2.4. Природоохоронні ландшафти з фізичною складовою

До третього підкласу, з фізичною складовою, віднесені ландшафти, що використовуються для активної рекреації – пішохідного, велосипедного, автомобільного та інших видів туризму, спортивного мисливства і рибальства, в яких людина активно поводиться у середовищі (ПЗФ) [8, 11, 1].

В області існує ряд рекреаційних ландшафтів – об’єктів природно-заповідного фонду: заповідники, заказники, пам’ятки природи державного значення. Станом на 1.01.2007 р. площа природно-заповідного фонду Запорізької області становить 71700га (312 територій та об’єктів), в тому числі 22 території та об’єкта загальнодержавного значення [19, 21] (див. додаток А, мал. А.2).

Природні комплекси і об'єкти природи, які є цінними в науковому, культурному, оздоровчому відношеннях, з урахуванням їх значення охороняють шляхом організації заповідників, заказників, природних (національних) парків і пам'яток природи.

Державні заповідники - це ділянки земель і водного простору, які мають наукове чи культурно-просвітницьке значення як типові і рідкісні ландшафтні утворення, місця збереження і розвитку рідкісних і цінних представників тваринного і рослинного світу. В державних заповідниках охороняється весь природний комплекс, вони закриті для доступу. На їх території повністю забороняється господарське використання природних ресурсів. Навколо державних заповідників створюються певні охоронні зони, господарська діяльність в яких обмежена.

Заповідників на теренах Запорізької області лише два – Національний заповідник Хортиця та філія Українського степового заповідника „Кам’яні Могили”, який знаходиться на межі з Донецькою областю. В межах Національного заповідника Хортиця охороняють ландшафт, об’єкти культурно-історичної спадщини, рослинний та тваринний світ. Головним тут є збереження вигляду острова таким, яким він був за часів Запорізької Січі. В межах заповідника „Кам’яні Могили” охороняються степові рослинні та тваринні угруповання (зокрема кілька видів, занесених до Червоної книги України) та ландшафт степів з виходами корінних порід Українського щита[11].

В заказниках області охороняють типові ландшафти, флористичні та фауністичні угруповання, окремі види рослин і тварин, окремі унікальні об’єкти природного походження. Господарська діяльність в заказниках забороняється диференційовано.

Заказники: Дніпровські пороги біля о. Хортиця, орнітологічний заказник Великі та Малі Кучугури на Каховському водосховищі, Старобердянський ландшафтний заказник, Радивонівський лісовий заказник, Алтагирський зоологічний заказник, гідрологічний заказник Молочний лиман та заказники місцевого значення Корсацький та Федотова коса. Ботанічні пам’ятки природи державного значення: балка Балчанська (28га, поблизу с. Дніпровка Вільнянського району), урочище Пристіни (17га, поблизу с. Григорівка Запорізького району), балка Розсохувата (27га поблизу с. Петро-Михайлівка Вільнянського району). Геологічні пам’ятки природи державного значення: Гранітні скелі (15га, поблизу с. Миколаївка Бердянського району), Кам’яна Могила (3га, поблизу с. Мирне Мелітопольського району). Ландшафтна пам’ятка природи державного значення – Балка Скотувата (30га поблизу с. Новомиколаївка Гуляйпільського району), де охороняються ділянка незайманого степу, каскад ставків на дні балки [11].

Пам'ятки природи - рідкісні, невідновлювані, цінні в науковому, культурному, естетичному відношеннях об'єкти природи (реліктові зарослі, витвори садово-паркового мистецтва, дерева-старожили, геологічні відслонення корінних порід і ін.). Оголошення природного об'єкта пам'яткою природи не супроводжується вилученням ділянки землі із землекористування [11, 33].

Державні природні національні парки призначені для охорони природних комплексів, пам'яток природи, організації туризму та відпочинку. їх функції різноманітні, тому тут важливе функціональне зонування національних парків, тобто виділення територіальних зон, які мають різні режими охорони і природокористування. Звичайно в таких парках виділяють чотири функціональні зони: заповідну, охоронно-ландшафтну, рекреаційну і рекреаційно-господарську.

Відповідно до Указу Президента України від 10 лютого 2006 року № 121 був створений Національний природний парк „Великий Луг”. Парк створено на базі регіонального ландшафтного парку „Панай”, орнітологічного заказника загальнодержавного значення „Великі і Малі Кучугури”, ландшафтного заказника загальнодержавного значення Крутосхили Каховського водосховища. Територія НПП „Великий Луг” включає частину Каховського водосховища з архіпелагом островів Великі і Малі Кучугури, ділянку його берегової лінії в районі населених пунктів Скельки - Енергодар, Маячанську балку та урочище Білозірське [12].Загальна площа Парку складає 16756,0га, серед яких 9324,0га земель, які були надані йому в постійне користування, та 7432,0 га земель, що включені до його складу без вилучення у землекористувачів (площі водного фонду, підпорядковані Василівській районній державній адміністрації) [12]. Національний природний парк створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових і унікальних природно-ландшафтних та історико-культурних комплексів степової зони, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Перелічені рекреаційні ландшафти об’єктів природно-заповідного фонду Запорізької області можуть використовуватись для рекреації виходячи з їх порівняно високих естетичних якостей – проведення екскурсій, походів тощо. Однак планування рекреаційної діяльності в їх межах повинно спиратись на особливості заповідного режиму території та її рекреаційну ємність, дотримання якої дозволить запобігати перенавантаженням на природу. Виходячи з порівняння естетичних та деяких інших якостей цих об’єктів, можна сказати, що більшість зних придатні для місцевої рекреації. Винятками можуть бути лише о. Хортиця та Кам’яна Могила у Мелітопольському районі. Перший є об’єктом культурно-історичної спадщини, а другий є справді унікальним за походженням геологічним об’єктом на скелях якого збереглись малюнки давньої людини. Формування рекреаційних ландшафтів в межах об’єктів природно-заповідного фонду області закономірно відбувається таким чином, щоб не змінювати природний вигляд ландшафту, який є об’єктом рекреації. Загроза збереженню цих ландшафтів виникне лише тоді, коли потік рекреантів стане надто потужним.

Об’єкти природно-заповідного фонду – заповідні флористичні, фауністичні, аквальні комплекси, залежно від провідного об’єкту охорони[11]. Цей поділ умовний, оскільки в межах територій природоохоронних закладів звичайно охороняють увесь природний комплекс. Природні, натуральні ландшафти є стійкими та здатними до існування протягом тривалого часу без проявів дигресійних змін. Але слід зазначити, що походження окремих заповідних ландшафтів, наприклад заказників, є результатом господарської діяльності. Звичайно, що вихід на території із заповідним режимом неможливий для рекреантів та туристів, але існує можливість прокладання екологічних стежок навколо таких об’єктів. Рекреація та туризм в межах об’єктів природно-заповідного фонду зазвичай жорстко нормується. Найбільш перспективними серед таких об’єктів є національні парки, що мають поділ території на заповідні, буферні, рекреаційні, господарські зони, тому в їх межах можливо оптимальне поєднання природоохоронної та рекреаційної діяльності. Ці ландшафти можуть використовуватись для цілей зеленого та екологічного туризму. Крім того в їх межах можливим організація майданчиків для пікніків, наметових містечок. Існує можливість влаштувати водні прогулянки, спортивне рибальство та мисливство, фотомисливство, походи на човнах, каяках. Спортивне мисливство доцільніше розвивати в межах боліт та плавнів, створюючи для цього спеціалізовані мисливські господарства [11].

До підкласу з фізичною домінантою також можна віднести природні азональні ландшафти, не придатні для традиційної господарської діяльності. До цієї групи ландшафтів належать спелеоландшафти, денудаційні останці скельних порід, каньйони, урвища, засолені території, бедленди тощо. Їх поширення визначено будовою земної поверхні та надр досліджуваної території. Прикладами рекреаційних ландшафтів даної групи можуть бути мальовничі урочища балок, ярів, схилів долин річок, виходи корінних порід, ендемічні рослинні угруповання і таке інше. Вказані ландшафти можуть використовуватись для окремих видів туристсько-рекреаційної діяльності, які пов’язані з перебуванням людей у незвичайних умовах, подоланням труднощів пересування, природних перешкод для активного відпочинку, наприклад, лазіння по скелях, пересування по печерах, переходи по пересіченій місцевості пішки, на велосипедах, конях, влаштування пікніків (див. додаток А, мал. А.3). Екскурсії та походи територією таких ландшафтів доцільно проводити за маршрутами, які охоплюють якнайбільшу кількість пейзажних точок з гарними краєвидами. В пейзажних точках також доцільно влаштовувати кемпінги, палаткові містечка та площадки для пікніків.

Значення антропогенних рекреаційних ландшафтів різного господарського призначення пояснюється можливостями їх додаткового використання для потреб рекреації шляхом відповідного облаштування, оскільки в сучасних умовах все більше різноманітних ландшафтів починає використовуватись з метою рекреації та туризму [14].

Одночасно з’являються нові види туристсько-рекреаційної діяльності: екстремальний туризм, зелений екологічний, сільський туризм. Туристичного або рекреаційного значення набувають навіть промислові об’єкти (АЕС, металургійні підприємства тощо). Тобто перелік місць для відпочинку збільшується відповідно до смаків та вподобань туристів та рекреантів, які готові заплатити гроші за цікавий відпочинок у незвичному місці. Тому обмежувати перелік рекреаційних ландшафтів тільки ландшафтами суто рекреаційного призначення в таких умовах створить певні незручності.

В рамках розробленої класифікації визначені три складові наявні в будь-якому рекреаційному ландшафті, як в курортному лікувальному так і в межах об’єкту природно-заповідного фонду чи белігеративному ландшафті [8]. Важливим є переважання конкретної складової у загальному співвідношенні складових. Звичайно, також присутня проблема визначення співвідношення складових, оскільки можливе використання одного й того ж ландшафту для різних видів відпочинку. Наприклад, у ботанічному саду можна просто гуляти й відпочивати, і водночас можна проводити пізнавальні екскурсії. Так само, на території національного парку можна проводити екскурсії, пройтись маршрутом екологічної стежки або влаштувати пікнік і розслабитись на відведеному майданчику в зоні стаціонарної рекреаці [11] ї. Тому було обрано найбільш відповідні та раціональні види рекреаційного використання, і проаналізувавши їх визначену складову, яка при цьому є найбільш суттєвою.

Одночасно з цим, у класифікації наявне накладання рекреаційних ландшафтів на інші класи ландшафтів, що ускладнює класифікацію. Ландшафти, які за своїм призначенням і функціями не є рекреаційними, існують незалежно за своїми законами, рекреаційна функція для них є додатковою. Кожен з антропогенних ландшафтів господарського призначення, як агроландшафт чи кар’єрно-відвальний ландшафт мають прихований рекреаційний ресурс. Відвідування промислових об’єктів з пізнавальною метою є шляхом рекреаційного їх використання.

РОЗДІЛ 3: СУЧАСНІ ГЕОЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЛАНДШАФТІВ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ