• юридична рівність учасників цивільних правовідносин;

• автономія учасників цивільних правовідносин та їхнє вільне волевиявлення;

• майнова самостійність, у тому числі самостійна майнова відповідальність учасників цивільних правовідносин;

• судовий позовний порядок вирішення спорів як основний спосіб захисту порушеного права.

• Метод цивільного права

• Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбу­вається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб´єктів відносин. Су­купність таких способів та заходів називають методом цивіль­ного права. Якщо предмет цивільно-правового регулювання виз­начає, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання - яким чином регулю­ються відповідні суспільні відносини.

• Цивільно-правовий метод характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законо­давства); особливим способом вирішення спорів між учасника­ми цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідаль­ності сторін.

• Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як само­стійні, не залежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов´язків і не підпорядкована іншій. Осно­вою такої рівності суб´єктів цивільно-правових відносин є їх право розпоряджатися майном, що знаходиться в їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні. Цивільне право спрямоване на те, щоб врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-яких протиправних посягань, обмежити від зовніш­нього втручання. Відносини, що засновані на владному підпо­рядкуванні учасників, не можуть бути цивільно-правовими. Такі відносини зазвичай є адміністративно-правовими, фінан­сово-правовими та ін.

• З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива лише тоді, коли в основі правочину лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визна­чити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених за­коном, а також у відповідних випадках формувати свої права й обов´язки. Диспозитивні начала виявляються в диспозитивних правових нормах, які надають суб´єктам цивільного права мож­ливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульо­вувати ті чи інші належні їм цивільні права й обов´язки. Таким чином, договір чи односторонній правочин є не лише юридични­ми фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов´язків.

• Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не озна­чає відсутність у ньому імперативних норм. Але вони не є визна­чальними. Цивільно-правові відносини формуються, переваж­но, під впливом диспозитивних норм.

• Ґрунтуючись на засадах рівності та незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості, або спе­ціально створеним для розгляду таких спорів державним ор­ганам чи третім особам. Важливим є те, що такий орган не має бути пов´язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адміністративними відносинами, оскільки за наявності такого зв´язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учас­никами цивільних відносин, як правило, розглядаються судом, господарським судом, третейським судом після подачі відповід­ного позову однією із заінтересованих сторін.

• Оскільки учасники цивільно-правових відносин пов´язані між собою, як правило, тільки правочином, то встановлено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зобов´язання і не ви­конала їх, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, яких зазнала ця сторона внаслідок невиконання правочину. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов´язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відповідаль­ність. Така відповідальність носить майновий характер. Цивіль­но-правова відповідальність наступає також при порушенні прав власника або носія інших абсолютних прав.

• Таким чином, цивільне право - це галузь права, що на заса­дах юридичної рівності учасників регулює майнові відносини (власності й товарообігу), відносини у сфері інтелектуаль­ної діяльності, а також особисті немайнові відносини.

Систему галузі цивільного права становлять цивільно-правові норми, інститути та підгалузі.

Цивільно-правова норма – це визначене, встановлене або санкціоноване компетентним органом держави правило поведінки у сфері майнових та особистих немайнових відносин.

Цивільно-правовий інститут – це група цивільно-правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини. Найбільш поширеними цивільно-правовими інститутами є інститут правочину (угоди), договору, позовної та набувальної давності, заповіту тощо.

Підгалузь цивільного права – це сукупність декількох однорідних предметно пов’язаних цивільно-правових інститутів. До підгалузей  цивільного права, зокрема, відносять авторське право, зобов’язальне право, спадкове право тощо.

Трапляються випадки, коли підгалузі цивільного права сягають такого рівня розвитку, що перетворюються у самостійні галузі права. Так, трудове право, яке зараз є самостійною галуззю права, до початку ХХст.розглядалося як підгалузь цивільного права. У другій половині ХХст.виокремилися із цивільного права і стали самостійними галузями права сімейне та житлове право.

Систему джерел цивільного права України становлять:

1) Конституція України. Відповідно до ст.4 ЦК України Конституція України становить основу цивільного законодавства України. Саме Конституцією закріплені такі основоположні засади цивільного права, як рівність усіх суб’єктів права власності (ч.3 ст.13) та непорушність права власності (ч.4 ст.41);

2) акти цивільного законодавства. До актів цивільного законодавства належать:

• Цивільний кодекс України – основний акт цивільного законодавства. ЦК України був прийнятий 16.01.2003 та набув чинності 01.01.2004;

• інші закони України. Такі закони, як правило, регулюють вузькоспеціальні відносини і не можуть суперечити ЦК України. Наприклад, особливості майнових відносин у кооперативах встановлюються Законом України “Про кооперацію” від 10.07.2003;

• підзаконні нормативно-правові акти (укази та розпорядження Президента України, Постанови Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, акти центральних та місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування);

3) чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 2 ст. 10 ЦК України якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору;

4) звичай. Ст.7 ЦК України встановлює, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

2. Цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнова відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.

Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.

Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;

в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Види правовідносин за функціями права:  регулятивні  охоронні  — виникають із фактів правомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин). Як правило, вони можливі за наявності норм права та юридичного факту, а також можуть виникати на основі договору між сторонами  - виникають із фактів неправомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка вимагає певної реакції держави (кримінальні, адміністративні правовідносини) . Вони пов'язані з виникненням і здійсненням юридичної відповідальності, передбаченої в санкції охоронної норми  Види правовідносин за характером обов'язку:  активного типу  пасивного типу  обов'язок здійснити певні дії на користь іншої сторони  обов'язок утриматися від небажаних для іншої сторони дій  Складні правовідносини можуть бути змішаними: тут поєднуються правовідносини пасивного і активного типу, відносні і абсолютні. Види правовідносин за ступенем визначеності суб'єктів:  абсолютні  відносні  визначена лише одна сторона — носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів (відносини власності: точно визначений власник, а всі інші зобов'язані не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов'язані з реалізацією політичних свобод /свобода слова, зборів, друку/: недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини авторства та ін.)  точно визначені права і обов'язки всіх учасників, як таких, що наділені правом (правомочних), так і право-зобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент; будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договорів, із заподіяння шкоди)  Види правовідносин за галузями права: - конституційно-правові (відносини громадянства); - адміністративно-правові (відносини, пов'язані зі стягненням і сплатою податків); — цивільно-правові (відносини куттівлі-продажу речі або цінних паперів); — трудові (відносини за трудовим договором) та ін. Види правовідносин за субординацією в правовому регулюванні:  матеріально-правові  процесуально-правові  — виникають на основі норм матеріального права: адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові та ін.  - виникають на основі норм процесуального права і похідні від норм матеріального права: адміністративно-процесуальні, цивільні процесуальні, кримінально-процесуальні та ін.  Процесуально-регулятивні (процес укладання договору)  Процесуально-охоронні (кримінальне провадження) — типові правовідносини, пов'язані з реалізацією юридичної відповідальності  Види правовідносин за суб'єктами: • між суб'єктами федерації (у федеративній державі); • між громадянами держави; • між громадянином і державою; • між юридичною особою — суб'єктом приватного права і державним органом; • між державними органами; • між органом держави і службовими особами, у рамках яких вони зобов'язані виконувати розпорядження керівника даного органу, та ін. Види правовідносин за кількістю суб'єктів: • прості — не поділені на складові частини (як правило, між двома суб'єктами); • складні — містять у собі систему самостійних правовідносин (як правило, між трьома і більше суб'єктами). Види правовідносин за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами: • односторонні — кожна із сторін має або права, або обов'язки (договір дарування, договір позики); • двосторонні — кожна із сторін має як права, так і обов'язки (договір купівлі-продажу). Види правовідносин за волевиявленням сторін: • договірні — виявляється воля як правомочної, так і зобов'язаної сторін. Мають місце головним чином у сфері приватного права (горизонтальні правовідносини); • управлінські — досить виявлення волі лише правомочної сторони. Мають місце головним чином у сфері публічного права (вертикальні правовідносини). Останнім часом стали відрізняти комплексні правовідносини—у підприємницькому праві, в яких поєднуються засади публічного і приватного права (горизонтально-вертикальні правовідносини). Види правовідносин за строком дії: • короткочасні; • довгочасні.