникнення партії

Перед першою світовою війною чорношкіре населення США налічувало близько 10 млн. чоловік. 89% з них жили на півдні, але вже в той час все більше і більше чорношкірих американців переселялися на Північ на користь кращої долі.

Втім що слід розуміти під визначенням негр? Здавалося б відповідь на це питання елементарне. Але для американців все було складніше. Народна мудрість говорить: "Одна частка негритянської крові робить людину негром". Законодавча практика США початку 20 століття цілком розділяла цей погляд.

У Флориді, в Меріленді, в Міссурі, кольоровим вважався кожен, хто мав 1/8 негритянської крові.

У федеральному окрузі Колумбія - 1/16. У Луїзіані - 1/32.

У Джорджії, Алабамі, Техасі, Оклахомі, Теннесі, Арканзасі - 1/64 частки негритянської крові було достатньо, щоб людину вважали негром.

Але і цього деяким було не достатньо!

В 1920-роках законодавці Південної Кароліни проголосували за законопроект, згідної якому, кожен в якому є хоч крапля негритянської крові вважався негром.

(За знаменитим Нюрнберзьким законом Німеччини євреєм вважалася людина з ¼ єврейської крові) Щоправда проходження цього закону було загальмовано у верхній палаті, оскільки за словами одного з сенаторів: "Якщо ви введете його, - доводив він, - що в той же день весь штат буде залитий кров'ю, і мало того, у всьому штаті не залишиться, мабуть, жодної чисто білої сім'ї".

Не дивно, що в США в той час було маса білих і блакитнооких негрів, життя яких регламентували расові закони. Деякі з незважаючи на заборони всіма правдами і неправдами видавали себе за білих. Соціолог Р. Стаккерт вважав, що в 1950-х роках. 21% білошкірих американців насправді мали негритянське походження. Життя цих десяти мільйонів регламентувала система расистських законів і звичаїв звана системою Джима Кроу. Навіть на 1940 р. Тільки 5% негрів американського півдня мали право голосу. На півдні США повсюдно неухильно дотримувалася расова сегрегація.

У 31-ому штаті міжрасові шлюби були суворо заборонені. Ця заборона проіснувала до 1967 року! В Алабамі була заборонена гра чорношкірого з білошкірим в доміно або в шахи. Будь-яка спроба жити під одним дахом з представником іншої раси викликала негайну реакцію поліції, як "порушення громадського порядку".

Видатний вчений Год Дрю, який відкрив плазму крові, помер після автомобільної катастрофи на порозі лікарні в Джорджії, оскільки лікарі відмовилися прийняти в лікарню для білих чорного колегу.

Недарма нацистський ідеолог Альфред Розенберг ставив в приклад Німеччини американські расові закони, оскільки "між білими і кольоровими існує непрохідна перешкода". Великий історик чорної Америки Уільям Дюбуа писав у своїх Спогадах, що "До двадцятих років XX сторіччя, легалізована система кастового поділу за ознакою раси, кольору шкіри стала, можна сказати, частиною демократичної конституції Сполучених Штатів Америки". Про паралелі між США і Індією згадував і Мартін Лютер Кінг.

Втім проблеми чорношкірих лікарів мало кого хвилювали. Це ж була така рідкість. Тільки 5% чорношкірих в 1940 році закінчували середню школу. Більшість чорношкірих на півдні виступали як орендатори. Землевласник забезпечував їх землею, насінням, інструментами і худобою, за що орендарі повинні були віддавати більшу частину врожаю. Робота проходила під конвоєм наблюдачів. Часто чорношкірих що працювали на землі заковували в кайдани . Продукти вони могли купувати тільки в господарській лавці.

За результатами роботи орендарі не тільки нічого не заробляли, але і залишалися в боргу у господаря. У 1939 році Баптистська конвенція Джорджії відзначала, що "є більше негрів, які стали борговими рабами, ніж було в рабстві перед війною між штатами".

У разі непотрібності, господарі проганяли цих рабів на "свободу", а точніше на голодну смерть. Але в звичайний час виїхати з півдня було складно і небезпечно. Чорношкірим не продавали квитки на станціях, учасники Ку-Клукс-Клану(Клан що винищував всіх чорношкірих та кольорових людей ) часто зупиняв потяги і висаджував чорношкірих пасажирів .

Активно використовували і рабську працю ув'язнених, яких влада здавала в оренду великим Плантаторам. На Півночі США ситуація була набагато краще. І там расизм був нормою життя, неписаним звичаєм. Чорношкірі могли розраховувати лише на найбруднішу роботу, і на життя в переповнених гетто, на кілька сімей в одній комунальній квартирі (до кінця 60-х років).

У 1912 році Вудро Вільсон, кандидат на пост президента США пообіцяв чорношкірим американцям "зробити все від мене залежне, щоб сприяти інтересам їх раси в Сполучених Штатах" і ... збрехав.

Навпаки, з приходом до влади Вільсона положення американських чорношкірих з точки зору цивільних і людських прав стало критичним. У пресі і в науковому світі дебатували щодо різних шляхів остаточного рішення "негритянського питання", від поголовної стерилізації, до більш серйозних заходів.

Але тут почалася Перша світова війна і відомий захисник прав і свобод Вільсон знову звернувся до американських чорношкірих із закликом, в якому говорилося, що "Ви, негри, можете сподіватися після закінчення війни на повні цивільні права - такі ж, якими користується кожен американський громадянин". Обдурив? Так! А чорношкірі американці знову повірили.

Бум у військовій індустрії заснований на замовлення союзників США Антанти породив тисячі нових робочих місць. Через дефіцит робочої сили на заводах стали з'являтися чорношкірі робітники (до 10-х років 20 минулого століття це було великою рідкістю). Але поява негритянського пролетаріату була затьмарена трагічними подіями. Працедавці вважали за краще використовувати чорношкірих робочих насамперед як дешеву і некваліфіковану робочу силу. Темношкірі американці потрапили в замкнуте коло.

Расистське керівництво американських профспілок і багато расистсько налаштованих робітників не хотіли бачити чорношкірих на заводах. У 1919 році у Вірджинії дві тисячі робочих вийшли з АФТ (Американської Федерації Праці) оскільки в числі делегатів від штату на з'їзд АФТ був один темношкірий. З іншого боку, багато чорношкірих лідерів бачили в цьому єдиний можливий спосіб проникнення в раніше закриті для темношкірих галузі американської промисловості. Це призвело до трагічних наслідків.

У липні 1917 року в Іллінойсі , страйкували робочі військового заводу проти чорношкірих робітників ,а коли на захист убитих вступили жителі негритянських кварталів міста, почався погром. 6 тисяч чорношкірих були вигнані зі своїх будинків, їх майно було розграбовано, а 125 людей загинули.

Єдиними хто радів в цій ситуації були капіталісти. Найбільший страйк металургів 1919-1920 р. в якому брали участь 365 тис. робочих в 10 штатах був зірваний 30 тисячами чорношкірих. Керівники "Карнегі стіл Компані" відкрито признали: "Чорношкірі були рятівниками. Коли у нас виникали конфлікти з робочими або коли була потрібна додаткова робоча сила для розширення виробництва, ми вирушали на Південь і привозили тисячі Чорношкірих".

Інтернаціоналізм це не безглузда примха основоположників марксизму, це необхідна умова для успішної робочої боротьби в глобальному світі. Робочий клас США не засвоїв цей урок і заплатив за це чималу ціну.

Лише радикали, лівіше соціал-демократів були відкриті для роботи з чорношкірими трудящими і прагнули інтегрувати їх робітничий рух в США. Показовий такий приклад. У 1931 р. комуніст А. Йокінен був звинувачений в тому, що брав участь у вигнанні трьох чорношкірих робочих які хотіли зайти в фінський робочий клуб. Журі з 14 осіб визнало Йокінена винним у білому

шовінізмі і з компартії він був виключений. Це викликало гнів фінської соціал-демократичної газети "Равуаджа".

В газеті писали: "Комуністична партія змушує фінів покорятися чорношкірим... Соціалістична антирасова теорія і ідеал не вимагають спілкування між представниками різних рас... Фін і чорношкірий - це день і ніч. Не можна вимагати від них взаємного розуміння в суспільному житті".

200 тисяч чорношкірих солдатів було відправлено у Францію. Багато з них відзначилися в боях, але коли французьке командування вирішило нагородити їх американська влада заметушилась, це могло б "зіпсувати кольорових". Були видані листівки французькою мовою (для французів), що чорношкірі це не зовсім люди. (Цікаво, що в часи війни на російській півночі, аналогічні листівки тільки про євреїв розповсюджували англійці). Контакти між Францією і чорношкірими солдатами припинилися. Фактично США експортували расизм у Францію, як це вони вже робили на Філіппінах, на Гаваях, в Пуерто-Ріко, на Гаїті і в Домініканській республіці.

Все ж американський уряд був наляканий, що за кордоном в голови чорношкірих можуть потрапити "крамольні" ідеї. В кінці війни сам президент Вільсон послав у Францію майора Р. Мотона для підготовки "кольорових солдатів" до "американського способу життя".

Ще б пак! Навіть в самих США серед чорношкірих ходили небезпечні думки. Після жовтневої революції негритянські газети писали, що " нова Росія стала країною, де десятки расових і національних груп узгодили свої розбіжності й знайшли загальну основу для співпраці, країною, де знищено колоніальний гніт і восторжествувала расова справедливість". У травні-червні 1918 року деякі журнали закінчували свої публікації закликом "Так здравствуют Советы!"

Американська влада розуміла, що "добрих слів" тут буде недостатньо. На захист "американських цінностей" було мобілізовано громадянське суспільство. Ку-Клукс-Клан виріс з 2 тис. чоловік в 1917 році, до 100 тис. осіб в 1919 році. До середини 1920-хх років кількість активних членів Ку-Клукс-Клану налічувало до 1.5 мільйонів осіб, а загальна чисельність активістів коливалася від 5 до 6 млн. осіб. З лав клану вийшло багато сенаторів, членів Верховного суду, а так само можливо і президент Гардінг (Для терору проти лівих в той же час діяла ветеранська організація білих - "Американський легіон", аналог фашистів в Італії)

Кількість жертв Ку-Клус-Клану сьогодні визначити неможливо. Формально їх кількість обчислюється десятками людей на рік. Але вбивства здійснювалися постійно. Людей забирали вночі і вони не поверталися.

Чорношкірі ветерани стали основним об'єктом для полювання Клану. У 1919 році 14 з них були публічно спалені, причому 11 з них спалили живцем. Деяких спеціально спалювали в солдатській формі. Країну захлеснула хвиля погромів. У липні 1919 року натовп погромників за підтримки поліції увірвалася в негритянський квартал Вашингтона. Але там вони зустріли відсіч. Чорношкірі перейшли в контрнаступ і протягом декількох годин фактично контролювали столицю США. У серпні того ж року погром в Чикаго, вилився в двотижневі вуличні бої.

"Борг кожного тут, - говорив один з жителів гетто - забезпечити себе рушницею та боєприпасами. Сам я маю принаймні одну рушницю і досить боєприпасів щоб вона виявилась корисною". В Арканзасі чорношкірі створили профсоюз та з зброєю чинили опір плантаторам. Влади викликали війська і 11 кольорових були страчені на електричному стільці.

У підсумку опір негритянського населення було зламано. Ліві організації чорношкірих були знищені. Але повністю повернути чорну Америку до колишнього стану було неможливо. Виник рух щодо прав чорношкірих на чолі з Гарві. Наприкінці 1920-хх років він "прославилася" скандальними переговорами з Кланом про організацію переселення чорношкірих Америки в Африку. Дуті економічні проекти, які так люблять американські політики і політикани, остаточно добили проект Гарві. Після цього влада Ку-Клус-Клану продовжувалась вже пройшла друга світова, а в США тривали звірячі вбивства чорношкірих, що відбуваються на очах у добропорядних американців, які радісно схвалювали очищення від чорношкірих сільської Америки. Клан сформував у обивателів звичку до вбивства. А якщо більш м'яко - звичку до того, що в середині двадцятого століття все ще можна було вважати чорношкірих нелюдями. Тому і тільки тому в США з'явилися "Чорні пантери", які, як вважається, вбивали білих расистів нітрохи не менш жорстоко.