15

Вступ

Актуальність. В нинішній момент лише в окремих колах міського населення, серед підприємців і частини інтелігенції, керівників підприємств відбулася ціннісна переорiєнтацiя. Тому проблема порушення негативних аспектiв традицiоналiстської політичної культури перебуває в безпосередній залежності від ефективності демократичних перетворень і підвищення інтенсивності мiжкультурного обміну.

Політична свідомість та політична культура є одним з найважливіших складових політичного життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної свідомості та політичної культури.

Саме аналіз політичної свідомості та політичної культури дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і, навіть, цілі народи ведуть себе по-різному в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні і ті ж явища політичного життя. У цих феноменах втілюється зв’язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та політичного життя, бере участь у суспільній взаємодії.

Об’ктом дослідження виступає політична культура.

Предмет дослідження: характеристика політичної культури як складової частина політичної системи.

Мета роботи: дослідити феномен політичної культури як складової частини політичного відображення суспільних реалій.

Завданн роботи:

1. Визначити поняття «політична культура»;

2. Охарактеризувати структуру політичної культури;

3. З’ясувати сутність і функції політичної культури;

4. Охарактеризувати основні компоненти політичної культури.

5. Охарактеризувати політичну культуру української спільноти.

1. Політична культура як соціальний феномен

1.1. Поняття “політична культура”

Термін ”політична культура” був упроваджений в науковий обіг у ХVIII ст. німецьким філософом Іоганом Готфрідом Гердером (1744 - 1803). З того часу він у різних інтерпретаціях використовується багатьма політичними мислителями. Концептуальну розробку цього поняття було розпочато в американській політології у 1950-1960 рр. Опрацьовуючи теорію політичних систем, представники біхевіоральної школи першими підкреслили, що політичні системи відрізняються одна від одної не тільки правовими нормами та інституційною структурою, але й культурою. Класичне визначення поняття “політична культура” було дано Габріелем А. Алмондом і Г. Бенхаймом Пауеллом у їх праці “Порівняльна політика”.

Політична культура являє собою сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників даної системи. Це – суб’активна сфера, що лежить у підґрунті політичних дій і надає їм значення [1, с. 57].

Як частина культурної системи суспільства, політична культура вбирає в себе лише ті культурні елементи, які діють в політичному процесі. Вона детермінує політичну поведінку суспільства, форми участі громадян у політичному житті, функціонування та розвиток політичних інститутів. Політична культура – це частина духовної культури народу, що вбирає елементи, пов’язані з суспільно-політичними процесами. Вона активно взаємодіє з іншими видами суспільної культури - економічною, правовою, релігійною тощо.

Поняття “політична культура”, по-перше, характеризує не лише політичну свідомість, але й політичну поведінку. Свідомість настільки включається в політичну культуру, наскільки вона обумовлює поведінку громадян.

По-друге, поняття “політична культура” охоплює не всю політичну свідомість і не всю політичну поведінку, а лише їх сталі, типові прояви.

По-третє, поняття “політична культура” відбиває не просто сукупність політичних стереотипів суспільства, а типовий комплекс ідеальних уявлень про політику, до якого належить розуміння того, якою повинна бути політична система, як вона має функціонувати. Саме ці уявлення цілеспрямовують діяльність людей у царині політики.

По-четверте, поняття “політична культура”, окрім раціональних, логічних чинників політичної поведінки, включає й позасвідомі, афектні аспекти: типові прояви в політиці темпераменту, емоцій, що притаманні тій або іншій соціальній спільності [2, с. 241].

Політична культура – це сукупність індивідуальних стосунків і орієнтацій до політичних об’єктів, які базуються на певному рівні політичної ідеології та суспільної психології.

1.2. Структура політичної культури

У вітчизняній політології до найбільш розповсюджених структурних компонентів політичної культури відносять елементи політичної свідомості, світогляду, уявлень, установок, ціннісних орієнтацій, політичну участь, поведінковий аспект. У складній структурі політичної культури можна умовно вирізнити два основних компоненти: культуру політичної свідомості та культуру політичної поведінки [7, с. 152].

Переведення політичних уявлень, переконань, цінностей та традицій у площину їх практичної реалізації здійснюється за посередництвом політичних установок і орієнтацій. Політичні установки характеризують схильність суб’єкта до певних форм активності в певних ситуаціях. Окремим видом політичних установок є політичні орієнтацій. Політичні орієнтації – то установки, які ґрунтуються на системному уявленні об’єкта про цілі, план та засоби здійснення політичних дій, які він має виконати або вже виконує.

Політична діяльність – це категорія, яка характеризує активність політичних інститутів. Індивід настільки може займатися політичною діяльністю, настільки може займатися політичною діяльністю, настільки він є включеним у структуру того або іншого політичного інституту. Культура політичної діяльності проявляється у традиціях і стереотипах ухвалення та реалізації політичних рішень, політичного управління та адміністрування, сприйняття та розв’язання соціально-політичних конфліктів [10, с. 376].