24. Тема 17. Речові права на чуже майно.

1. Поняття, ознаки та види речових прав на чуже майно.

2. Право володіння чужим майном.

3. Право користування чужим майном (сервітут).

4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільсько-господарських потреб та для забудови.

1. - Речові права на чуже майно – права на речі, які полягають у можливості обмеженого використання в своїх інтересах речей, що є власністю інших осіб, без посередництва їх власників.

- Відповідно до ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

• Речові права на чуже майно характеризуються такими ознаками:

- Обмежений зміст речових прав на чуже майно. На відміну від права власності зміст речових прав на чуже майно може складати лише окремі правомочності власника (наприклад, право володіння, право користування тощо), або всі три його правомочності , однак, у неповному, обмеженому, обсязі.

- Зміст речових прав на чуже майно визначається виключно законом (Цивільним кодексом).

- Речові права на чуже майно обтяжують право власності. Із переходм права власності на річ від однієї особи до іншої, разом з правом власності до нового власника переходять також обмежені речові права на чуже майно.

- Права на чуже майно здійснюються без посередництва власника. Ці права мають самостійний характер і можуть здійснюватися їх суб’єктами самостійно, незалежно від волі власника.

- Права на чуже майно отримують такий же захист як і право власності як будь-яких інших осіб, так і від самого власника.

- Відповідно до ч.2 ст. 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. До інших речових прав на чуже майно у законодавстві України та в літературі з Цивільного права відносять: право господарського відання, право оперативного управління, право оперативного використання, право застави, право притримання тощо.

2. - Відповідно до ч.1 ст. 397 ЦК України право володіння чужим майном – це речове право особи, яка фактично тримає у себе майно, що належить на праві власності іншій особі.

- Суть права володіння полягає у тому, що особа, яка фактично утримує у себе чужу річ не її власником, однак ставиться до неї як до своєї, і вважає, що їй належить можливість здійснювати усі правомочності власника.

- Право володіння чужим майном характеризується двома критеріями:

1) об’єктивним;

2) суб’єктивним.

- Об’єктивний критерій права володіння полягає у тому, що річ фактично перебуває у володінні, тобто, утримується володільцем.

- Суб’єктивний критерій полягає у тому, що особа, яка фактично утримує чужу річ ставиться до неї як до своєї, вважаючи себе законним володільцем.

- Залежності від правомірності виникнення володіння, воно поділяється на:

1. Законне;

2. Незаконне.

- Законним вважається володіння, яке виникло з підстав передбачених актами законодавства. Законним володільцем вважається власник майна, наймач за договором майнового найму, зберігач за договором зберігання, спадкоємець тощо.

- Незаконним є володіння, яке виникло з підстав, що суперечать закону. Незаконним володільцем вважається володілець, який набув майно з порушенням порядку, встановленого законом, або придбав річ в особи, яка не мала права його передавати. Прикладами незаконного володільця можуть бути особи, які викрали річ чи здобули її іншим неправомірним способом, або, які придбали річ не у власника або особи, яка булла уповноважена власником на передачу речі, давнісний володілець тощо.

- Залежно від суб’єктивного ставлення володільця до набуття права володіння, незаконне володіння в свою чергу поділяється на: