Тематика та методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми навчання
Серед усіх видів навчальної роботи важливе місце належить виконанню контрольних робіт, що є обов’язковим для студентів заочної форми навчання. Цей вид роботи включає в себе пошуки і добір необхідної літератури, її опрацювання, упорядкування і написання тексту та його бібліографічне оформлення.
Завданням контрольної роботи є - навчити студентів працювати з учбово-методичною та науковою літературою, самостійно вивчати та засвоювати теоретичний матеріал з дисципліни “Політологія”, робити узагальнення та висновки.
Метою методичних вказівок є вироблення у студентів навичок самостійної роботи, підвищення рівня їхньої інформаційної культури, а також формування у них здатності до наукових пошуків.
Після самостійного обрання студентом теми контрольної роботи він повинен послідовно розпочати її виконання, яке складається з наступних етапів:
Добір літератури і робота над нею.
Написання контрольної роботи.
Бібліографічне оформлення контрольної роботи.
Добір літератури та робота над нею.
При підготовці студентів до іспиту доводиться опрацьовувати велику кількість літератури – як тієї, що є в списках до кожної теми, так і тієї, яку рекомендує викладач безпосередньо під час лекції чи консультації. Тому при вивченні політології у студентів повинен виробитись раціонально-критичний підхід до підручників, енциклопедії, словників, статей та інших джерел.
З одного боку, слід враховувати те, що з часом багато теоретичних матеріалів стають застарілими й не відповідають політичним реаліям сьогодення.
З іншого боку, кожна досліджувана проблема має свою історію, яку теж корисно знати. Слова, мовлені десять, сто чи дві тисячі років тому, ще можуть мати важливе значення. “Держава” Платона, “Політика” Аристотеля, “Про дух законів” Ш.Л. Монтеск’є, «Два трактати про державне правління» Дж. Локка, «Протестантська етика і дух капіталізму» М.Вебера по праву увійшли до скарбниці світової філософської і політичної думки і є багатими й рясними джерелами знань.
Щоб глибоко зрозуміти зміст книги, потрібно вміти раціонально її читати. Попередньо переглянувши книгу, можна вирішити, чи варто її читати і використовувати при написанні контрольної роботи (попередній огляд включає ознайомлення з титульною сторінокю книги, анотацією, передмовою, змістом). Чудовою професійною якістю є вміння читати зміст. Порада тут проста: зміст продумується як завдання з відтворенням тексту, при цьому свої думки необхідно фіксувати на папері. Розвивається концептуальне мислення, вміння мислити вільно й образно.
При ознайомленні зі змістом необхідно виділити розділи, параграфи, що становлять для вас інтерес, швидко їх переглянути, знайти місця, що відносяться до теми (абзаци, сторінки, параграфи) і ознайомитися з ними загалом.
Наступний етап роботи з книгою – прочитати виділені місця у швидкому темпі. Мета швидкого читання – визначити, що є цінного в кожній частині, до якого питання контрольної роботи має відношення та чи інша інформація і що з нею робити, як застосувати, чим доповнити.
Сформулюємо наступні рекомендації з методики швидкого читання:
ясно усвідомити і чітко зафіксувати мету читання: з якого саме питання потрібна інформація, для чого вона потрібна, їх характер та ін.;
оперативно змінювати швидкість читання, уповільнюючи його на інформації, що прямо стосується мети, і прискорюючи на читанні інших части. Описовий текст читається швидше, ніж текст складних умовиводів, доказів;
зосереджено, без відволікань працювати над текстом, що забезпечить його глибоке розуміння;
уміти визначити структуру тексту – співпорядкованість його частин (розділів, параграфів), взаємозв’язок тексту з малюнками, картами, схемами, таблицями, графіками, діаграмами, примітками і додатками;
розуміти зміст прочитаного при швидкому ознайомленні з текстом (виробити здатність при прочитанні цілого речення відразу розуміти його зміст і значення).
Швидкість правильного читання повинна бути в 3-4 рази вищою від швидкості мови.
Окремий етап вивчення книги – ведення запису прочитаного. Існують різні форми ведення записів – план (простий і розгорнутий), тези, анотація, резюме, конспект.
План як найбільш коротка форма запису прочитаного являє собою перелік питань, розглянутих у книзі чи статті. Кожен пункт плану розкриває одну зі сторін обраної теми, а всі його пункти охоплюють її в цілому.
Складнішою формою записів є тези – стислий виклад основних положень тексту у вигляді твердження чи заперечення. Тези складаються після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному його прочитанні. Вони слугують для збереження інформації у пам’яті. Анотація – короткий виклад змісту – дає загальне уявлення про книгу, брошуру, статтю. Резюме коротко характеризує висновки, головні підсумки.
Найпоширенішою формою записів є конспект. Бажано розпочинати конспектування після того, як весь матеріал прочитано і складено його план. Основну тканину конспекту складають тези, доповнені міркуваннями і доказами. Конспект може бути текстуальним, вільним чи тематичним. Текстуальний конспект створюється з уривків оригіналу – цитат, зі збереженням логіки і структури тексту. Вільний конспект - це виклад матеріалу в зручному для читача порядку (наприклад, думки, розкидані по всій книзі, зводяться воєдино). У тематичному конспекті за основу береться тема чи проблема, він може бути складений за кількома джерелами.
Економію часу при конспектуванні дає використання різного роду скорочень, абревіатур та ін. Акуратне, розбірливе написання конспекту повинне відбуватися зі швидкістю: 120 знаків на хвилину – мінімальна швидкість, 150 знаків – максимальна швидкість.
Для захисту даних, які підлягають використанню, багато дослідників рекомендують систему карток. Перевага карток у тому, що кожна довідка реєструється окремо і легко може бути знайдена, їх просто розкласти на столі, згрупувати і перегрупувати. Занісши довідковий матеріал до картки, внизу наводиться назва джерела, вгорі – заголовок, що містить вказівку, де саме матеріал може знадобитись. Доцільно користуватися картками однакового розміру і писати тільки на одній стороні. На кожній картці робиться лише один запис. Якщо це запитання, то його беруть у лапки. Картки краще зберігати у конвертах, різних папках, а оптимальний варіант – у спеціальній шухляді.
Без такої систематизації роботи з книгою у голові та у записах пануватиме суцільний хаос.
“Тільки система ... дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, розрізненими знаннями, - писав К.Д. Ушинський, - схожа на комору, в якій усе безладно і де сам господар нічого не відшукає”.