III. Порядок зарахування державного мита до бюджету

1. Відповідно до статті 6 Декрету державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджетів місцевого самоврядування на рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби України /далі - органи Казначейства/ (в іноземній валюті державне мито сплачується через уповноважені банки, інші фінансові установи України, національного оператора поштового зв’язку), крім державного мита, яке зараховується до Державного бюджету України.

2. Державне мито зараховується до Державного бюджету України на рахунки, відкриті в органах Казначейства, за дії, пов’язані з видачею охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, і за дії, пов’язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин; за дії, передбачені підпунктами «б - е», «и», «к», «л» та «н» пункту 6 статті 3 Декрету, в частині, що стосується загальногромадянських закордонних паспортів.

Сплачене за ці дії державне мито в іноземній валюті зараховується на поточні рахунки в іноземній валюті, які відкриті на ім’я Державної казначейської служби України (далі - Казначейство України) в уповноважених банках.

У випадках, коли громадяни проживають не за місцем розгляду та оформлення документів, державне мито може бути перераховано поштовим переказом, в якому вказується, за яку дію чи документ сплачується це державне мито.

3. До документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається примірник розрахункового/касового документа (або його копія) про сплату державного мита.

14. Особи, які беруть участь у процесі доказування, - це особи, які своїми показаннями чи висновками створюють певні докази для справи. До них відносяться свідки, експерти та спеціалісти.

Свідок - це учасник процесу, який викликається судом для давання показань щодо відомих йому обставин, які сто­суються справи.

Відповідно до ст. 50 ЦПК свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. У разі неможливості при­буття за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідоми­ти про це суд. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з не передбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обо­в’язків - відповідальність, встановлену законом.

Свідок може бути викликаний до суду з двох підстав: за ініціативою суду та за заявою осіб, які беруть участь у справі. В такій заяві зазначається прізвище, ім’я, по батькові свідка, місце його проживання або перебування чи роботи та обставини, які він може підтвердити. Наприклад: „Прошу викликати Дехтяр Олену Василівну, яка мешкає за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 5, кв. 13, яка може підтвердити усі обставини, викладені у позовній заяві, в тому числі може підтвердити факт не проживання відповідача в житловому приміщенні протягом року”.

Не підлягають допиту як свідки:

недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувально­му закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;

особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службо­вим чи професійним становищем, - про такі відомості;

священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатич­них представництв - без згоди дипломатичного представника.

Фізична особа на засадах ст. 63 Конституції України та ст. 52 ЦПК має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб). Особа, яка відмовляється давати по­казання, зобов’язана повідомити причини відмови.

Сторони, треті особи та їх представники, якщо заявляють, що їм відомі факти, які мають значення для справи, можуть бути допитані як свідки.

Наступною особою, яка створює докази для справи, є екс­перт. Експерт - це особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.

Судовим експертом може бути особа, яка має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судо­вими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-ква­ліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповід­ну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Судові експерти повинні бути внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів.

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводять­ся виключно державними спеціалізованими установами, мо­жуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройш­ли відповідну підготовку в державних спеціалізованих устано­вах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали ква­ліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Не можуть залучатися до виконання обов’язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку не­дієздатними, а також ті, які мають судимість.

Експерту доручається провести певні дослідження за ухва­лою суду, яка може постановлятися з двох підстав: за ініціати­вою суду або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

Експерт зобов’язаний з’явитися за викликом суду, провес­ти повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхід­ності - роз’яснити його.

Під час проведення дослідження експерт повинен забезпе­чити збереження об’єкта експертизи.

Експерт не має права:

за власною ініціативою збирати матеріали для проведен­ня експертизи;

спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а та­кож з іншими учасниками цивільного процесу, за винят­ком дій, пов’язаних з проведенням експертизи;

розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

Якщо під час проведення експертизи буде виявлено, що для відповіді на поставлені запитання експерт не має необхідних знань, то він повинен невідкладно повідомити про це суд. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення ек­сперт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнен­ня або повідомляє суд про неможливість проведення ним екс­пертизи за заданими питаннями.

Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо по­дані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов’язків. Для цього він подає до суду заяву про відмо­ву, яка повинна бути вмотивованою.

Гарантією надання правдивого висновку є попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправ­дивий висновок або за відмову без поважних причин від ви­конання покладених на нього обов’язків. Це є позитивною сто­роною експерта порівняно від надання висновку спеціалістом, який про кримінальну відповідальність не попереджується.

Різновидом надання спеціалізованих висновків є висновок спеціаліста.

Спеціаліст - це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Спеціаліст залучається до участі у справі за ухвалою суду на підставі клопотання осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду.

Окрім складання висновку з певних спеціальних знань спеціаліст може надавати безпосередню технічну допомогу (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо).

До обов’язків спеціаліста відносяться:

з’явитися за викликом суду;

відповідати на задані судом питання;

давати усні консультації та письмові роз’яснення;

звертати увагу суду на характерні обставини чи особли­вості доказів;

у разі потреби надавати суду технічну допомогу.

Винятком з повноважень спеціаліста є неможливість надан­ня висновків, які стосуються правових питань.

Спеціаліст має право:

знати мету свого виклику до суду;

відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками;

з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

звертати увагу суду на характерні обставини чи особли­вості доказів;

на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

15.